Реакція влади на пандемію коронавірусу в Україні призвела до кризи довіри з боку громадян. Це сталося через те, що обмежувальні карантинні заходи, запроваджені урядом, не вписуються у межі, визначені Конституцією держави. Про це заявляють правозахисники. Натомість в уряді виправдовуються тим, що треба було терміново реагувати на нестандартну ситуацію, досвіду щодо якої не було в усьому світі. Правозахисники ж зауважують, що нині, коли прогнозують можливість другої хвилі пандемії, влада має можливість виправити правові колії і врегулювати законодавчо усі заходи, необхідні для захисту населення від небезпечного вірусу.

Перша хвиля пандемії COVID-19 в Україні створила кризу безпеки здоров’я громадян. Вона виникла на тлі кризи діалогу між владою та громадянським суспільством. Маючи перспективу виникнення другої хвилі пандемії, уряд мав би вжити заходів із налагодження такого діалогу та вжити нових заходів із посилення безпеки. Так підсумовує спостереження директор представництва Freedom House в Україні Метью Шааф.

«Це недостатність комунікації, недостатність залучення громадянського суспільства, недостатність виконання прав людини, Деякі питання, які ми спостерігали в країні, показують і підхід до безпеки у відповіді на пандемію, а також намагання розбудувати діалог між владою та людьми… Подекуди неможливо було отримати потрібну інформацію від органів влади та судів. Були також порушення з боку правоохоронців», – каже директор представництва Freedom House.

Серед найсвіжіших прикладів недостатньої комунікації влади з суспільством Метью Шааф наводить факти раптового закриття адмінкордону з окупованим Кримом, до якого через непоінформованість виявилися не готовими багато з тих, хто мав потребу виїхати з Криму, або потрапити на півострів. В таких ситуаціях вже постає питання прав людини, зауважує представник міжнародної правозахисної організації.

Крім того, ситуацію погіршує те, що в Україні лишається законодавчо не врегульованим питання поширення дезінформації, зауважує Метью Шааф.

Обмеження не врегульовані – Коваль

Українське законодавство взагалі не врегульовує більшу частину питань, пов'язаних із запровадженням обмежувальних карантинних заходів. Такі широкі обмеження, які були запроваджені від початку карантину в Україні, могли би бути виправдані оголошенням надзвичайного, або ж воєнного стану, чого не відбулося, нагадує експерт платформи «Правозахисний порядок денний» Дмитро Коваль.

Він також нагадує, що Конституція України містить пряму заборону на звуження прав і свобод громадян підзаконними нормативно-правовими актами. При цьому обмежувальні заходи запровадили саме таким актом – постановою уряду, зауважує правник.

«Невиконання приписів Конституції може нести далекосяжні наслідки, які жоден суб’єкт правозастосування, жоден громадянин не волів би бачити. Заходи які вживаються центральною владою, урядом зустрічають спротив на локальному рівні. Однією з причин цього – є те, що від самого початку обмежувальні заходи не були виваженими з точки зору Конституції. Заперечувалася їхня припустимість. Це створило недовіру, скепсис до рішень державної влади», – зазначає юрист.

Утім, доки друга хвиля пандемії не прийшла в Україну і не виникла необхідність запровадити найбільш жорсткі обмежувальні заходи, влада має можливість скорегувати ситуацію, зокрема ухвалити замість постанови уряду необхідні закони, які регламентуватимуть ситуацію, не суперечитимуть Конституції, вважає Дмитро Коваль.

Крім того, що постанова уряду про карантинні заходи випадає з конституційного поля, запроваджені обмеження вийшли й за межі профільних законів. Були порушені норми законів про свободу пресування, а також про свободу релігії, вважає директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров.

«Можна було би ввести зміни у ті закони. Щоб врахувати ці колізії, які виникли, і саме нормами закону відрегулювати цю ситуацію. Єдине право, яке не було в Конституції сформульовано, що воно обмежене законом – це право на свободу мирних зібрань. Воно обмежується судом, на підставі закону. Але давно вже йшлося про те, що це питання має бути предметом законодавчого врегулювання», – зазначає правозахисник.

Тобто, щоб дотриматися норм Конституції, уряд мав би не видавати постанову, а піти більш складним, але правовим шляхом і запропонувати Верховній Раді до розгляду закони, чи зміни до чинних законів, які враховували би новітню епідемічну ситуацію, пояснює Євген Захаров.

Уряд не мав часу – Луфер

Але Кабінет міністрів не мав часу для напрацювання усіх необхідних законодавчих актів, на пандемію коронавірусу треба було реагувати оперативно. Крім того, не було готового алгоритму дій, ситуація виявилася новою і нестандартною не лише для України, а для усього світу, зауважує радник прем’єр-міністра України Дмитро Луфер.

«Рішення треба було приймати досить швидко, негайно. Україна – одна з перших країн, яка зайшла у повний карантин, тобто у значні обмеження. І це дало час підготувати медичну систему. Ми встигли багато зробити. Можливо не все, можливо щось можна було робити швидше і краще, але це відбулося. Медична система – це майже основний обмежувач у реакції держав на цю пандемію. Карантин і його зміни здебільшого пов’язані зі спроможністю медичної системи реагувати на кількість хворих», – переконує радник голови уряду.

Піврічний досвід боротьби з пандемією коронавірусу на сьогодні дозволяє розуміти увесь перелік необхідних обмежень, він, скоріш за все, не змінюватиметься, припускає Дмитро Луфер. Відтак, за його словами, Кабінет міністрів вже має можливість запропонувати законодавчі зміни, але останнє слово у цьому питання залишиться за Верховною Радою, зауважує радник прем’єр-міністра.

Карантинні заходи виявили також брак комунікації між урядом та правоохоронцями. Зобов’язані контролювати дотримання обмежувальних заходів патрульні неодноразово виявляли незнання та нерозуміння змісту постанови про запровадження карантину, нагадує координатор проєктів Центру громадянських свобод Любов Галан.

«Найбільший бум типових порушень, який був нами зафіксований, які викликали у населення реакцію нерозуміння, припав на перший місяць введення обмежень, на цей період тотального локдауну. Коли самі правоохоронці і ті органи, які виконують правоохоронні функції, які підсилювали патрулі – Національна гвардія чи громадські формування – мали зрозуміти постанову самостійно і якось з нею працювати. Тоді ми зафіксували такий бум нераціональних дій… В цей період не дуже вдалих практик застосування і комунікацій підірвалася довіра до самих обмежень, підірвалася довіра до постанови і з’явилося нерозуміння, для чого це, якщо воно в багатьох ситуаціях не піддавалося раціональному поясненню, поясненню здоровим глуздом», – розповідає правозахисниця.

Необхідність напрацювати методологію роз’яснювальної роботи для правоохоронців не зникла донині, вважає Любов Галан. На думку правозахисниці, це сприятиме і роз’ясненню необхідності дотримання обмежувальних заходів населенню, що, відповідно, сприятиме налагодженню діалогу між владою та суспільством.