Оксана Пеленська Прага, 26 вересня 2006 (RadioSvoboda.ua) — Бабин Яр — місце страти десятків тисяч українських громадян. І через понад 60 років після трагедії — чи то з духовного недбальства, чи з відсутності історичної пам’яті — ми так і не зуміли назвати поіменно всіх, хто там загинув. І все ж наперекір часові деякі імена до нас дійшли: це поетеса Олена Шовгенів-Теліга, неперевершений бандурист Михайло Теліга, це поет родом із Закарпаття Іван Рошко-Ірлявський.
Коли Олена Шовгенів, донька члена уряду Української Народної Республіки Івана Шовгенева, приїхала до чеського міста Подєбради, їй було 16. Подєбради тоді належали до важливих центрів української еміграції, тут працювала Українська господарська академія, Українська гімназія, танцювальна школа Василя Авраменка, видавались українські часописи.
Олена швидко зблизилася з українським середовищем, передусім із тими, хто писав поезію: Леонідом Мосендзом, Євгеном Маланюком, Наталією Лівицькою-Холодною, Олегом Ольжичем. Адже й сама вона і в Подєбрадах, і потім, коли навчалась в Українському високому педагогічному інституті в Празі, і на еміграції в Польщі не переставала писати віршів.
У Подєбрадах Олена познайомилась зі студентом Української академії, українцем із Кубані й неперевершеним бандуристом Михайлом Телігою. Бандура назавжди стала її улюбленим інструментом, а без Михайла Теліги, його пісень не обходилась жодна українська вечірка в Подєбрадах.
Упродовж усього життя незламний дух Михайла Теліги, його віра в незалежну Україну додавали Олені сил. Олена Шовгенів і Михайло Теліга побрались 1 серпня 1926 року в храмі Святого Миколая в Празі.
Всі, хто знав Олену, відзначали її оптимізм, ніжну і вразливу душу, неперевершений талант відгукнутись на людське нещастя. Та насамперед усім своїм єством Олена прагнула незалежності своїй батьківщині. Вона без вагань увійшла до Організації українських націоналістів, із ризиком для життя влітку 1941 року повернулась в Україну.
Розстріляли в Бабиному Яру
В окупованому Києві Олена Теліга очолила редакцію літературного тижневика «Літаври», організувала працю Спілки письменників України.
Про те, що нацисти її можуть арештувати, Олена Теліга, її побратим по Спілці поет Іван Рошко-Ірлявський знали. Та думку про втечу Олена Теліга рішуче відкинула.
Із вірою в те, що її народ не зламати, вона попрямувала у свою останню дорогу. Олена разом із чоловіком Михайлом Телігою та Іваном Рошком-Ірлявським були арештовані. В будинку київського гестапо Олена сиділа в камері 34, на стіні якої написала свої останні безсмертні слова: «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга».
Олену Телігу нацисти розстріляли в Бабиному Яру 22 лютого 1942 року. Днем раніше були страчені Михайло Теліга та поет Іван Рошко-Ірлявський.
Непоправна втрата
Українська література втратила великого поета, і ця втрата непоправна, каже відомий чеський літературознавець, перекладачка творів української поезії, зокрема авторів празької поетичної школи Алена Моравкова: «Телігу вважають продовжувачем поетичної лінії Лесі Українки. Емоційно напружену поезію Теліга поєднувала з мотивами інтимної та громадянської лірики. У своїх ранніх віршах вона відкрито говорила про щастя, біль і відчай і про гіркоту еміграційного життя. Ставлення Олени Теліги до життя було дуже активним, вона прагнула працювати й допомагати своїй батьківщині. Як і поет Олег Ольжич, вона зреклась спокійного життя, вона вибрала бій. Сила і ніжність – так передусім характеризується поезія Олени Теліги».
«І в павутинні перехресних барв Я палко мрію до самого рання, Щоб Бог зіслав мені найбільший дар: Гарячу смерть, не зимне умирання». (Олена Теліга)
