10 років тому країнами Близького Сходу прокотилася хвиля антиурядових протестів. Радіо Свобода запитало експертів про те, які наслідки так званої «Арабської весни» регіон відчуває сьогодні.
«У нас не було плану на майбутнє, але ми були впевнені в одному: все має бути краще, ніж є», – згадує причини протестів у Тунісі Амені Гімаджі, якій тоді було 18 років.
17 грудня 2010 року сталося те, що пізніше змінило увесь Близькосхідний регіон. Молодий вуличний продавець овочів Мухамед Буазізі підпалив себе на знак протесту проти поліцейського свавілля в Тунісі.
Чоловік помер 4 січня 2011 року. Його жест надихнув інших на протести проти авторитарного президента країни Зіна Ель Абідіна Бен Алі, 23-річне правління якого закінчилося через 10 днів.
Це був лише початок. Невдовзі протести розповсюдилися сусідніми країнами – тисячі єгиптян вийшли на вулиці Каїру та інших міст, вимагаючи відставки президента Хосні Мубарака, який на той момент перебував при владі 30 років, і який згодом також пішов у відставку.
У Лівії, Ємені та Сирії мирні повстання зрештою переросли у громадянські війни, які забрали життя сотень тисяч людей.
Через 10 років багато оглядачів порушують питання: як оцінювати наслідки повстань, які сколихнули цілий регіон?
«Одна з найбільших травм»
Сьогодні «Арабська весна» все ще «залишається однією з найбільших психосоціальних і політичних травм Близького Сходу», – наголошує в коментарі Радіо Свобода експерт з міжнародної політики Українського інституту майбутнього Ілія Куса.
«В результаті цих подій сталося чотири великі війни – у Ємені, у Сирії, у Ливії та Іраку. Ще більша кількість криз – економічного, соціального, інституційного характеру. В результаті так званої «Арабської весни» також була підірвана традиційна архітектура безпеки на Близькому Сході, яка трималася з 70-х-90-х років. Звісно, краще після цього люди жити не можуть, тому й живуть гірше»,– додав експерт.
На думку Куси в основному наслідки «Арабської весни» негативні.
«Єдиний позитив, який можна винести – те, що «Арабська весна» зруйнувала регіональний порядок, який існував протягом 30-40 років на Близькому Сході і створив нові можливості для низки країн, які могли скористатися ситуацією і посилили свій вплив – такі як Туреччина, Іран, Саудівська Аравія або ОАЕ», – зазначає Куса.
До десятої річниці «Арабської весни» британське видання The Guardian опублікувало результати власного опитування, згідно з яким більшість людей з дев'яти країн арабського світу вважають, що сьогодні вони живуть у значно більш нерівних суспільствах, ніж це було до «Арабської весни».
«Результати широкомасштабного опитування 5275 осіб за різними статями та віковими групами свідчать про те, що почуття безнадійності та безправ'я, що спричинили цю бурхливу главу на Близькому Сході, лише посилилися, навіть якщо більшість людей не шкодують про протестні рухи – за винятком країн, де вони призвели до громадянської війни», – мовиться в аналізі.
«Сьогодні у всьому арабському світі повстання 2011 року звинувачують у відкритті шлюзів для насильства та економічних руйнувань, в результаті чого з’явилося мільйони біженців та переселенців», – підсумовують в статті агенції AFP.
Але дехто переконаний, що зміни потребують часу.
«Люди думали, що відхід Бен Алі від влади все виправить, але насправді це займе 20-30 років», – цитує агенція екс-активістку Хуейду Ануар.
Протести були неминучими
Узагальнювати чи стало гірше, а чи краще жити у країнах, охоплених 10 років тому «Арабською весною» – не є вірним з огляду на повну картину регіону, переконаний експерт Центру близькосхідних досліджень Сергій Данілов.
«Якщо подивитися на об’єктивні дані, то в Тунісі, в Єгипті жити не стало гірше», – говорить фахівець в коментарі Радіо Свобода.
А от у Сирії і Лівії ситуація стала «помітно гіршою». Це приклади країн, в яких мирні повстання зрештою призвели до громадянської війни і гибелі сотен тисяч людей, а екстремістські групи знайшли вигідні для себе.
«Арабська весна» – це була відповідь на те, що державні інституції в країнах не відповідали уявленням про гідність і справедливість. Той рух, який розпочинався, він був у значній мірі спрямований на повернення цих понять. З цієї точки зору ми бачимо певний прогрес у Тунісі, різноспрямовану траєкторію в Єгипті після певного періоду», – додає Данілов.
«Це дало потужний поштовх регіону до змін, які відбувалися навіть у найбагатших країнах. До потреби відповідати викликам, які новий світ і їхні суспільства відчували. І вони будуть продовжуватися так чи інакше, тому що питання не в тому, щоб стало краще. Коли суспільство змінюється, воно піднімає ті питання, які вчора були неактуальними для нього», – наголошує Данілов.
Ахдаф Суейф, єгипетська авторка, яка свого часу висвітлювала протести, вважає, що сьогодні все ще зарано робити висновки щодо наслідків «Арабської весни». Протести, як вона сказала в коментарі AFP, були неминучими, враховуючи умови, в яких люди жили десятиліттями.
Читайте ще:
Сирія входить у десятий рік громадянської війни
