(Рубрика «Точка зору»)
Російськомовні комунікативні середовища наших великих міст, сформовані імперською політикою русифікації, ставили кожну українськомовну людину перед вибором – або перейти на мову більшості, або зберігати вірність своїй мові, не підлаштовуючись під російськомовних співрозмовників.
Відтак українська була і значною мірою лишається досі мовою протистояння міському середовищу, а російська – мовою пристосування до нього.
Водночас присутність української мови у містах різко збільшувалась під час протестних рухів, а саме – на початку 90-х, під час Помаранчевої революції та Революції гідності, оскільки серед їхніх активних учасників переважали носії української мови, культури й ідентичності.
Але тенденція до зміни мовної ситуації на користь української мови, зокрема у столиці, спостерігалась лише в активній фазі повстань. Після їхнього завершення російська мова поверталась на панівні позиції, оскільки нові очільники, що приходили до влади, не вбачали в мовному розколі населення реальних загроз державному суверенітетові й ігнорували потребу дерусифікації інформаційно-культурного простору країни.
Ситуацію згасання української енергетики київського Майдану із завершенням Помаранчевої революції відтворила Ліна Костенко в романі «Записки українського самашедшого»:
«Потроху міняється тональність Майдану, примовкає «Плач Єремії», пісні героїчні, стрілецькі й народні. Зникає дух опору, пафос протистояння, саркастичний національний бурлеск. І ось уже премила російська пісенька, знайома ще з радянських часів, починає домінувати над Майданом – «Оранжевые дяди, оранжевые тети, орнжевый верблюд!». Це вже як лейтмотив Майдану, як його позивні. А що вона російська, то ми ж не якісь націоналісти, ми прихильні до всіх народів. Ми добрі, ми великодушні, ми коли перемагаємо – даємо перемогти нас».
Загроза проросійського реваншу в мовно-культурній сфері
Найбільш травматичним для української громади є нинішній повзучий реванш проросійських сил. Адже за перемогу над диктатурою Януковича і Партії регіонів українці заплатили і продовжують платити високу ціну, – за словами нашої великої поетки, «живої крові дорогу порфіру».
Усвідомлення можливої втрати завоювань Революції гідності тим болісніше, що російський наступ на мовно-культурному фронті прагне знищити ті здобутки, які українська спільнота отримала після перемоги Майдану.
Ухвалення Верховною Радою попереднього скликання закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної», впровадження квот для українських пісень на радіо й телебаченні, декомунізація топонімії й культурного ландшафту країни, розвиток книговидання посилили позиції української мови й зміцнили культурні основи держави.
Особливо вражаючим став успіх кіноіндустрії. За п’ять років кіноринок заповнили різножанрові українські фільми, що вивели з тіні талановитих режисерів, сценаристів, операторів, акторів. Національна кінопродукція виявилась цілком конкурентноздатною, наші фільми почали завойовувати нагороди на престижних міжнародних фестивалях.
Зміни в мовному й національному самоусвідомленні багатьох українців спричинені й бажанням дистанціюватися від російської мови після збройної агресії Росії
Популяризація історичних подій, національних героїв, народних традицій, відтворення у фільмах сучасних подій зі свого, українського погляду сприяли підвищенню престижу української мови й позитивно вплинули на мовну ситуацію. У Києві вже з’являються групи молодих людей, що говорять між собою українською, і все більше російськомовних киян охоче переходять на неї у спілкуванні з її носіями.
Звичайно, зміни в мовному й національному самоусвідомленні багатьох українців спричинені й бажанням дистанціюватися від російської мови після збройної агресії Росії, яка продемонструвала ненависть її очільників до Української держави та їхні наміри повернути країну до колишнього колоніального стану російської провінції.
Заяви про можливий перегляд закону про державну мову і мовних квот
На жаль, після приходу до влади Зеленського і його партії «Слуга народу» внаслідок низької політичної грамотності пострадянського населення все очевиднішою стає зміна європейського вектора цивілізаційного розвитку України на євразійський.
У парламенті вже лунають заяви про наміри переглянути закон про державну мову і мовні квоти. У такі заяви вписуються і деякі кадрові рішення, наприклад дострокове припинення повноважень членів Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Сергія Костинського і Уляни Федун, які багато зробили для розширення українського культурного простору й обмеження впливу російської пропаганди на телевізійних каналах України.
Не додає оптимізму й мотивація власної мовної поведінки голови Верховної Ради Дмитра Разумкова, яку він озвучив у заяві про можливість перегляду мовного закону.
Спікер парламенту зазначив, що виступає або російською, або українською мовою. Але до того, як обійняв відповідальну посаду, він спілкувався винятково російською, і це була його принципова позиція. В такий спосіб, підкреслює Разумков, він намагався довести, що російську мову в Україні ніхто не утискає, що немає потреби в тому, щоб хтось приходив і захищав його права як російськомовного.
Але для чого комусь з Росії приходити захищати право Разумкова на російськомовність? Йому нещодавно надано прекрасну можливість отримати в цій країні статус носія російської мови. 11 березня Російська рада Федерації схвалила закон про визнання громадян Білорусі та України, які вільно володіють російською мовою, її носіями без проходження співбесіди. Такий статус дає можливість її власнику отримати російське громадянство в спрощеному порядку.
Можна не сумніватися, що на «принципову» російськомовність Разумкова Москва покладає великі надії. Адже це не пересічний носій російської мови в Україні, а голова її Верховної Ради. Така посада дає неабиякі можливості для повернення «русского мира» на ті позиції, які він завоював під час президентства Януковича. І цього разу кремлівські стратеги вочевидь розраховують на більший успіх антиукраїнських спецоперацій.
Боротьба на мовно-культурному фронті, від якої залежить доля держави, нині зосереджується в стінах парламенту
На жаль, на допомогу їм прийшов коронавірус. Карантин унеможливив масові протестні виступи. Тому боротьба на мовно-культурному фронті, від якої залежить доля держави, нині зосереджується в стінах парламенту і лягає на плечі державницької меншості депутатського корпусу. Як проголосив у виступі один з її представників, «зараз нам треба окопатися і захистити завойовані позиції».
Але за стінами Верховної Ради захисники державної мови матимуть велику моральну підтримку.
Лариса Масенко – доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
