Закарпаття: яким є втручання з боку Угорщини та Росії

(Рубрика «Точка зору»)

Закарпатська область розташована на крайньому заході України, і протягом своєї історії не раз опинилася на перехресті різних культур та політичних впливів. Наприклад, свого часу Закарпаття входило до складу Русі, Королівства Угорщини, Австро-Угорської імперії, Чехословаччини, на короткий термін – хортистської Угорщини, після чого у 1944 році область була включена до складу СРСР. З розвалом останнього у 1991 році Закарпатська область стала частиною незалежної України. Складна історія цього регіону в значній мірі зумовлює його сьогоднішню геополітичну та культурну динаміку, а також постійний інтерес з боку сусідів України – Угорщини та Росії.

Різні уряди Угорщини протягом останніх 100 років прагнули здійснювати вплив на свої колишні землі. Почуття ностальгії за «славним» імперським минулим лягло в основу геополітичних амбіцій Угорщини щодо захисту угорських етнічних громад в Карпатському регіоні. З приходом Віктора Орбана намагання Будапешта наростити вплив на територіях сусідніх держав, де мешкають угорські меншини, лише посилилися. Угорські високопосадовці відкрито підтримують культурну та територіальну автономію угорських етнічних меншин в інших країнах. Деякі члени і прихильники праворадикальних сил на кшталт партії «Йоббік» навіть робили заяви про те, що деякі з цих територій повинні стати частиною Великої Угорщини.

Напориста риторика Угорщини почасти призводила до дипломатичних скандалів із сусідніми країнами – Румунією, Словаччиною, Сербією, а також Україною, в якій проживає близько 150 000 громадян угорського походження.

Вплив Угорщини на Закарпатті та угорсько-українські відносини

Угорщина вже понад два роки блокує зближення України з НАТО, вимагаючи від Києва відмовитися від політики збільшення частки української мови в освіті. Будапешт вважає це загрозою для своєї меншини на Закарпатті.

Напередодні парламентських виборів у 2019 році Угорщина намагалася здійснювати вплив з метою збільшення представництва угорської меншини у Верховній Раді України.

• По-перше, частина коштів, наданих Товариству угорської культури Закарпаття в Ужгороді, могли бути використані для політичної кампанії керівника цього товариства та кандидата в депутати Василя Брензовича. Згідно з матеріалами «Укрінформу», в першій половині 2019 року Товариство угорської культури Закарпаття отримало 800 тисяч форинтів (близько 70 тисяч гривень) від угорського Фонду імені Бетлена Габора для встановлення білбордів. Хоча ця сума здається занадто незначною, щоб справити серйозний вплив на результати виборів, такі дії порушують законодавство України і створюють прецедент для подібного втручання у виборчі процеси з боку Угорщини чи інших держав у майбутньому.
• По-друге, за декілька тижнів до виборів 21 липня 2019 року низка угорських високопосадовців, включно з міністром закордонних справ Пітером Сіярто, неприховано брали участь у передвиборчій кампанії наближених до Будапешта кандидатів на Закарпатті. Під час своїх поїздок до області угорські чиновники наголошували на економічній та культурній підтримці Закарпаття. Вони також відкрито агітували за «своїх» кандидатів на дострокових парламентських виборах. 12 липня найрейтинговіший кандидат Василь Брензович навіть їздив у Будапешт на окрему зустріч з прем’єр-міністром Віктором Орбаном та віцепрем’єр-міністром Жолтом Шем’єном, який відповідає за національну політику Угорщини . Під час цієї зустрічі Брензович та лідери Угорщини розмірковували над тим, як підвищити явку виборців в регіоні. Серед запропонованих ідей було повернення етнічних угорців Закарпаття, які на той час працювали в Угорщині.

Дещо більш філігранним втручанням угорських політиків та дипломатів можна назвати примирення давніх розбіжностей між вже згаданим Товариством угорської культури Закарпаття та його конкурентом – Демократичним союзом угорців України, яким керує Ласло Зубанич. 27 червня 2019 року лідери двох організацій у присутності офіційних представників Угорщини підписали меморандум про співпрацю. Угода передбачала висунення єдиного кандидата на виборах та взаємну допомогу. Як наслідок, Брензович у своїй парламентській кампанії міг також розраховувати на підтримку Демократичного союзу угорців та його філій на Закарпатті.

Пізніше того літа Україна заявила, що подібна діяльність суперечить Статуту ООН та Віденській конвенції про дипломатичні відносини. Однак угорський уряд відкинув звинувачення Києва, заявивши, що зустрічі з представниками етнічних громад за кордоном є нормальною практикою Будапешта. Деякі експерти тоді зазначали, що сам факт того, що Угорщина ризикнула ще більше зіпсувати і без того напружені відносини з Україною, тільки підтвердив наміри Будапешта впливати на українські вибори.

Незважаючи на ці факти втручання, жоден із кандидатів, підтримуваних угорською владою (Василь Брензович, Йосип Борто чи Міклош Товт), не зміг увійти до нового складу Верховної Ради. Під час парламентських виборів 2014 року Брензовичу запропонували прохідне місце у списку партії «Блок Петра Порошенка». Проте, у 2019 році його спроби отримати місце у списках «Слуги народу» не мали успіху.

Вплив Кремля на Закарпатті

У контексті своєї гібридної агресії проти України Москва також розглядає Закарпаття як плацдарм для розкручування так званого «русинського питання», а також загострення існуючих протиріч навколо угорської меншини.

Термін «русин» або «рутен» існував багато століть до того, як Закарпаття увійшло до складу радянської України в 1944 році. Ще з часів Русі цю назву використовували різні держави для позначення переважно українського населення цього регіону. В той час як одні русини вважають себе етнічними українцями, інші заявляють про окрему ідентичність. Згідно з останнім переписом населення в Україні у 2001 році, близько 10 тисяч жителів Закарпаття, або 0,8 відсотків населення області, назвали себе русинами. Низка сучасних держав, таких як Угорщина, Словаччина, Румунія, Польща та Сербія, де також проживають русини, визнали їх окремою етнічною меншиною. Україна офіційно вважає русинів частиною українського етносу.

Неоднозначний характер етнічної ідентифікації русинів був використаний Росією у гібридній війні проти України. В контексті незаконної анексії Криму, агресії на сході України та спонсорство «республік» на Донбасі Кремль також виношував ідею створення русинської держави – так званої «Республіки Підкарпатська Русь» – на теренах Закарпаття.

У березні 2015 року російське інформаційне агентство ТАСС опублікувало заяву самопроголошеного «прем’єр-міністра» «Підкарпатської Русі» Петра Гецка, котрий від імені конґресу русинських організацій вимагав територіальної автономії Закарпаття від Києва. Гецко, який з 2008 року живе в Москві, вже давно перебуває в розшуку правоохоронних органів України за сепаратизм. У своєму онлайн-блозі LiveJournal він продовжує публікувати дружні до Кремля тези, закликаючи до відокремлення Закарпаття від України. Русинські лідери в Україні не підтримали закликів Гецка, і на цьому справа скінчилася. Тим не менше, багато українців насторожено ставляться до російських спекуляцій навколо «Підкарпатської Русі», побоюючись, щоб Закарпаття не повторило долі Луганська або Донецька.

Щонайменше таким чином Кремль намагається створити нові лінії поділу в країні з метою її подальшого послаблення та дестабілізації, цього разу – на західному терені. Незважаючи на те, що минулого року так зване «русинське питання» не було помітним у російській офіційній риториці чи медіа, воно може виплисти знову напередодні місцевих виборів, запланованих на 25 жовтня цього року, а також в контексті продовження дискусії щодо децентралізації.

Окрім просування так званого «русинського питання» на Закарпатті, Росія також активно намагалася ускладнити і до того непрості українсько-угорські відносини.

У лютому 2018 року троє громадян Польщі, діючи через німецького посередника зі зв’язками з крайньоправими росіянами та невизнаними «республіками» на сході України, вчинили підпал будівлі Товариства угорської культури в Ужгороді. Під час судового розгляду справи в Кракові польські прокурори заявили, що метою таких дій було нагнітання напруженості у відносинах між Україною та Угорщиною. Українська влада пов’язала підпал з російськими спецслужбами.

Незважаючи на втручання з боку Будапешта та Москви, кандидати від партії «Слуга народу» та самовисуванці виграли всі мажоритарні округи на Закарпатті під час позачергових парламентських виборів у 2019 році.

Хоча сукупна підтримка проросійських партій («Опозиційна платформа – За життя», «Опозиційний блок» та «Партія Шарія») була порівняно невисокою на Закарпатті (13,9%), ці партії все ж отримали помітно більше голосів, ніж у сусідніх Львівській (2,6%) та Івано-Франківській (2,5%) областях. Частково пояснити цю різницю можна успішним позиціонуванням цих партій щодо окремих представників нацменшин, які проживають в регіоні. Із Закарпаття походять впізнавані політики з проросійської партії «Опозиційна платформа – За життя» Віктор Медведчук та Нестор Шуфрич. До того ж, нинішній міський голова Ужгорода Богдан Андріїв активно проводив агітацію у складі партії «Довіряй ділам» разом із проросійськи налаштованими мерами Харкова Геннадієм Кернесом та Одеси – Геннадієм Трухановим. У червні 2019 року партія «Довіряй ділам» об’єдналася з проросійським «Опозиційним блоком», але вибори програла. Виглядає малоймовірним, що прихильні до Кремля політичні сили коли-небудь матимуть суттєвий вплив на Закарпатті. Тим не менше, слід і надалі спостерігати за політичним ландшафтом області і потенційним іноземним втручанням у майбутньому, зокрема напередодні місцевих виборів восени цього року.

Дискусії в медіа

Російські ЗМІ і соціальні медіа активно обговорювали тематику Закарпаття під час виборів. Наш моніторинг медіа виявив, що в 2019 році вебсайти та блогери з Росії формували понад 25 відсотків обговорень на тему Закарпаття в світі. Це майже на 50 відсотків більше, ніж частка російських вебсайтів та блогерів, що брали участь у політичних дискусіях в цілому по Україні за два тижні перед парламентськими виборами (17,4%).

Крім того, близько 34 відсотки російських твітер-акаунтів, які обговорювали політику на Закарпатті, були ботами. Це більш ніж у два рази більше, ніж відсоток російських ботів, які коментували українську політику в цілому за два тижні до голосування 21 липня (12,5%). Ці цифри чітко вказують на те, що російські ЗМІ та соціальні медіа проявляли неабиякий інтерес до Закарпаття порівняно з українськими та зарубіжними медіа. Ми не можемо навести подібні цифри для угорських ЗМІ, оскільки їхній вплив на політичну дискусію в інтернеті був незначним у порівнянні з російським.

Російські боти, як правило, «нарікали» на нібито дискримінацію угорської меншини на Закарпатті та розповсюджували заяви лідера угорської крайньоправої партії «Йоббік» Томаша Шнайдера, який у травні 2019 року просив Київ надати регіону територіальну автономію. Вони також рекламували інтернет-блог Петра Гецка, в якому той критикує українську владу та просуває ідею русинської держави на Закарпатті.

Що далі?

Хоча й вибори у 2019 році на Закарпатті пройшли не без втручання з боку Угорщини та Росії, серйозних порушень зафіксовано не було. Проте, у контексті місцевих виборів, запланованих на осінь 2020 року, регіон залишається вразливим до подальшого впливу з боку цих двох країн. Такий вплив може проявитися як втручання у вибори або подальші заклики до автономії регіону. Наприклад, нещодавно з’ясувалося, що у жовтні 2017 року голова Національної асамблеї Угорщини Ласло Кевер звернувся до російської Думи із закликом об’єднати зусилля для захисту прав національних меншин в Україні. Коментуючи його звернення, у грудні 2019 року спікер Держдуми В’ячеслав Володін звинуватив Київ у порушенні прав і свобод національних меншин та заявив, що націоналізм та утиски малих народів «можуть призвести до виходу кількох регіонів зі складу України».

Оскільки кількість громадян на Закарпатті, які належать до угорської меншини та русинів, є дуже низькою, побоювання щодо сепаратизму в регіоні можуть бути перебільшеними. Однак, на тлі триваючої російської агресії проти України, важливо продовжувати відслідковувати намагання Кремля співпрацювати з Угорщиною у справі угорської меншини чи ідеями з федералізації України. Ці намагання можуть також проявлятися у давно відомих брехливих тезах про те, що Україна є нестабільною і нетолерантною державою, якою управляють «бандерівці» та екстремісти. У цьому контексті так зване «русинське питання» також може повернутися до геополітичної методички Кремля.

Тим не менш, протягом останнього року Будапешт покладав великі надії на діалог примирення з Україною у питанні угорської меншини. Зустріч Зеленського та Орбана вже є на порядку денному обох столиць. Коли нарешті буде скасовано заборону на подорожі через COVID-19, така зустріч може допомогти відновити угорсько-українські відносини та прокласти шлях для вирішення існуючих розбіжностей.

Цю статтю передруковано українською за згоди видання New Eastern Europe (Нова Східна Європа).

Дмитро Панчук – доктор політичних наук, координатор проєкту фундації «Альянс демократій». Займається аналізом фактів іноземного втручання у вибори в Україні через інтернет-медіа. У 2019 році координував команду довгострокового моніторингу медіа при Міжнародній місії Світового Конґресу Українців зі спостереження за виборами.

Гаррі Недельку – доктор політичних наук, старший радник Андерса Фоґ Расмуссена (генерального секретаря НАТО у 2009–2014 роках) та фундації «Альянс демократій». Працює над проблематикою виборів та демократії. Вивчає вплив іноземного втручання у вибори на основі доказової бази такого втручання в різних державах.

Мирослава Лендьел – доктор політичних наук, доцент, проректор з міжнародних відносин Ужгородського національного університету, професор кафедри політології та державного управління. Експерт у галузі міжнародних відносин у Центральній та Східній Європі та транскордонного співробітництва в Карпатському регіоні. Учасник багатьох міжнародних проєктів, спрямованих на дослідження цих питань. Автор понад 150 публікацій, присвячених міжнародним проблемам, а також темі місцевої демократії та регіональної політики в Центральній та Східній Європі.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода