(Рубрика «Точка зору»)
Українське суспільство не довіряє політичним партіям як інституціям. Згідно з даними соціологічного опитування, проведеного наприкінці 2019 року фондом «Демократичні ініціативи» спільно з соціологічною службою Центру Разумкова, Баланс довіри/недовіри до партій в українському суспільстві становить мінус 54%. Нижчі показники лише в судів та російських ЗМІ.
У цьому матеріалі, ми спробуємо розібратися, в чому проблема такого рівня довіри та що з цим робити.
Взяти у список і не думати про наслідки
Ймовірно, однією з причин низької довіри до партій в Україні є те, що вони час від часу потрапляють у гучні скандали, з яких не завжди виходять достойно. За три останні скликання парламенту ми нарахували 43 такі скандали за участі народних депутатів. Зокрема, 14 фактів виключення депутатів з їхніх фракцій та 3 випадки, коли народні депутати, обрані за списками партії, вирішили не приєднуватися до її фракції в парламенті одразу після виборів.
Чого вартий прецедент 2012 року, коли під час гострого протистояння Партії регіонів із демократичною опозицією, у центрі якого опинилися депутати ВО «Батьківщина» Андрій і Олександр Табалови, котрі відмовилися вступати до фракції об’єднаної опозиції «Батьківщина». Андрій Табалов балотувався по 99-му виборчому округу на Кіровоградщині, а його батько був під №49 у виборчому списку об’єднаної опозиції. Тоді депутатів не лише назвали зрадниками та першими «тушками» VII скликання, нардепам дали стусанів і силою виштовхали із сесійної зали. Андрій Табалов назвав безпідставними звинувачення у зраді, бо він мажоритарник і йому не потрібна фракційна «прописка» для виконання своїх виборчих обіцянок. ВО «Батьківщина» навіть вимагала від Табалових скласти мандат, бо вони порушили присягу.
«Опора» також дослідила місцевий рівень, де партії втратили значний відсоток своїх депутатів в обласних радах і міських радах обласних центрів. Наприклад, «Відродження» – 30%, «Самопоміч» – 27%, «Опозиційний блок» – 24, «ЄС» – 23%. У Черкаській обласній раді майже 60% депутатів покинули фракції партій, від яких вони були обрані. В окремих радах припинили свою роботу цілі фракції. Пік таких виходів припав на «виборчий» 2019 рік.
Кандидати, яких беруть «випадково» в список чи висувають у мажоритарних округах, не надто переймаються репутацією політичної сили. У той же час партійна диктатура – це негативне явище, адже члени партії повинні мати певну свободу дій та першочергово представляти інтереси виборців. Тож потрібно шукати здоровий баланс між свободою дій та необхідністю дотримуватися партійної лінії.
Одним із факторів, який підвищить довіру суспільства до політичних партій, може стати партійна дисципліна і дотримання її з боку рядових членів партії та членів партії, які отримали представницький мандат. Під поняттям «партійна дисципліна» ми розуміємо правила поведінки, яких повинні дотримуватися всі члени партії, щоб не завдати шкоди її іміджу та репутації. При цьому такі правила не мають бути надмірними та обмежувати свободу дій її членів. У тому числі під час особистих голосувань у парламенті й інших представницьких органах.
Виключення з партії – не панацея
За три останні скликання парламенту ми нарахували 15 випадків виключення народних депутатів із фракцій. Серед основних причин: голосування всупереч позиції фракції та неетична поведінка. У поточному скликанні Верховної Ради було ухвалено 3 рішення про виключення з фракції. В усіх випадках мова йде про депутатів «Слуги народу». Найбільш резонансним стало виключення з партії і фракції «Слуга народу» депутата Верховної Ради Романа Іванісова. У депутата виявили погашену судимість за зґвалтування. Парламентар приховав цю інформацію у своїй офіційній біографії. Цю ситуацію змушений був коментувати президент України, який є неформальним лідером цієї партії. Володимир Зеленський обіцяв, що змусить Романа Іванісова скласти мандат, якщо інформація, яка про нього поширювалася в соціальних ЗМІ, підтвердиться. Проте депутат мандат таки не склав. Загалом практика добровільного складення мандата після гучного скандалу в українському парламенті не поширена. За 3 останні скликання можна згадати лише один такий випадок. Він стався у Верховній Раді минулого скликання, коли парламентар від «Самопомочі» Андрій Мірошник після скандалу з дорогим відпочинком склав мандат народного депутата.
Крім Романа Іванісова, з фракції «Слуга народу» зі скандалом також були виключені ще двоє депутатів. Це Антон Поляков і Анна Скороход. Першого виключили за те, що він голосує всупереч лінії фракції, другу звинуватили у спробі тиску та підкупу депутатів. На цей момент депутати працюють у парламенті як позафракційні.
На рівні місцевого самоврядування ситуація підігрівається тим, що партії практикують відкликання депутатів, які, на їхню думку, дискредитують політичну силу. Наприклад, на Рівненщині розголосу набула історія з відкликанням депутатів облради Володимира Ковальчука та його колеги Андрія Сайчука. Політсила відкликала їх після того, як вони заявили про свій вихід із Радикальної партії. Процес супроводжувався скандалами та судовою тяганиною. Ще один цікавий випадок із Київщини. Тут «Батьківщина» змогла відкликати 8 своїх депутатів обласної ради після того, як вони покинули фракцію.
Звичайно, партії мають право виключати своїх членів партії, якщо вони завдають своїми діями шкоду репутації партії. Проте порядок виключення та застосування інших санкцій щодо членів партії мають бути прописані в статуті партії. На такому підході наполягає Венеційська комісія. У Кодексі належних практик у сфері політичних партій містяться стандарти роботи політичних партій, зокрема в частині партійної дисципліни. Статут партії має бути обов’язковим для виконання як для рядових членів, так і для її лідерів. Це також стосується і дисциплінарної відповідальності. Документ також містить норми про те, що питання щодо виключення з партії мають розглядатися спеціальним дисциплінарним органом; члени партії, щодо яких застосовуються санкції, мають змогу подати апеляцію; партійна дисципліна не повинна бути надмірною та порушувати свободу дій членів партії та депутатів, а імперативний мандат є неприпустимим.
Тут варто навести один цікавий приклад, який, щоправда, стосується виключення кандидатів у депутати з виборчих списків, але він дає розуміння розумних меж партійної дисципліни. Мова йде про так званий Закон про «партійну диктатуру», яким було дозволено партіям виключати зі своїх виборчих списків кандидатів у народні депутати після встановлення результатів виборів. Закон був проголосований у лютому 2016 року, пізніше Конституційний суд України визнав ці норми неконституційними. Норми цього закону також розкритикували у Венеційській комісії, яка у своєму висновку зазначила, що він не відповідає європейським стандартам.
Реагувати із заплющеними очима
Крім скандалів, які закінчуються виключенням із лав партії, є велика кількість таких, які залишаються без належної оцінки з боку партійного керівництва та без застосування будь-яких дисциплінарних санкцій. За три останні скликання парламенту ми нарахували 14 схожих випадків. Депутат від партії «Слуга народу» Євгеній Брагар, відповідаючи на питання глядачів в ефірі одного з телевізійних каналів, запропонував пенсіонерці продати свою собаку, щоб мати можливість оплатити комунальні послуги. Лідер фракції «Слуга народу» Давид Арахамія назвав ситуацію з Брагаром нічим іншим, як «тупим зальотом» і порадив йому декілька тижнів не ходити на ефіри. Депутат від «Опозиційної платформи – За життя» Ілля Кива періодично потрапляє в скандальні ситуації як у парламенті, так і за його межами. Зокрема, у січні депутат в одному з кафе столиці побився з ветераном АТО. Під час пленарного засідання журналісти зафіксували, як нардеп після спілкування по телефону з моделлю почав здійснювати якісь маніпуляції в районі паху. У квітні в скандальну історію потрапив Олександр Дубінський, у якого, за версією журналістів «Слідства інфо», є румунський паспорт. Подвійне громадянство заборонене українським законодавством.
Схожі випадки були і в минулому скликанні. Генеральна прокуратура України показала відео, де зафіксовано передачу хабара нібито депутатом Ігорем Мосійчуком. Людина, схожа на депутата, озвучувала суми, які потрібно заплатити за необхідні депутатські запити та звернення. Зокрема за запит – 10–15 тисяч доларів, за звернення – 3–5 тисяч доларів. Ігор Мосійчук назвав це відео змонтованим. Схожу позицію зайняли також і в Радикальній партії.
Проте історія з депутатом Миколою Тищенком і рестораном «Велюр» демонструє дещо інші результати. У квітні журналісти «Бігус.info» зафіксували, що ресторан «Велюр», який пов’язують із Миколою Тищенком, попри заборону, продовжував працювати і приймати відомих у політичних колах осіб. Керівник фракції «Слуга народу» Давид Арахамія на брифінгу заявив, що Микола Тищенко має бути покараний згідно з законом, його заклад і він особисто. Арахамія зазначив, що це питання буде розглядатися на засіданні фракції. Крім цього, за словами заступника керівника Офісу президента Кирила Тимошенка, у Володимира Зеленського була жорстка розмова з Миколою Тищенком щодо роботи ресторану «Велюр» під час карантину. Разом з тим невідомо, чи були застосовані партією дисциплінарні санкції до депутата.
Проте, відомо, що ця ситуація негативно вплинула на рейтинг пропрезидентської партії. Так, в інтерв’ю виданню LB.ua заступниця голови фракції «Слуга народу» Євгенія Кравчук зазначила, що згідно з результатами телефонного опитування, яке провела партія, принаймні половина українців знає про історію з «Велюром» та може про неї розповісти від початку і до кінця. Також за словами депутатки, скандал із «Велюром» викликав певний негатив і багато питань.
Надія є…
Поряд з історіями, коли політичні сили ігнорували скандали за участі їхніх депутатів, ми нарахували 11 інших реакцій. Наприклад, можна згадати 2 випадки, які мали місце в парламенті у вересні 2019 року. Спершу рух «Чесно» спіймав за кнопкодавством депутата з фракції «Слуга народу» Сергія Литвиненка, а потім його колегу по фракції Олену Копанчук. Партія засудила дії своїх депутатів, вони вибачилися та пообіцяли перерахувати свої місячні заробітні плати на благодійність. «Слуга народу» ще декілька разів вибачилась за дії своїх депутатів. У партії перепросили за образливі слова депутата Максима Бужанського в бік журналістки «Нового времени», які він написав у своєму телеграм-каналі. Партія «Слуга народу» вважає неприпустимими особисті образи будь-якого громадянина України, в тому числі представників ЗМІ. Ми засуджуємо висловлювання обраного народного депутата... Керівництво партії і фракції принесло пані Духнич вибачення», – мовиться в повідомленні партії.
Окремо варто згадати ще одну гучну історію з депутатом від «Слуги народу» Богданом Яременком. У жовтні 2019 року в сесійній залі ЗМІ зафіксували листування депутата під час обговорення ним розцінок на сексуальні послуги. Унаслідок скандалу Яременко втратив посаду голови Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва.
Разом з тим потрібно розуміти, що партії мають не постфактум реагувати, коли ситуація вже набрала обертів і викликала хвилю негативу, а системно підходити до цього питання. Зокрема, через дієві механізми партійної дисципліни, що включає застосування прогнозованих та визначених санкцій до членів партії, коли їхні дії суперечать етичним стандартам поведінки.
Висновки
Для того, щоб повернути довіру суспільства, українські політичні партії мають:
По-перше, більш якісно підійти до формування своїх виборчих списків.
По-друге, у своїх статутах вони повинні прописати етичні правила поведінки, яких мають дотримуватися всі члени партії, щоб не завдати шкоди її іміджу та репутації. При цьому ці правила не повинні бути надмірними та обмежувати свободу дій членів партії. У тому числі під час особистих голосувань у парламенті та інших представницьких органах.
По-третє, партії не мають ігнорувати скандали за участю її членів.
По-четверте, до всіх членів партії, в тому числі народних депутатів, мають застосовуватися справедливі санкції, якщо їхні дії суперечать партійній дисципліні.
По-п’яте, порядок застосування цих санкцій повинен бути детально регламентований у статуті партії.
По-шосте, партії мають інформувати суспільство про свої рішення щодо членів партії, зокрема депутатів, які порушили партійну дисципліну.
Анатолій Бондарчук – аналітик Громадянської мережі «Опора»
(Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода)
