(Рубрика «Точка зору»)
В одному з американських телевізійних серіалів, присвячених подорожам у паралельні світи, герої несподівано потрапляють у реальність, де кумири суспільства – вчені та інтелектуали, а не футболісти і телезірки. Ця реальність здається героям – вихідцям з наукового середовища – абсолютно фантастичною. У своєму світі вони ніколи не стикалися – і не зіткнуться – з такою популярністю.
Втім, чому ж не зіткнуться? Хто знає! Сьогодні наляканий короновірусом світ аплодує лікарям, які героїчно борються з невідомістю, ризикують власним життям. І головна надія – на винахід вакцини, яка врятує людство. При цьому мова йде про сфери діяльності, які мало цікавлять більшість людей, на які не виділяються рекордні статті з бюджету. У масовій свідомості інтелектуал і вчений – це дивак, який не знає, як заробляти мільярди, а лікар – просто працівник сфери обслуговування, до якого звертаються, коли придбані в аптеці ліки не допомагають. Але все це – до справжнього лиха.
Спотворені моделі успіху
Що відбувається, коли суспільства розчаровуються у класичних політиках? Президент України – телевізійний комік. Президент Ліберії – футболіст...
Ми вже забули, яким був світ до винаходу антибіотиків, до появи новітнього медичного обладнання, до високих технологій. Ми не можемо зрозуміти, чому нас тепер на планеті так багато. У суспільній свідомості склалися абсолютно спотворені моделі успіху, віра в компетентність яких суперечить інстинкту самозбереження.
Що відбувається, коли суспільства розчаровуються у класичних політиках? Президент України – телевізійний комік. Президент Ліберії – футболіст. Ну добре, ми говоримо про країни, де сподіватися на якість політичної культури поки що просто не доводиться. А от у так званих традиційних демократіях сьогодні обирають мільярдерів. Обирають у Сполучених Штатах – країні, яка залишається зразком демократичних свобод для мільйонів, якщо не мільярдів людей. Обирають у Чехії, яка залишалася демократичною державою навіть перед Другою світовою війною, коли її сусіди вибрали авторитаризм. І це теж – модель успіху.
Люди перестали розуміти причини свого благополуччя
Альберт Ейнштейн сьогодні програв би будь-які вибори в більшості країн світу. Суспільство більше не довіряє політикам, але воно не довіряє і професіоналам. Воно довіряє тим, хто заповнює дозвілля. А оскільки винаходи вчених збільшили час цього дозвілля, люди перестали розуміти причини свого благополуччя. Вони повірили в те, що той, хто їх розважає або той, хто заробляє великі гроші, може ними керувати.
Усе розвалилося за кілька днів
І раптом усе це розвалилося – буквально за кілька днів. І тепер уже невідомо, коли відновиться – кілька тижнів, місяців, рік? І невідомо, хто зможе оцінити радість цього відновлення. Як і невідомо, чи зможемо ми зробити прості висновки з катастрофи, яку разом переживаємо.
А висновки ці варто зробити. Адже напевно це не остання пандемія, яку ми бачимо. Якщо так може бути – то чому тільки один раз? Чому новий короновірус або ще якась напасть не виникне 2021 року? Або 2024 року? Хто йому завадить?
Нам належить зробити висновки
І не намагайтеся переконати себе, що це – всього лише випадковість. У 1913 році мало хто міг повірити, що Велика Війна вже на порозі. А коли вона завершилася – завершилася, між іншим, нищівною епідемією «іспанського грипу» – ніяких серйозних висновків зроблено не було. І наші з вами дідусі та бабусі пережили ще одну світову війну. Дві світові війни за всього чотири десятиліття!
І тільки після Другої світової війни були, нарешті, зроблені політичні висновки, завдяки яким світ ще існує, а Європа благоденствує, а не лежить у руїнах. Але тепер нам належить зробити висновки з нової небезпеки, з якою ми зіткнулися – і можемо зустрітися ще не раз. І це теж смертельна небезпека, не краще за війну.
Якщо людство хоче вижити, йому доведеться порозумнішати.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
