(Рубрика «Точка зору»)
Як і слід було сподіватися, нові поступки угорській меншині в «Законі про повну загальну середню освіту», не викликали захоплення в угорців. Тільки наївний міг гадати, що з ними можливий компроміс. Тут діє правило: все або нічого!
Цього року виповнюється сто років з часу підписання Тріанонського мирного договору, за яким Угорщина втратила значні території після програної Першої світової війни. Але угорське реваншистське гасло «Ні, ні, ніколи!» ще досі можна побачити навіть в ужгородських кав’ярнях. Карта довоєнного Угорського королівства є одним з популярних символів в Угорщині, навіть попри те, що, окрім румунських, сербських та українських теренів, включає цілу Словаччину та Хорватію. Але угорських реваншистів це не бентежить. Їх взагалі мало цікавить погляд з іншого боку. Угорщина має тільки національні інтереси і будь-якими методами буде їх жорстко відстоювати. Навіть якщо вони суперечать загальноєвропейській практиці. Постійні суперечки з Євросоюзом тому підтвердження.
Певна річ, що ні Словаччина, ні Хорватія вже не стане частиною Великої Угорщини. Як не віддадуть своїх теренів і Сербія з Румунією. Залишився найменший шматочок в Україні, яка нині перебуває у затяжній кризі через російську окупацію частини української території та гібридну війну. Певна річ, що Будапешт прямих територіальних претензій не висловлює. Та й угорська меншина, яка складає близько десяти відсотків мешканців Закарпаття, замала, аби висновувати якісь глобальні плани про колишні чотири угорські комітати.
Нагнітання пристрастей
Але є інші методи впливу на регіон. Наприклад, нагнітання пристрастей. 6 січні у змішаному українсько-угорському селі Холмок під Ужгородом понівечили табличку при в’їзді. Звичайна буденність у наших реаліях. Однак Демократична спілка угорців Закарпаття по ЗМІ моментально розтрубіла про те, що це була акція, спрямована проти місцевих угорців, скоєна ще й на Різдво за юліанським календарем.
Поліція майже одразу затримала зловмисників, які, виявилися судженими раніше типами, які тої ж ночі обікрали місцевий склад, погрожуючи сторожу сокирами.
Себто, жодної політики у діях цих кримінальників не проглядається. Та й фотографія, поширювана у ЗМІ, явно показує, що найбільше постраждала табличка саме з двомовною назвою села. Але жодних спростувань чи вибачень від угорської організації ніхто не дочекався. Головне, що негативне тло довкола «мучеництва» закарпатських угорців підсилилося.
Таке гібридне нагнітання істерії активно використовується угорськими журналістами та політиками як в Угорщині, так і на Закарпатті. Депутатка обласної ради Ілдіко Орос договорилася в Будапешті на мітингу навіть до «фашистських методів» в Україні. Щоправда, при цих «фашистах», які так «нищать» угорськомовну освіту на Закарпатті, закарпатські угорці відкривають нові навчальні класи у населених пунктах, де їх раніше не було, а кількість угорськомовних «першачків» збільшилася на 150 осіб, порівняно з попереднім роком. Розпочалося навіть створення угорськомовної мережі навчальних професійно-технічних закладів.
Ось таке «переслідування» на словах і на ділі. Щоправда, угорські ЗМІ воліють цим не хвалитися. Воно ж суперечить потрібній картинці.
Не хочуть нічого бачити і чути
Угорцям дуже не подобається зміцнення української національної освіти, попри те, що це поширена європейська практика. Угорців в Україні стільки ж, як румунів чи болгар. Але ні Румунія, ні Болгарія не дозволяють собі нахабне втручання у внутрішню політику України, розуміючи проблеми подолання постколоніальної спадщини. Угорці не хочуть нічого бачити і чути, окрім своїх інтересів. Компроміс в їхньому розумінні – це повна відмова Києва на їхню користь. Наприклад, Міністерство освіти України цього року знизило мінімальний бал у ЗНО з української мови для випускників угорськомовних шкіл. (Хоча як, на мене, це порушує сам принцип справедливого оцінювання знань). Чи це якось вплинуло на поступливість угорців? Жодним чином.
Ба більше! Будапешт знайшов важіль впливу там, звідки його не годиться брати – участь України у колективній євроатлантичній безпеці. Себто, вдався до прямого політичного шантажу. Або ви робите так, як ми хочемо, або ми накладаємо «вето» на ваших прагненнях до членства в НАТО. Чудова ілюстрація угорського «партнерства». про яке так люблять просторікувати угорські посадовці.
Сподівання на відкат не справдилися
2019 рік приніс угорській меншині відчутні втрати: кандидати від угорських партій програли на виборах до Верховної Ради. На місцевих виборах їхні симпатики не очолили ОТГ. Проугорського керівника області Геннадія Москаля відправили у відставку, хоча свій орден від Будапешта він таки отримав.
Довкола Закарпатського угорського інституту в Берегові тривають постійні скандали, пов’язані з фіктивними даними. У правоохоронних органів є запитання до різних угорських фондів, що займаються потужними фінансовими вливаннями на Закарпатті. Конституційний суд України не скасував «Закон про повну загальну середню освіту».
Угорські сподівання, що нова українська влада зробить одразу відкат назад і поскасовує все, що напрацювала попередня, не справдилися.
Єдина надія залишається на особисту зустріч Віктора Орбана із Володимиром Зеленським, про що весь час говорять проугорські аналітики. Мовляв, досвідчений угорський лідер дотисне президента України і протягне всі необхідні поступки Будапешту. Чи здасть Зеленский національні інтереси України значно слабшому супернику, ніж Володимир Путін – незабаром побачимо. Але «зупинитися десь посередині» з угорцями не вийде. Бо за одною поступкою одразу слідує вимога наступної. Гасло «Ні, ні, ніколи!» ще ніхто не відміняв.
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
