– Я думаю, що Путін їде вмовляти Україну не надто швидко бігти в бік Європейського Союзу, а задуматися над перевагами, які їй дадуть входження в Митний союз і Єдиний економічний простір. Гадаю, що Янукович скоріше орієнтується на ЄврАзЕС, де домінують і Казахстан, і Росія – не тільки Росія. Але те, що Україні також вигідно розвивати міцні зв’язки зі своїми східними сусідами – це очевидно. І щоб змінити економічну орієнтацію, на це кинуті дуже великі ресурси української влади.
– Путін вже попередив Україну про серйозні перепони у торгівлі з Росією, які, на його думку, можуть виникнути після створення зони вільної торгівлі між Україною і Євросоюзом. В Україні мало хто сумнівається у потребі співпраці зі східними сусідами, але чи готується, за вашою оцінкою, офіційний Київ до інтеграції у Митний союз з Росією, Білоруссю і Казахстаном?
– Я думаю, що зараз торгуються як на базарі – дуже багато блефу з різних боків. Те саме можна сказати про Європейський Союз, який просто погрожує Україні: якщо та надто тісно буде інтегруватися зі Сходом, то їй закриють західні ринки. Що робити Україні? Це велика держава, а не футбольний м’яч, який б’ють зліва і справа. В Україні є свої економічні інтереси, і вона не може робити різких рухів. Вона вже зробила помилку за попереднього керівництва, коли почала надто різко рухатися в один бік. Я думаю, що Україна усвідомлює, що її доля, принаймні у найближчі 10–20, а може і 30 років – це бути і тут, і там. Є інші країни, які також так діють, і не обов’язково від цього програють. Я думаю, що можна буде домовитися і з СОТ, і з ЄС, і з Росією щодо Митного союзу. Просто вести політику, дбаючи про власну вигоду, через договори про спеціальні привілеї чи винятки з правил, яких повно при входженні у будь-яку структуру, забезпечити те майбутнє, яке потрібно власному народові, своїм інтересам.
– Інтеграція України до Євросоюзу – це тема, якою цікавиться ваш партнер з громадської організації «Ялтинська європейська стратегія» (YES) – Віктор Пінчук. Як на нього вплинула кримінальна справа проти тестя, екс-Президента України Леоніда Кучми, чи готовий він і далі фінансувати проект?
– YES створили як дуже красивий проект, як спробу посилити орієнтацію України на Захід, сприяти швидкому входженню України до ЄС при польському президентстві, яке починається через три місяці. Але ми запізнилися. Зараз YES змінює свою орієнтацію, не радикально, але змінює. Ми розуміємо, що одностороннього шляху до Європи не буде, тим більше, що в Україні зараз керівництво на це дивиться інакше. Тому треба пофілософствувати і придумати схему, якої поки що ніхто не придумав, щоб Україна інтегрувалася і на східні ринки, – я не кажу конкретно про Митний союз, може, про ЄврАзЕС, – і водночас підписати з політичних міркувань угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Більшість нашої команди думає, що в основному це політика, тому це можливо, можуть бути і перепони – і Росія, і ЄС хочуть мати Україну лише на своєму боці. А Пінчук і далі буде фінансувати форуми YES . Підтвердження – наша недавня поїздка до Страсбурга, де рада директорів на чолі з Кваснєвським (екс-президентом Польщі – ред.) зустрічалася з керівництвом Ради Європи, Європейського парламенту, де обговорювали майбутнє України між Сходом і Заходом, в першу чергу Заходом.
– Щодо справи Кучми, то в одному інтерв’ю ви вже сказали, що Захід цієї справи не хоче, бо Кучма, мовляв, на міжнародних конференціях YES сидів поруч із першими особами Заходу. Але з цим важко погодитися, адже справа Кучми-Гонгадзе згадується не в одній резолюції ПАРЄ. Як ви вважаєте, чому справу проти екс-Президента Україна порушили саме тепер?
– Але ж цього ніхто не знає. Є різні версії.
– Як ви ставитеся до версії, що ця справа має на меті вплинути на Віктора Пінчука, щоб він поділися своїми багатомільярдними активами з нинішньою владою в Києві?
– Але ж я на власні очі бачив, які в нього близькі стосунки з людьми Януковича. Я просто не знаю, що там відбувається. Але цей скандал, як мені здається, вже втрачає гостроту. Кучма намагається виправдатися, і в нього достатньо аргументів на свою користь. Гонгадзе ніхто забувати не буде, касетний скандал увійшов в історію, але все-таки пройшло 10 років, і сьогодні становище в Україні більш-менш ясне. Раніше це були політичні баталії за спадщину Кучми. Поки залишається загадкою, яку мету сьогодні має Мельниченко, до якої міри він діє самостійно. Водночас я не виключаю, що Кучма, який 10 років керував країною у вирішальні часи переходу з планової економіки до ринкової, коли мільярди віддавалися одному, а в іншого забиралися, то він все-таки відповідав за цей період трансформації і нажив собі таких ворогів, які певні речі забути не можуть і таким чином йому хочуть полоскотати нерви.
– Путін вже попередив Україну про серйозні перепони у торгівлі з Росією, які, на його думку, можуть виникнути після створення зони вільної торгівлі між Україною і Євросоюзом. В Україні мало хто сумнівається у потребі співпраці зі східними сусідами, але чи готується, за вашою оцінкою, офіційний Київ до інтеграції у Митний союз з Росією, Білоруссю і Казахстаном?
– Я думаю, що зараз торгуються як на базарі – дуже багато блефу з різних боків. Те саме можна сказати про Європейський Союз, який просто погрожує Україні: якщо та надто тісно буде інтегруватися зі Сходом, то їй закриють західні ринки. Що робити Україні? Це велика держава, а не футбольний м’яч, який б’ють зліва і справа. В Україні є свої економічні інтереси, і вона не може робити різких рухів. Вона вже зробила помилку за попереднього керівництва, коли почала надто різко рухатися в один бік. Я думаю, що Україна усвідомлює, що її доля, принаймні у найближчі 10–20, а може і 30 років – це бути і тут, і там. Є інші країни, які також так діють, і не обов’язково від цього програють. Я думаю, що можна буде домовитися і з СОТ, і з ЄС, і з Росією щодо Митного союзу. Просто вести політику, дбаючи про власну вигоду, через договори про спеціальні привілеї чи винятки з правил, яких повно при входженні у будь-яку структуру, забезпечити те майбутнє, яке потрібно власному народові, своїм інтересам.
– Інтеграція України до Євросоюзу – це тема, якою цікавиться ваш партнер з громадської організації «Ялтинська європейська стратегія» (YES) – Віктор Пінчук. Як на нього вплинула кримінальна справа проти тестя, екс-Президента України Леоніда Кучми, чи готовий він і далі фінансувати проект?
– YES створили як дуже красивий проект, як спробу посилити орієнтацію України на Захід, сприяти швидкому входженню України до ЄС при польському президентстві, яке починається через три місяці. Але ми запізнилися. Зараз YES змінює свою орієнтацію, не радикально, але змінює. Ми розуміємо, що одностороннього шляху до Європи не буде, тим більше, що в Україні зараз керівництво на це дивиться інакше. Тому треба пофілософствувати і придумати схему, якої поки що ніхто не придумав, щоб Україна інтегрувалася і на східні ринки, – я не кажу конкретно про Митний союз, може, про ЄврАзЕС, – і водночас підписати з політичних міркувань угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Більшість нашої команди думає, що в основному це політика, тому це можливо, можуть бути і перепони – і Росія, і ЄС хочуть мати Україну лише на своєму боці. А Пінчук і далі буде фінансувати форуми YES . Підтвердження – наша недавня поїздка до Страсбурга, де рада директорів на чолі з Кваснєвським (екс-президентом Польщі – ред.) зустрічалася з керівництвом Ради Європи, Європейського парламенту, де обговорювали майбутнє України між Сходом і Заходом, в першу чергу Заходом.
– Щодо справи Кучми, то в одному інтерв’ю ви вже сказали, що Захід цієї справи не хоче, бо Кучма, мовляв, на міжнародних конференціях YES сидів поруч із першими особами Заходу. Але з цим важко погодитися, адже справа Кучми-Гонгадзе згадується не в одній резолюції ПАРЄ. Як ви вважаєте, чому справу проти екс-Президента Україна порушили саме тепер?
– Але ж цього ніхто не знає. Є різні версії.
– Як ви ставитеся до версії, що ця справа має на меті вплинути на Віктора Пінчука, щоб він поділися своїми багатомільярдними активами з нинішньою владою в Києві?
– Але ж я на власні очі бачив, які в нього близькі стосунки з людьми Януковича. Я просто не знаю, що там відбувається. Але цей скандал, як мені здається, вже втрачає гостроту. Кучма намагається виправдатися, і в нього достатньо аргументів на свою користь. Гонгадзе ніхто забувати не буде, касетний скандал увійшов в історію, але все-таки пройшло 10 років, і сьогодні становище в Україні більш-менш ясне. Раніше це були політичні баталії за спадщину Кучми. Поки залишається загадкою, яку мету сьогодні має Мельниченко, до якої міри він діє самостійно. Водночас я не виключаю, що Кучма, який 10 років керував країною у вирішальні часи переходу з планової економіки до ринкової, коли мільярди віддавалися одному, а в іншого забиралися, то він все-таки відповідав за цей період трансформації і нажив собі таких ворогів, які певні речі забути не можуть і таким чином йому хочуть полоскотати нерви.
