Почувши, як семирічна дівчинка співала в київському підвалі, американець Джей Рівера залишив роботу та дім у США, й поїхав допомагати українським біженцям. У перші години після приїзду до Польщі, чоловік роздавав їжу на варшавському вокзалі. Потім два роки волонтерив у прикордонному місті Перемишль, де облаштував прихисток для біженців. Нині разом із іноземними волонтерами він перетворює плац на Львівщині на житло для переселенців.
Про допомогу українцям, які рятуються від війни, Джей розповів проєкту Радіо Свобода «Ти як?».
«Коли я вперше приїхав волонтерити до Польщі, я залишився, бо відчував, що роблю корисну справу – і це надихнуло. Ми хочемо дати таке саме відчуття людям, у яких забрали роботу, дім, друзів, родину», – каже Джей Рівера.
«Чим я можу допомогти?»
«Ми з племінницею гралися на підлозі й увімкнули новини на телевізорі. Я почув, як маленька дівчинка заспівала пісню з «Крижаного серця». Це була маленька дівчинка у підвалі в Києві. Її мати попросила заспівати для сусідів, які зібралися в підвалі, щоб заспокоїти їх. Я повертаюся й дивлюся, а внизу в етері – рядок новин про війну в Україні».
Відео, на якому семирічна Амелія співає у переповненому людьми підвалі, розчулило Ріверу. Він залишив роботу, дім і поїхав допомагати українським біженцям.
Першого квітня 2022-го чоловік прилетів до Варшави з Нью-Йорка – це була його перша поїздка до Європи.
Я роздавав їжу на варшавському вокзалі
«Коли я добрався на варшавський вокзал, подумав: «О Боже, що тут відбувається?» Тут стільки людей у жилетах – у жовтих, зелених, усі допомагають багатьом людям. Людям, які виглядали розгубленими.
Я підійшов до однієї людини у жовтому жилеті: «У мене п’ять годин до потяга. Чим я можу допомогти?».
Вона сказала: «Окей, візьми їжу, принеси та роздай її людям». Ось що я робив перші чотири години після приїзду до Польщі. Я роздавав їжу на варшавському вокзалі».
Шукаючи свій потяг до прикордонного міста Перемишля, пригадує Джей, він познайомився з молодим військовим, який їхав в Україну.
«Йому було 19 років, хлопець щойно закінчив підготовку у Франції для Міжнародного легіону. Він їхав воювати, бо відчував, що це його обов’язок. Я сказав: «Добре, якщо цей 19-річний може зробити це, то й я, майже 40-річний, теж можу».
Джей планував поїздку на тиждень – залишився на два. Далі, пригадує, його мама пригрозила віддати собаку до притулку, якщо він не повернеться. Чоловік поїхав до США, але пробув там недовго.
«Я зрозумів, те, чим займався останні десять років, не мало такого значення, як те, що я зробив за ці два тижні. І як я почувався щодо себе. Я ніколи не відчував більшої власної гідності, не відчував, що те, що я роблю щодня, робить цей світ кращим. Я не міг залишатися і робити те саме, тому подав заяву на звільнення і полетів назад у червні 2022 року».
У Перемишлі Джей спочатку координував волонтерів-іноземців, займався логістикою. А з жовтня 2022-го очолив прихисток «Надія». Підвальне приміщення готелю, де раніше був магазин меблів, волонтери переробили під житло для біженців.
Кожна історія – інша
«Ми могли прийняти 112 людей одночасно. Біженці отримували безкоштовну їжу. Ми надавали консультації з логістики, допомагали зрозуміти, куди має їхати родина, яка країна найкраще відповідає їхнім потребам – бо не всі, хто виїжджає з України, знають, куди хочуть потрапити. Кожна історія – інша, кожні потреби – різні. Тому до кожної людини треба підходити індивідуально».
Із деякими біженцями, каже він, досі зберігає зв’язок.
Джей розповідає про Юлію, яка разом із мамою та кішкою прийшла до шелетра і не знала, куди їхати далі.
Один із волонтерів прихистку «Надія» – ірландець – запропонував свою країну, і Юлія погодилася. А згодом на знак подяки за допомогу вишила Джею вишиванку.
Цей прихисток у Перемишлі працює й досі. За словами Джея, це останній транзитний центр у прикордонному польському місті.
«Я мріяла пожити в замку»
У листопаді 2024 року Джей переїхав на Львівщину, щоб запустити «Фенікс» – реінтеграційний центр-прихисток для внутрішньо переміщених осіб.
«Ми хотіли велике приміщення, де б розмістилося щонайменше 300 людей, приміщення під спортзал, класи, швейні кімнати, щоб ми могли робити все, що хочемо».
Волонтер розповідає: один із сільських голів показав їм велику старовинну будівлю.
Це був дім графа для знедолених і бідних
«Це був дім графа Станіслав Скарбек – відомий львівський меценат XIX ст., який збудував один з найбільших тоді театрів Європи, нині відомий як театр імені Марії Заньковецької. Доброчинний заклад для сиріт і убогих, де нині живуть ВПО, він заснував у 1843 році. Будівництво закінчили вже після його смерті та офіційно відкрили палац 17 березня 1875 року. Згідно із заповітом Скарбека, який не мав нащадків і сам ріс сиротою, все його майно перейшло на утримання сиріт.для знедолених і бідних. Він приймав сиріт, він приймав людей, які не могли дозволити собі якісну освіту, і забезпечував їм одну з найкращих можливих освіт. Він запрошував провідних ремісників з усього регіону викладати в цій школі. Учні вивчати три різні мови, щоб завжди могли знайти роботу. Образотворче мистецтво фактично було закладене в навчальну програму. У той час у школі читали лекції одні з провідних композиторів регіону.
Скарбек хотів змінити світ. На жаль, під час Другої світової війни про цю спадщину забули. Але тепер ми раді слідувати його вчинкам і допомагати створювати краще майбутнє для внутрішньо переміщених осіб».
«Фенікс» надає переселенцям не лише житло та їжу, а й професійні й мовні курси, психологічну допомогу, допомагає інтегруватися.
Я залишився, бо відчував, що роблю корисну справу
«Більше того, ми просимо мешканців волонтерити до трьох годин на день – самі обирають, чим займатися. Мета – щоб люди брали відповідальність за простір, відчували причетність і гордість.
Коли я вперше приїхав волонтерити до Польщі, я залишився, бо відчував, що роблю корисну справу – і це надихнуло. Ми хочемо дати таке саме відчуття людям, у яких забрали роботу, дім, друзів, родину. Якщо просто поселити їх, вони можуть закритися. Наше завдання як волонтерів – показати, що життя ще варте того, щоб жити, що вони можуть допомагати іншим і знаходити в цьому себе».
Прихисток наразі розрахований на 48 осіб. За слово волонтера, громадська організація уклала з місцевою владою договір оренди приміщення на п’ять років. Перший поверх призначений для ВПО, а на другому, каже Джей, хочуть облаштувати простір для ветеранів та їхніх родин.
Наталія з Покровська мешкає в палаці близько двох місяців. У 2022-му вона з донькою та онуком переїхала до Чехії, де пробула рік, а потім повернулася на Донеччину.
Я така вдячна, що ми сюди потрапили, правда (плаче). Дуже хороші люди. Джей – взагалі
«А потім в Покровську вже все – було нестерпно. Евакуювалися в Дніпропетровську область, там теж полетіли КАБи, полетіло все. І нам довелося евакуюватися з сумочкою.
Прибираємо, готуємо їжу на кухні – усе як у побуті. Ми тут живемо, як в себе вдома. Моя невістка каже: «Я мріяла пожити в замку. От і поживемо». Я така вдячна, що ми сюди потрапили, правда (плаче). Дуже хороші люди. Джей – взагалі».
Прихисток, каже чоловік, функціонує за підтримки різних іноземних організацій, грантів та донатів благодійників. Тут волонтерять громадяни Польщі, Бельгії, США, Колумбії, Румунії, а також українці, серед яких переселенець із Маріуполя.
Талісманом прихистку є Оззі – собака Джея з США. Він зустрічає мешканців і відвідувачів, грається з ними, а іноді й голосно гавкає.
Волонтер зізнається, що намагається вивчати українську і вже розуміє чимало слів.
«Американців не вважають надто кмітливими, тож чи вийшло в мене – то вже питання. Однак я знаю фразу: «Давай, давай». Мені здається, що це найважливіша українська фраза, яку тільки можна знати. Я хочу показати світу, що є інший шлях: добре бути добрим, можна вірити в людство. І коли віриш у людську доброту, люди дивують тебе по-різному».
За словами представниці УВКБ ООН в Україні Кароліни Ліндхольм Біллінг, станом на вересень 2025-го статус внутрішніх переселенців мають 3,7 мільйона осіб. Лише з початку цього року понад 190 тисяч українців змушені були залишити свої домівки через бойові дії в Донецькій, Харківській та Сумській областях. Із них понад 35 тисяч перебували у різних транзитних центрах після евакуації.
Форум