Доступність посилання

ТОП новини

Чорнобиль. 25 років по тому


Своїми оцінками нинішньої ситуації щодо наслідків катастрофи на ЧАЕС в ефірі Радіо Свобода поділилися Іван Заєць, заступник голови парламентського комітету з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, і Анатолій Лігун, голова чернігівської обласної організації інвалідів «Союз Чорнобиль».

Чорнобиль. 25 років по тому (I)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:12:43 0:00
ЗАВАНТАЖИТИ

Частина перша

Чорнобиль. 25 років по тому (II)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:12:54 0:00
ЗАВАНТАЖИТИ

Частина друга

– 25 років тому сталася найбільша у світі техногенна катастрофа – аварія на ЧАЕС.

Чи маємо ми на сьогодні точну карту забруднення на нашій території? Бо пройшло 25 років. Чи можемо ми стверджувати, що здійснюється належний контроль за тим, чи потрапляють забруднені продукти на стіл громадян держави Україна? Чи відстежується здоров’я людей, які живуть на забрудненій території або які брали участь у ліквідації наслідків аварії і зараз мають великі проблеми? Чи допомагає держава тим людям, які ризикували своїм здоров’ям і життям задля того, щоб зменшити наслідки цієї величезної катастрофи, трагічної, страшної сторінки в історії України зараз для того, щоб вони могли жити, нормально працювати?

Міжнародна природоохоронна організація Greenpeace провела дослідження на деяких територіях України і стверджує, що через 25 років молоко, гриби, ягоди, картопля, буряк та ще низка продуктів харчування у деяких районах України все ще забруднені радіоактивними речовинами з Чорнобиля. Перш за все мова йде про цезій 137.

Greenpeace критикує уряд України за те, що два роки тому зменшили кількість тих перевірок, моніторингу, що здійснювалися, якщо вірити якимось формальним матеріалам, документам, за вмістом радіонуклідів у продуктах харчування.

В принципі, ці дані не суперечать тому, що було оприлюднено Міністерством охорони здоров’я напередодні парламентських слухань, які пройшли в середині березня. І це все вказує на те, що 25 років пройшло, а небезпека для України і, мабуть, для світу ще зберігається.

Пане Заєць, є Парламентський комітет з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Він має відповідну назву.Чи справді зараз держава може стверджувати, що вона несе якусь відповідальність за моніторинг ситуації, пов'язаний із наслідками аварії на ЧАЕС?

Іван Заєць
Іван Заєць:
Увага влади з року в рік слабне до цієї проблеми. Якщо говорити про те, чи маємо ми точну карту радіаційного забруднення в Україні, то я можу Вам сказати, що такої точної карти немає. Хоч би через те, що в 2009-2010 роках взагалі не проводилася дозиметрична паспортизація населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення. І мова йшла про копійки. Там декілька всього мільйонів гривень.

У 2009-2010 роках взагалі не проводилася дозиметрична паспортизація населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення. Не ведуться протирадіаційні заходи на радіоактивно забруднених територіях. Про екологічне оздоровлення радіоактивно забруднених територій уже всі забули
Про що це говорить? Це говорить про те, що наша влада недооцінює небезпеки наслідків Чорнобильної катастрофи. Я вже не кажу про те, що не ведуться протирадіаційні заходи на радіоактивно забруднених територіях. А про екологічне оздоровлення радіоактивно забруднених територій, можна говорити, що вже всі забули. Тому нам потрібна повна ревізія всього цього спадку, негативного від Чорнобильської катастрофи, і повна зміна ставлення влади до вирішення цієї проблеми.

– Ми маємо запитання від радіослухача.

Слухач: Пане Іване, раніше, ще 1,5 року тому, всі учасники ліквідації Чорнобильської катастрофи мали у Києві право безкоштовного проїзду. Зараз Київська міська рада залишила тільки інвалідів-чорнобильців 1 групи на безкоштовний проїзд. Всім зняли цю пільгу. Це законно чи не законно?

Іван Заєць:
Є у Верховній Раді законопроект 7562, де передбачаються революційні підходи до вирішення соціальних проблем. Скажуть: не наповнений державний бюджет, коштів немає. По окремих пільгах взагалі можемо поставити нуль
На цей період, я думаю, що тут мало законності є. Але тут чатує небезпека значно більшого порядку.

Є у Верховній Раді законопроект 7562, де передбачаються революційні, я сказав би, підходи до вирішення соціальних проблем. Зараз пільги конкретизовані і виведені на рівень законодавства. У цьому законі пропонується пільги чорнобильцям вивести, їхні розміри, вивести із законодавчого рівня і надати право Кабінету Міністрів визначати розмір цих пільг.

Що це буде означати? Це буде означати те, що не буде дуже конкретних критеріїв встановлення того чи іншого розміру пільг, але будуть усі кивати на державний бюджет. Скажуть, не наповнений державний бюджет, коштів немає. По окремих пільгах взагалі можемо поставити нуль.

Але ми можемо поставити інші питання. Якщо немає коштів у державному бюджеті, то, може, влада погано господарює, може, вона не може наповнити державний бюджет через те, що толерує фактично тіньову економіку, корупцію? Тому сьогодні небезпек дуже багато. Хоча інвентаризацією всіх цих проблем і шляхів вирішення здійснити потрібно.

– Але є закон. І треба в першу чергу до закону апелювати.

Іван Заєць:
У нас хочуть сьогодні відійти від закону, бо в законі є перелік пільг і в законі конкретно встановлений розмір цих пільг. А тепер цей закон 7562 каже, що розмір цих пільг має встановлювати Кабмін. Це означає, що по певних цих пільгах, то він їх взагалі може скасувати через те, що, начебто, немає якогось фінансування.

– Чернігівська область разом з Київською, Житомирською – і Greenpeace, і Міністерством охорони здоров’я вказані як такі, на яких є забруднені ґрунти, є забруднені продукти харчування, і люди , які живуть тут, мають великий ризик того, що наслідки Чорнобильської аварії будуть впливати або впливають на їхнє здоров’я і життя.

Пане Лігун, скільки у вас членів вашої організації?

Анатолій Лігун
Анатолій Лігун:
3,5 тисячі.

– Міністерство охорони здоров’я у своїй довідці, яку воно готувало до парламентських слухань, дає таку цифру, що в цілому по Україні 315 502 особи – це ліквідатори, як вони кажуть, перша група первинного обліку. Ця цифра, на Вашу думку, відповідає дійсності?

Анатолій Лігун:
Мабуть, ні, тому облік ще ведеться офіційно Міністерством праці і соціальної політики. І там, де виплачуються державні кошти, пенсії, грошові виплати, то ось там і ведеться точний облік ліквідаторів. На мою думку, та цифра, яка надається цим міністерством, а вона надається така: 255 862 особи, то це і є учасники ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС.

– Є такі факти (часом правоохоронні органи цим займаються), коли людина отримує якісь гроші від держави як ліквідатор чи учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а при цьому людина там була день або не була взагалі. Ось члени вашої організації - що це за люди?

Анатолій Лігун:
Люди різних категорій: і першої, і другої, і третьої і навіть четвертої категорії. Тобто, це і учасники ліквідації, і евакуйовані із 30-кілометрової зони і з зони відчуження, і люди, які проживають на забруднених територіях.

– Але які отримали інвалідність, і цю інвалідність визнали як наслідок впливу радіоактивного забруднення?

Анатолій Лігун:
У Чернігівській області на сьогоднішній день вважається 4990 осіб першої категорії. З них майже половина – це тільки учасники ліквідації наслідків. Інша половина – це і евакуйовані, і потерпілі від наслідків Чорнобильської катастрофи.

– На Вашу думку, держава забезпечує життя цих людей належним чином?

Анатолій Лігун:
Держава всього-на-всього забезпечує виконання нашого закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» лише на 12-14% від потреби
На сьогоднішній день держава всього-на-всього забезпечує виконання нашого закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» лише на 12-14% від потреби. То про що можна казати, яким чином вона забезпечує? Вона зовсім не забезпечує.

Іван Заєць: Якщо говорити про рівень виконання більшості програм, то можна говорити про мінімально допустимі заходи, а то й гірше. Тобто, якщо ми беремо програми, то мінімально допустимі. Уже не стоїть питання про повне виконання, про 50% виконання.

Наприклад, візьмімо житлову проблему. Нуль – останні роки, наприклад, коштів виділяється на цю проблему. Якщо візьмемо ту ж саму ЧАЕС, то основна частина коштів використовувалася тільки для підтримання безпеки, а не для зняття станції з експлуатації, вирішення проблеми об’єкту укриття, перетворення його в екологічно безпечну систему.

Тобто, програми фінансуються на найнижчому рівні, на мінімально допустимому рівні.

Анатолій Лігун: На 2011 рік заплановано в державному бюджету України 7,7 мільярда гривень. Це на чорнобильську всю державну програму. Але якщо взяти, що на соціальні програми чорнобильські всього-на-всього передбачено 2,6 мільярда гривень, то про який соціальний захист можна говорити? Решта цих коштів іде на 30-кілометрову зону, на радіоактивне обстеження і на багато чого.

Тому, коли Ви казали про карту забруднення, вона на папері є, а якщо б вона була дійсна, то вже б сьогодні уряд визначив і сказав: так, ми закриваємо на 30% четверту зону, на 50% третю зону. Але ж цього немає! А вони намітили після парламентських слухань аж у 2012 році (!) зробити ці обстеження і надати такі дані. Тобто, вони самі підтверджують, що у них таких даних немає.

– Ми маємо запитання від радіослухача.

Слухач: Нам зараз відомо, що від радіації, яка залишилася в Україні, і в нас, і в наших дітей імунітет дуже ослаблений. Але влада дійсно робить все, щоб ми їли не тільки генно-модифіковані продукти харчування, але ще й не перевірялися на радіацію, тобто щоб наш імунітет ще більше слабнув. Ви ж самі кажете, що ми не отримуємо ніякого медичного обслуговування достатнього, ні коштів достатніх для того, щоб поправити своє здоров’я.

Оці, які «себе зробили самі», вони не були у Чорнобилі, але себе зробили учасниками ліквідації, а зараз вони роблять закони і всі постанови, щоб нас стало менше, щоб ми не змогли прожити, щоб ми пошвидше віддали Богу душу. Це не є все геноцид проти українського народу, щоб винищити тих, хто заважає їм все більше загребти наших грошей?


– Я не думаю, що хтось планомірно думає, як нас винищити. Але нам треба вчитися самим захищатися.

Іван Заєць:
Справа у тому, що немає ставлення влади до цих проблем належного.

Я вам наведу такий приклад. Чорнобильська катастрофа не тільки привела до великих жертв, до втрати здоров’я, вони привела до знищення цілого материка культури. Люди 20 років збирають ці всі артефакти, збирають ці всі цінності, і до сьогоднішнього дня ми не маємо музею втрачених, будемо так казати, культурних цінностей. Треба лише одне приміщення, а майже 70 чи майже 100 тисяч різних експонатів уже зібрано.

Про що це говорить? Це говорить про те, що влада не хоче думати про перспективу нації, про людину. Тому що перше, що рятується при катастрофах, то це життя, а друге – це культурна спадщина, тому що культурна спадщина – це є витоки будь-якої перспективи.

– Ви проговорили це, а докір то до кого? Оскільки до Віктора Андрійовича Ющенка зверталися люди, які збирали це все і, ніби, вже й вирішувалося питання, а врешті-решт і не вирішилося.

Іван Заєць:
Стратегія базувалася на критерії щільності забруднення радіонуклідами територій нам треба перейти до критерію дозового опромінення. Отоді людина опиниться у центрі
До всіх влад. Але на сьогоднішній день я, наприклад, з цією ініціативою виступав у Верховній Раді, зараз є проект постанови Верховної Ради про те, щоб створити такий етнографічний музей. Я думаю, що ми десь найближчим часом будемо голосувати цю постанову, і тоді виявляться позиції усіх політичних сил. Але це дуже серйозні речі.

Але я хочу відповісти на запитання нашого слухача. Справа в тому, що нам потрібно сьогодні змінити стратегію нашої політики. Якщо до сьогоднішнього дня ця стратегія базувалася на критерії щільності забруднення радіонуклідами територій, то зараз нам треба перейти до критерію дозового опромінення. Отоді людина опиниться у центрі.

Але для того, щоб перейти до стратегії дозового опромінення людини, потрібно провести дуже велику підготовчу роботу, і вже її треба робити, тому що це треба знову ж таки взяти забруднені території, взяти провести масу аналізів по вмісту радіонуклідів у продукції, врешті-решт кожну людину обстежити, і тільки тоді ми можемо перейти на цю систему. Але тоді нам ця система справді дасть можливість керувати цим процесом з огляду на людину, а не з огляду на територію.

– Це дуже правильно, оскільки Японія так і робить від самого початку. Вони вимірюють все тим впливом, який конкретно людина отримує на цій території.

Іван Заєць:
Аякже!

– Пане Лігун, на Вашу думку, яка найбільша проблема для цих людей, які входять в «Союз Чорнобиль»?

Анатолій Лігун:
Сьогодні мінімальна пенсія ліквідаторів – це всього 1200, десь у когось - 1400 гривень!
Отож правильно, треба повернутися до соціальних проблем саме чорнобильців, в першу чергу учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Перша і основна проблема, яка сьогодні просто вбиває наших чорнобильців – це пенсійне забезпечення. Я прочитав ось підготовлений матеріал Кабміну, де вони кажуть, що на 1.11.2010 року майже 1,5 тисячі пенсії на місяць. Це для учасників ліквідації. Середній розмір пенсії дають 2 262 для першої групи інвалідності, для другої – 2374. Якби ця цифра існувала і люди отримували би цю пенсію, то «Союз Чорнобиль» не піднімав би і не провадив би акції протесту.

Сьогодні мінімальна пенсія, середня пенсія ліквідаторів – це всього 1200, десь у когось - 1400 гривень! От якби сказали: 10 тисяч отримують по стільки, 50 тисяч отримують по стільки, то, може, я й повірив би. Але цього немає. Це просто загальні цифри.

– А лікування безкоштовне для інвалідів-ліквідаторів?

Анатолій Лігун:
Передбачено на 2011 рік 7,7 мільйона на стаціонарне лікування. До цього часу спеціалізовані медичні заклади ще не отримали жодної копійки. Кожного першого числа кожного місяця чорнобильці з ночі займають в аптеці чергу, щоби наступного ранку отримати за пільговими рецептами медикаменти. Це гірше, ніж було після війни!
Передбачено на 2011 рік 7,7 мільйона на медичне забезпечення для чорнобильців за програмою комплексного медико-санітарного забезпечення, тобто стаціонарне лікування. Але я Вам скажу, що до цього часу спеціалізовані медичні заклади ще не отримали жодної копійки. Немає витратних матеріалів, немає медикаментів. І чорнобильці викуповують ці медикаменти, шприци, системи за свої мізерні пенсії. Про що можна казати?! Яке медичне забезпечення?! Яка безкоштовна медицина?! Її немає!

Крім того, є ще й медичне обслуговування. Кожного першого числа кожного місяця чорнобильці з ночі займають в аптеці чергу для того, щоб наступного ранку отримати за пільговими рецептами медикаменти. Це гірше, ніж було після війни!

А в нас що, війна прийшла? У нас що, зменшився бюджет державний? З кожним роком державний бюджет збільшується, а соціальні програми чорнобильські або знижуються, або ж залишаються на тому самому рівні.

– Може, Ви могли б порадити, з чого можна було б забрати у нашому бюджет і віддати цим людям?

Іван Заєць:
Забрати у нас дуже багато можна.

Анатолій Лігун:
Якщо забрати, то я Вам так скажу, що ми намагалися внести свої пропозиції і вносимо постійно. Коли нас допекли законопроектом 7562…

До речі, ні Кабмін, ні Міністерство юстиції, яке його внесло до Верховної Ради, не відмовляється від цього законопроекту навіть при тому, що «Союз Чорнобиль», чорнобильці провели такі акції протесту проти цього законопроекту. Мало того, у постанові Верховної Ради України після парламентських слухань стоїть чітко питання: внести Кабміну зміни до нашого чорнобильського законодавства. Але не уточнюючи: з погодженням громадських організацій. Немає цього!

– Тобто, ви зміни вносите, а на них ніхто не реагує, більше того, навіть не дивляться? Так з чого ж можна було б забрати?

Іван Заєць:
Багато з чого можна забрати. Наприклад, тіньова економіка. В Україні щонайменше 50% економіки перебуває «у тіні». Це означає, що дуже величезні кошти не надходять до державного бюджету, а, отже, ці кошти не можуть використовуватися на проблеми чорнобильські.

Друге. Всі знають, що сьогодні буквально роз’їдає українське життя – це корупція. Це так само, я сказав би так, дуже неефективне управління.

– Але ж це не вирішиться так швидко.

Іван Заєць:
Чому не вирішиться? Наприклад, я недавно був у Грузії, минулого тижня приїхав з Грузії. І за час правління цієї нової влади вони збільшили державний бюджет в 11 разів, вони збільшили ВВП у 3 рази. Тому якщо «закрутити гайки» на демократичній основі, то можна за рік-два змінити ситуацію на краще.

– Це «якщо». От атомна енергетика направлена на те, щоб виробляти електроенергію. Ми знаємо, скільки треба країні електроенергії. Ми знаємо або можемо дізнатися, скільки електроенергії продається закордон. Ті, хто продає електроенергію закордон, могли б узяти на себе витрати (от я собі так думаю: це ж логічно) на те, щоб люди, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, є героями цієї країни, могли б нормально жити, щоб вони фінансували цю статтю видатків?

Анатолій Лігун:
Я Вам так більше скажу: якщо б уряд захотів виконати чорнобильські програми і збільшити ці програми, він би зробив. Але уряд хоче за рахунок життя тих, хто врятував світ, тобто героїв Чорнобиля, як Ви щойно сказали, от за рахунок цих інвалідів, цих потерпілих, вони хотять поповнити бюджет. Це і є геноцид проти народу.

Іван Заєць: Є маса різних можливостей. Ми обговорювали з вами рівень пенсій для чорнобильців. От давайте погрупуємо: тисячу і півтори тисячі гривень – стільки одержують, більше, наприклад, трьох тисяч - стільки одержують. І вже буде видно, що якщо людина, інвалід одержує таку маленьку пенсію, в першу чергу фінансуємо його, тобто повинна бути адресність.

Що стосується вже фінансування в загальному, то треба просто розуміти: у нас колосальні резерви в енергозбереженні, у нас колосальні резерви в інших напрямках, і без такої системної політики, якщо ми її не бачимо, то ми й не побачимо вирішення чорнобильських проблем!

Тому, якщо людину поставити у центр, тоді будуть вирішені усі проблеми, а не олігархів!
  • Зображення 16x9

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

XS
SM
MD
LG