Роберт Рандо, м’язистий лідер каліфорнійської групи, яка виступає за вищість білої раси і називає себе «провідним клубом мішаних бойових мистецтв (MMA) серед альтернативних правих», завдає на ринзі кілька ударів своєму опонентові.
Щоправда, цей 28-річний мешканець Гантінґтон-Біч, якого пізніше заарештували в жовтні, звинувативши в низці насильницьких нападів у його рідному місті Берклі і в Сан-Бернардіно у 2017 році, брав участь у тому поєдинку не на американських вулицях.
Це було в Києві, і на календарі було ще 27 квітня. Рандо боровся з українським суперником у ринзі-клітці одного бійцівського клубу, пов’язаного з ультраправою націоналістичною групою «Азов». А сам Рандо очолює у США групу RAM – Rise Above Movement («Рух за піднесення»), – яку змальовують як відверто насильницьку.
На відеотрансляції, яку запустили у соцмережі Facebook (див. нижче), видно, що американець у цьому поєдинку програв.
Проте для Рандо, який подякував господарям гаслом «Слава Україні!», перемога була дещо в іншому. Адже турне його угруповання RAM, у перебігу якого його члени також зупинялися в Італії й Німеччині, де святкували день народження Адольфа Гітлера і поширювали свої альтернативні праві думки, призвело до зближення двох радикальних груп.
Для української сторони переваги також виходять за межі рингу. Ця подія стала ще одним кроком до легітимізації «Азову» серед колег на Заході і, схоже, започаткувала його новий проект: поширення цього руху за кордон.
«Ми мислимо глобально», – заявила минулого тижня міжнародна секретарка політичного крила «Азову», «Національного корпусу», Олена Семеняка в інтерв’ю Радіо Свобода в Києві.
Поєдинок із участю Рандо викликав додаткові запитання після того, як Федеральне бюро розслідувань США минулого місяця оголосило, що порушило проти нього кримінальну скаргу, після чого його арештували. Спеціальний агент ФБР Скотт Бірвірт у кримінальній скарзі бюро проти Рандо написав, що військове крило «Азову», «як вважають, брало участь у навчанні і радикалізації американських організацій, що виступають за вищість білої раси».
Вашингтон надав Україні протитанкові ракетні комплекси «Джавелін», а також тренував українські Збройні сили для протистояння російським гібридним силам на сході держави.
Але США заборонили передачу зброї членам «Азову», а також заборонили їм брати участь у військових навчаннях під проводом США. Причина – їхня ультраправа ідеологія.
Саме Семеняка з «Азову» приймала Рандо разом із його колегами-американцями Майклом Міселісом і Бенджаміном Дейлі, членами Rise Above Movement, які брали участь у минулорічному мітингу «За об’єднання правих» у Шарлотсвіллі у штаті Вірджинія. Тоді загинула 32-річна контрдемонстрантка Гезер Геєр.
Цього місяця в Києві Семеняка приймала і була перекладачем для американця Ґреґа Джонсона, білого націоналіста, який веде веб-сайт Counter-Currents. Південний центр правового захисту бідних (Southern Poverty Law Center) у США описував цей сайт як «епіцентр «наукового» білого націоналізму».
Протягом минулого року Семеняка здійснила декілька поїздок до Західної Європи, щоб навести контакти з ультраправими групами і поширювати націоналістичні ідеї «Азову».
А коли вона не займається цим сама, каже Семеняка, це завдання іноді дістається Денисові Нікітіну, відомому російському футбольному хуліганові і борцю мішаних бойових мистецтв, який заснував бренд одягу для білих націоналістів White Rex і здобув досить велику популярність у Європі і США.
У листопаді 2017 року Семеняка і Нікітін поїхали разом до Варшави, щоб узяти участь у конференції «Європа майбутнього-2». Організувала подію польська група «Штурмовці», яка також підтримує вищість білої раси і яка стала для «Азову» союзником. Там вони мали також зустрітися з американцем Річардом Спенсером, повідомила Семеняка. Але польська влада заборонила йому в’їхати до країни.
А коли Нікітін не подорожує Європою або не відвідує свою родину в Німеччині, він часто діє в Києві як неофіційний посол «Азову» й організовує поєдинки у клубі ультранаціоналістів Reconquista Club – тобто там, де боровся Рандо. Цей клуб – це така собі комбінація ресторану, спортивного центру і бійцівського клубу. Як сказала Семеняка, Рандо і Нікітін зустрічалися там і «обмінювалися ідеями».
У сучасних умовах, із очевидним зсувом у бік націоналізму в деяких частинах Європи, «зараз стало можливо, щоб ультраправі лідери прийшли до влади і, ми сподіваємося, сформували коаліцію», каже Семеняка. А «Азов», за її словами, «хоче отримати місце на чолі цього руху».
Із поля бою на політичну арену
Батальйон «Азов» сформували у травні 2014 року у відповідь на наростання наступу підтримуваних Росією сепаратистів на сході України. Він складається з добровольців і має коріння у групі ультраправих футбольних фанатів, в тому числі прибічників насильства, широко відомих у Східній Європі як «ультрас».
Українські війська в той час були досить слабкі, війна застала їх не готовими до бою. Тоді, в перші дні війни, «Азов» та інші схожі батальйони взяли на себе і витримали значну частину важких боїв.
Саме «Азов» привабив до себе прихильників ультраправих переконань, серед них принаймні трьох американців і багатьох інших вихідців із західних країн. Одним із таких бійців був Мікаель Скілльт, швед, який вивчився на снайпера у шведській армії і раніше називав себе «етнічним націоналістом».
Батальйон «Азов» має символіку, схожу на один із використовуваних нацистами символів «вольфсанґель». (Група стверджує, що це поєднання літер N та I – «національна ідея»). Міжнародні правозахисні структури, такі, як Управління верховного комісара ООН із прав людини, звинувачують групу у вчиненні серйозних порушень прав людини, серед того й катувань.
Після укладання третьої з мінських домовленостей, Мінського комплексу дій, 2015 року (яка мала стати дорожньою картою для припинення бойових дій, але лише трохи зменшила їхню інтенсивність), батальйон «Азов» офіційно включили до лав Національної гвардії України. Тоді його керівництво змістило свій фокус уваги з поля бою на політичну арену.
У жовтні 2016 року «Національний корпус» вступив у політичну боротьбу. Його лідером став командир батальйону «Азов» Андрій Білецький. Раніше він мав зв’язки з іншими ультраправими групами. У 2010 році, як стверджували, він заявляв, що місія нації – «вести білі раси світу в останній хрестовий похід … проти керованих семітами недолюдків».
До партії ввійшли ще дві ультраправі організації, серед них «Патріот України». Ця організація, за даними Харківської правозахисної групи, «пропагувала ксенофобські і неонацистські ідеї і займалася насильницькими нападами на мігрантів, іноземних студентів у Харкові і на тих, хто виступав проти її поглядів».
Як раніше повідомляло Радіо Свобода, церемонія з нагоди створення «Національного корпусу» могла нагадувати радше Німеччину 1930-х років, ніж післявоєнну демократію. В її перебігу лунали націоналістичні пісні, вгору злітали підняті кулаки і відбувся марш зі смолоскипами центром Києва.
У січні, під час іншої гучної церемонії, «Азов» представив нову воєнізовану силу, яку він називає «Національними дружинами». Близько 600 осіб, здебільшого молодих чоловіків, у камуфляжі маршували центром Києва, а потім присягнули очистити вулиці від незаконного алкоголю, наркоторгівців і незаконних ігрових закладів.
Незважаючи на те, що група офіційно не є у складі Міністерства внутрішніх справ України чи будь-якого іншого правоохоронного органу, «Національним дружинам» переважно дозволяли запроваджувати те, що вони називають «українським порядком», на вулицях міст по всій країні. У багатьох випадках це означало напади на акції ЛГБТ-спільноти й ромські табори. За ці дії членів групи до відповідальності ніхто не притягнув.
Разом узяті, ці групи відомі як «Рух «Азов», до складу якого входять понад 10 тисяч активних членів, стверджує Семеняка.
«Держава в державі»
Проте успіх «Азову» у зростанні цього руху поки що не призвів до значного політичного успіху.
Партія ще не пройшла випробовування парламентськими виборами. І, згідно з червневим опитуваннями Центру Разумкова, лише менш ніж 1% від зареєстрованих виборців заявив про готовність голосувати за «Національний корпус» або ж за іншу ультраправу групу «Правий сектор».
У липні ситуація була не кращою: за опитуваннями GFK Ukraine, лише 2 відсотки опитаних відповіли позитивно на запитання про готовність підтримати на виборах альянс «Національного корпусу», «Правого сектору» і ще однієї крайньої правої партії «Свобода».
Але «Азов» вірить у те, що його вплив посилився. 29 жовтня в дописі в соцмережі Facebook Семеняка навіть твердила, що «лише протягом чотирьох років рух «Азов» став маленькою державою в державі».
Значна частка успіху припала на набір нових, переважно молодих, членів, які, як сподіваються в «Азові», братимуть участь у парламентських виборах наступного року.
«Азов», наприклад, створив молодіжні табори, в тому числі й такі, де навчають дітей віком із 9 років військовій тактиці та ультраправій ідеології, а також центри відпочинку, лекційні зали і цілі освітні програми в ультраправому дусі.
«Азов» також використав переваги соціальних мереж, у першу чергу Facebook і Telegram, де група набирає людей і пропагує патріотизм, націоналізм і спортивний стиль життя. Значна частка цих зусиль спрямована на українську молодь, що досягає повноліття в час війни в Україні і зростання неліберальних урядів у сусідніх країнах, каже українська соціолог Анна Гриценко, яка досліджує ультраправі групи.
«Азов» зробив ультраправий націоналізм модним, і вони обрали стратегічно правильну лінію в тому, як вони себе зображують, позбуваючись традиційних неонацистських атрибутів. Це допомогло їм перейти від субкультури до «мейнстриму», – сказала Гриценко Радіо Свобода.
Пояснюючи цю стратегію, Семеняка – яку сфотографували якось із прапором зі свастикою в момент, коли вона демонструвала нацистське привітання, – сказала, що раніше, наприклад, у час розпалу війни 2014 року, коли батальйон потребував бійців, група використовувала «більш радикальну» мову, «тому що цього вимагала ситуація».
Зараз же, за її словами, стратегія полягає в «поміркованості», щоб привабити ширшу аудиторію в Україні і за кордоном. Але лише до певної міри.
«Ми намагаємося стати «мейнстримом», але при цьому не підриваючи деяких із наших основних ідей», – каже Семеняка і звертає увагу, що «радикальні заяви … відлякують значну частину суспільства».
«Азов», змінюючи свій образ, думає не лише про українців, але й про своїх однодумців за кордоном. Звідси й поява в його лавах таких членів, як Семеняка, і співпраця з Нікітіним, які буквально говорять мовою своїх колег за кордоном.
«Їхня англійська мова стала кращою», – каже Гриценко, маючи на увазі представників «Азову», які ведуть контакти групи з Заходом.
Нікітін, із яким не вдалося зв’язатися для інтерв’ю, говорить російською і німецькою мовами.
За словами Гриценко, ще один момент, який пішов групі на користь, полягає в наданні українцям безвізового режиму із ЄС, що технічно полегшило розвиток зв’язків «Азову» в інших країнах.
Друзі на Заході
За останні місяці Семеняка та інші члени «Азову» скористалися цим. Вони здійснили декілька візитів до країн ЄС і зустрічалися з багатьма європейськими однодумцями, свідчать дослідження Радіо Свобода і дослідницької групи Bellingcat.
Семеняка в серпні брала участь у форумі «Молода Європа» у Дрездені разом із прихильниками ультраправої ідеології з Німеччини, Італії й Австрії, про що вона писала у блозі. Зокрема, вона сказала, що зустрілася з представниками тих груп, які «Азов» вважає своїми близькими союзниками. Це, наприклад, грецька «Золота зоря», італійська CasaPound, польські «Штурмовці», німецькі Націонал-демократична партія та «Альтернатива для Німеччини».
Інші члени «Азову» також їздили зустрічатися з колегами в країнах Балтії і в Хорватії, додала вона.
Окрім обговорення спільної ідеології, сказала Семеняка, в деяких випадках члени «Азову» «ділилися досвідом створення сил територіальної оборони».
А на запитання про заяви ФБР у кримінальній скарзі, яку вперше оприлюднив щоденник The New York Times, про те, що «Азов» «навчає і радикалізує» американські крайні праві групи, вона сказала, що це не так, і запропонувала правоохоронцям США «надати реальні докази цього».
У випадку ж із Рандо, Міселісом і Дейлі Семеняка заявила: «вони прийшли, щоб вивчити нашу діяльність», і «виявили зацікавленість у тому, щоб навчитися створювати молодіжні сили так, як це робить «Азов».
У перебігу візиту троє американців також відвідали концерт метал-групи білих націоналістів «Сокира Перуна», учасники якого демонстрували нацистські вітання і прапори. Вони також позували для фотографій для реклами лінії одягу Рандо The Right Brand на майдані Незалежності в Києві.
Також вони разом із членами «Азову» потягали тягарі на відомому тренажерному майданчику під відкритим небом у Києві, «Качалці», і провели бої в Reconquista Club. Рандо навіть зробив собі на нозі татуювання із зображенням вікінга, взятим із лінії одягу White Rex Дениса Нікітіна.
«Але військових навчань не було», – наполягала Семеняка.
Ґреґ Джонсон із Counter-Currents став, мабуть, одним із найостанніших наразі американців, які попросили «Азов» про допомогу. Цей ідеолог альтернативних правих, який досить рідко з’являється на публіці, прибув до Києва на запрошення Семеняки, щоб прочитати 16 жовтня лекцію про його «Маніфест білого націоналізму». Семеняка перекладала Джонсона, який виступив у невеликому, але переповненому людьми приміщенні в культурному центрі «Азову» «Пломінь».
У відеоролику про подію, опублікованому на YouTube-каналі «Пломінь», Джонсон не приховує мотив поїздки: навчитися в ультранаціоналістів України та на їхньому досвіді. Південний центр правового захисту бідних (Southern Poverty Law Center) у США змальовує Джонсона як «один із провідних голосів ультраправих», а також «міжнародного діяча білого націоналізму».
«Ця поїздка не для того, щоб говорити. Це поїздка, щоб слухати. Я справді хочу дізнатися, як ми могли б поліпшити становище у Сполучених Штатах і в Західній Європі», – сказав Джонсон, скаржачись на стан альтернативних правих у Сполучених Штатах.
«Це був дуже, дуже впливовий і потужний рух протягом дуже короткого часу», – сказав він про альтернативний правий рух Америки, хоча конкретного часу, коли так мало бути, він не назвав.
«Ба більше, ми мали мережу, яка простягнулася аж до офісу президента», – продовжував він. Це, ймовірно, була згадка про Стіва Беннона, колишнього головного стратега Білого дому і діяча альтернативних правих.
«Було дуже мало сходинок між людьми, які висували ідеї, …і людьми, які мали можливість здійснювати цю політику, і це було повністю зруйновано», – додав Джонсон.
Він похвалив крайні праві групи України, які, за його словами, були здатні на «справжній вуличний активізм».
Для декого в «Азові» контакти неприйнятні
Хоча співробітництво «Азову» з такими групами, як RAM, члени групи переважно схвалюють, дехто все ж вважає, що це не зовсім добре.
Громадянин Швеції Скілльт, який був снайпером в «Азові», – один із тих, хто так думає.
«Я не проти того, щоб [«Азов»] доносив свій голос, але ті, до кого вони його доносять ... Господи Ісусе», – сказав він Радіо Свобода із натяком на RAM. Він додав, що нещодавно дистанціювався від «Азову» через його контакти з цією групою й іншими ультраправими групами в Європі.
Скілльт, який керує приватним детективним агентством у Києві, каже, що його клієнти «насправді не люблять поганої компанії». Він стверджував, що «Азов» зробив помилку, не звернувшись радше до ультраправих консерваторів, які могли б допомогти зі «впливовими контактами» в Європі, щоб цю групу «не таврували як неонацистів».
Та Семеняка каже, що іноземні ультранаціоналістичні групи хвалять «Азов» і дедалі більше вітають цю групу, і це свідчить, що організація йде правильним шляхом. І, каже вона, організація не збирається відступати з нього.
Далі, за її словами, «Азов» сподівається здобути більше прихильності, ніж більші й більш усталені ультраправі і популістські західні політичні сили, які «можуть бути нашими потенційними прихильниками».
«Якщо кризи, такі, як «Брекзит» та проблема біженців, продовжуватимуться, то в цьому випадку партнерство з націоналістичними групами Європи може стати певною платформою для нашого вступу до ЄС», – заявляє представниця «Азову».
У дослідженнях для цього матеріалу брав участь дослідник Bellingcat Олексій Кузьменко.