COVID-19 у монастирях: молитви було більше, але іншої молитви

Радіо Свобода у рубриці #МояІсторія розповідає історії людей, на життя яких вплинула пандемія коронавірусу COVID-19. Це – лікарі, які рятують життя; пацієнти, які борються з недугою, та їхні родичі; малі підприємці, які рятують свій бізнес чи відкривають нові можливості.

В Україні у багатьох монастирях були і є спалахи COVID-19. Не всі підтверджують таку інформацію з закритих духовних закладів, чи то монастиря, чи семінарії, чи академії. Як священники і монахи дають собі раду із захворюванням? Чи отримують допомогу? В які медичні заклади звертаються? Які виклики переживають духовні особи у час пандемії?

Флорівський, Крехівський монастирі, Києво-Печерська лавра, Почаївська, Унівська. Цей список, де був спалах COVID, більший. Окремі духовні заклади воліють не розголошувати інформацію або ж її заперечують.

Монахи Святоуспенської Унівської лаври Української греко-католицької церкви, що на Львівщині, не лише не тримали у таємниці ситуацію щодо захворюваності, але й постійно повідомляли про свій стан.

Монастир розташований у мальовничому місці, серед лісу, під Чернечою горою. Хоч і в селі, але люди не мешкають упритул до лаври. Коронавірусом інфікувались 20 братів із 35, які проживають у монастирі. Сьогодні минуло рівно 2 місяці, як лавра, 17 серпня, відкрила свої двері для вірних після карантину.

Настоятель Святоуспенської Унівської лаври отець Йона (Максим) розповів Радіо Свобода, що перші ченці захворіли 19 липня, а за тиждень їх було вже 10.

«Коли один чи двоє братів захворіли, то спершу подумали, що це грип. А коли вже кількість хворих стала 10, ми зрозуміли – щось не те. Одразу звернулись до лікарів і поїхали на обстеження. Одразу ізолювались. Уже 27 липня знали про позитивний результат ПЛР-тестів. Дуже позитивно до нас поставились і швидко відреагували лікарі з міста Перемишляни, наша сімейна лікарка, яка дуже за нами пильнувала, приїжджала у монастир кілька разів на тиждень, медики брали кров і вимірювали температуру, слухали легені, давали поради. Звісно, що ми не хотіли контактувати самі з людьми, ізолювались у келіях, зачинили лавру на 2 тижні. Але люди розуміли нашу ситуацію. Нам телефонували, щоб вийшли і під воротами забрали їжу. Це нам дуже допомогло. Ми не почувалися покинуті чи самотні. У лаврі немає у господарстві тварин, ми засіваємо поле, виготовляємо свічки, пишемо ікони.

У період спалаху захворювання у полі не було нагальної роботи. Працівників, які нам допомагають у свічковій, реставраційній майстерні, відпустили додому. Допомогли їм зробити ПЛР-тести і результати у всіх були негативні.

Брат, який за господарку відповідає, щось косив, він з комбайном собі сам дає раду», – говорить настоятель лаври, отець Йона.

Допоки у хворих ченців була підвищена температура, вони постійно перебували ізольовано у своїх келіях. Потім виходили на подвір’я, як і радив лікар. Брати молились у своїх келіях, лише через два тижні спільно молились у храмі. Двоє монахів із 20 хворих були шпиталізовані. Один старший має проблеми зі здоров’ям, а у молодшого за віком ченця не могли збити температуру. Тому за рекомендацією лікаря, вони були госпіталізовані і провели у лікарні тиждень.

«Ми пробували дізнатись, де джерело інфікування, але так і не знайшли. Найімовірніше це від когось із людей, хто сповідався. Також були присутні на похороні. Це обов’язок священника поховати людину. Не можу сказати, що стало причиною, ми аналізували, але не прийшли до однієї думки. Однак зрозуміли, що до епідемії треба ставитись серйозно. Коли цю недугу запустити перші 5 днів, то не приділяти увагу здоров’ю, то можуть бути проблеми.

Ми зрозуміли, якщо одразу взятись до лікування, то перебіг хвороби не такий важкий. Важливо духовно підтримати тих, хто захворів, допомогти їм не панікувати, не занадто лякатись, пильнувати себе, а з другої сторони, серйозно дотримуватись правил карантину – маска, дистанція, мити руки», – каже отець Йона.

З 17 серпня монастир відкритий для людей. Богослужіння відправляють у церкві, але туди пропускають обмаль вірних у масках. Більшість молиться на вулиці. «Причащаємо у масках і ложечку після кожного вірного дезінфікуємо. Закликаємо людей, які мають якісь симптоми хвороби, залишатись вдома», – додає настоятель лаври.

На сьогодні всі монахи Святоуспенської Унівської лаври здорові і не відчувають жодних наслідків після COVID, про який, кажуть, уже й забули.

До результату ПЛР-тесту була тривога

Пережив COVID-19 і настоятель академічного храму святого Іоана Золотоустого, декан Львівської православної богословської академії, протоієрей Православної церкви України Назар (Лозинський). Ця хвороба не оминула його у серпні, але перебіг був легкий. Священник більше хвилювався за свою маму, яка теж інфікувалась, ніж за себе.

«Перші симптоми – пекло у горлі і легенький кашель – відчув після недільної служби, таке було і три наступні дні. У четвер я поїхав у справах до колеги, який є лікарем, працює дияконом. Вже вночі піднялась температура до 38 градусів, але вищої не мав. Записався на ПЛР-тест і вже на недільне богослужіння у храм не пішов, самоізолювався. Коли пропав нюх і смак, я вже зрозумів, що це COVID. Через два дні тест виявився позитивний, тобто через тиждень після перших ознак мав підтверджений результат. Почав інтенсивне лікування. Особливих, інших симптомів у мене не було, слабкість і біль у всьому тілі відчував», – говорить отець Назар.

«Українські лікарі виробили протокол боротьби з захворюванням, є чітка методика. Лікування прописав мій товариш – лікар лікарні швидкої допомоги, який сам перехворів, консультувався з сімейним лікарем та з інфекціоністом. Всі зійшлись на одному лікуванні, а це були таблетки, уколи, багато рідини пив, бо вірус вражає кров, а ще вітаміни, цинк. У день, коли прийшов мій результат тесту, перші симптоми з’явились і у мами. Для неї був той самий протокол лікування, як у мене, ми почали вчасно її лікувати, і все легко пройшло», – продовжив отець.

Священник лікувався вдома, ні з ким не контактував. Має лише припущення, де міг інфікуватись, адже багато спілкувався з людьми, їздив на Закарпаття, відправляв богослужіння у церкві. Хоча у приміщенні перебував у масці.

«100% зрозуміло, що себе не захистиш, які б засоби ти не мав. Маска і рукавиці – це певна ступінь захисту. Ніхто у храмі зі священників, які зі мною служать, не хворів COVID. Окрім диякона, який скрізь зі мною їздив. Ми багато спілкуємось із ним, його родина теж хворіла. Є така приказка – «очікування смерті – гірше самої смерті». До результату тесту, у мене не було паніки, але тривога – так. Бо знаємо з медіа і від людей, рідні вмирають. Коли вже знав результат тесту, то все відлягло. Зникла невідомість. Не було паніки і страху», – розповів протоієрей.

Зі студентами – складніше

Чи були інфіковані коронавірусом студенти Богословської академії – невідомо. У час дистанційного навчання, весною, і на канікулах, влітку, студенти хворіли, але не робили тести.

«Серед викладачів у нас багато священників, то вони хворіли. Були священники, які перенесли цей вірус улітку. На сьогодні таких немає і працюємо у звичайному режимі. Духовні навчальні заклади не мають великої кількості студентів, у нас група до 10 чоловік», – протоієрей Назар.

Львівська Православна богословська академія має угоду з одним із медичних закладів Львова, в якому можуть обстежитись студенти, у разі якогось захворювання.

«У нинішній ситуації все складніше. Не можу сказати, який протокол лікування, бо такого не було, щоб хтось із студентів був з COVID. Але, якби студент захворів, ми, на жаль, відправили б його додому, оголосили б про закриття закладу на ізоляцію. Вже вдома, у сімейного лікаря, наш студент би лікувався. Звісно, за кошти родини, бо наша академія не прибуткова», – розповів священник.

Лікування COVID у монастирях, коли хворіють одночасно 20 і більше осіб, вимагає великих фінансових витрат. Якщо, в середньому, на людину потрібно 3-10 тисяч на ліки і тести під час COVID, то сума виходить досить велика. Ченці не мають власного майна і грошей, бо йдучи у монастир зрікаються від усього світського. Такі видатки покриває Церква завдяки пожертвам вірних. Унівському монастирю допомагали люди.

Найважче під час довгої ізоляції, кажуть священники, це соціальна віддаленість, що не можна відправляти богослужіння у храмі.

«Що мені допомагало? Можна говорити банальними словами – молитва. Так, молитви було більше, але іншої молитви. Було більше розмов із Богом, був час подумати і внутрішньо у серці поговорити з Богом. Одна справа, коли читаєш молитву з молитовника, завчені молитви, а зовсім інше, коли ти задумуєшся над тим, у чому можна примиритися з Богом, що ти хочеш Богові сказати. Це своїми словами, і це була інша молитва. Допомагала підтримка друзів, медиків, вірних», – говорить отець Назар.

Пандемія, яка триває стільки часу, змусила духовних осіб навчитися виконувати душпастирські обов’язки дистанційно, а ще вчитись дотримуватись карантинних вимог, особливо під час причастя. У кожному храмі різна ситуація, і все залежить від відповідальності священників. У багатьох храмах парафіяльне життя стишилось, стало менш активним.

«Коли онлайн трансляція, то змушений говорити проповідь на камеру, не бачиш живих очей, не бачиш, як сприймають твоє слово. Дистанційне служіння для мене – виклик. Важливо зуміти організувати допомогу людям в умовах карантину. Моя проповідь тепер має містити дуже багато слів заохочення допомагати один одному. Церква цьому вчить, що бути християнином – не означає лише відвідувати храм це, передусім, творити діла, які вчить Христос. Завдання священника сьогодні – навчити нас, духовенство, а далі паству бути християнами у повну міру цього слова. Люди не відійшли від церкви, трохи розслабились, але ті, хто ходив у храм періодично, їм бракує церкви і участі у богослужіннях. Люди повертаються у храм. Багато вже перехворіли і не бояться приходити. Ми свідомі, що карантинні умови слід дотримувати, особливо причащаючи вірних», – зауважив отець Назар.

Не нехтувати карантинними правилами і бути відповідальними закликають своїх вірних співрозмовники Радіо Свобода, які перехворіли COVID. І нагадують, що через безвідповідальність, коли хтось із легкими симптомами, контактує з іншими людьми, приховує свій стан, чинить гріх. Бо інша людина може інфікуватись і важко переносити захворювання, мати ускладнення або ж навіть померти.