Слово має ціну
Слова – ніби звичні практики для більшості людей. Хоча ми можемо і не пригадати, кому і що ми наговорили протягом дня або ж що містилося в передвиборчих політичних обіцянках, але батьки пам’ятають перше слово своєї дитини, це завжди було важливим для людства. День, коли дитина робить перший крок, батьки також закарбовують в пам’яті, але стосовно слова пам’ятним є не лише коли, а і що промовила дитина.
У житті кожної людини є особливі слова. І вимовлені, і вислухані, і прочитані.
Але для журналісток та журналістів слово це не лише звична практика, а і професійний інструмент. Тому медіа – територія підвищеної уваги до слів, усвідомлення ризиків, відповідального ставлення до мовної роботи, пошуку сенсів, боротьби за правду. І нам не варто про це забувати.
Будь-яка людина може зловживати словом, але найбільше згубно це для журналістів.
Багато наших колег були позбавлені життя за те, що не мовчали
Журналістська робота зі словом стосується не лише того, як ми пишемо чи що говоримо, є важливий аспект того, що завдяки нам говорять інші. Те, як ми проводимо інтерв’ю, як спілкуємося з іншою людиною, дозволяє нам не лише народжувати власні мовні конструкти, а і сприяти переймам слів інших людей.
Багато наших колег були позбавлені життя за те, що не мовчали. Серед них – багато імен-символів, а ще більше загублених між сторінками історії імен.
Правдиве слово не має вмирати. Тому перед кожною та кожним постає завдання: не вбивати слово, тим самим не вбивати пам’ять.
Людина позбавиться суб’єктності, якщо позбавити її свободи слова.
Мовчання часто є ознакою байдужості, колоніальності, самозахисту, страхів.
Хоча в народі кажуть, що мовчання – золото, це навряд працює для людини, котра має свої погляди і готова захищати їх. «Мовчання вбиває» – саме це гасло стало провідним для численних акцій боротьби з неефективним правосуддям та захисту активісток та активістів.
Навіть твоя мова потребує захисту своєї суб’єктності та незалежності, коли кожне слово українською просто рятує мовне життя нації
Незалежність, суверенітет держави напряму залежить від свободи слова: можливості відстоювати свою позицію, можливості вести перемовини, заявляти про себе і пишатися своїми людьми.
Боротьба за незалежність в часи народження українських дисидентських і правозахисних рухів трималася на слові. Слова викривали злочини тоталітарного режиму. Слова згуртовували людей. Слова відстоювали права і свободи. Тому серед засновників та засновниць Української Гельсінської групи, зокрема, багато людей слова: літератури і науки.
Особливо важлива роль слова, коли навіть твоя мова потребує захисту своєї суб’єктності та незалежності, коли кожне слово українською просто рятує мовне життя нації.
Слово – інструмент, воно може підживлювати правду, може поширювати брехню, бо все це йде від нас, від людей.
Набагато більше людей вбивали за правду ніж за брехливі маніпуляції.
В боротьбі за правду людина свідомо наражалася на небезпеку: одним лише словом.
Ми досі спостерігаємо це на прикладі справи Стуса, коли навіть книгу про його життя, як втілення гласності судового процесу над поетом, намагаються заборонити.
А скільки книг було спалено, заборонено, відцензуровано лише тому, що вони містили небезпечні для тоталітарних режимів слова та ідеї.
Слово це про свободу і про відповідальність. Про осмислення минулого, про аналіз теперішнього і про конструювання майбутнього. Слово це про здобутки і перемоги, про любов і мрії. Слово – це про нас, про людей. Слово має вплив, слово має значення, слово має цінність, і саме тому – слово має ціну.
Лариса Денисенко – письменниця, правозахисниця, членкиня Українського ПЕН
(Статтю опубліковано в рамках інформаційної кампанії #цінаслова, яку реалізовують Премія імені Георгія Ґонґадзе та Львівський Медіафорум)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
