(Рубрика «Точка зору»)
Після так званого «касетного скандалу» із записами прем’єр-міністра Гончарука активізувалися розмови про зміни в українському уряді – якщо не цілком, то бодай частково. Президент Володимир Зеленський під час розмови з Олексієм Гончаруком і сам наголошував на потребі змін у структурі міністерств, а деякі ЗМІ навіть повідомили про початок співбесід із новими кандидатами в міністри на Банковій.
Зміни заради змін?
Уже місяць засобами масової інформації ширяться чутки й версії про відставку уряду, недовіру президента до прем’єр-міністра й можливі перестановки серед міністрів. Причин для цього є чимало: оприлюднені записи, на яких Олексій Гончарук не надто шанобливо говорить про Володимира Зеленського, відсутність успіхів і шалений дефіцит бюджету, незадоволеність урядом з боку олігархів та оточення президента.
Серед претендентів на заміну називають посади міністерок соціальної політики й охорони здоров’я, міністрів оборони й закордонних справ, а потенційні розділення міністерств економіки і культури також передбачають кадрові ротації. Втім, треба визнати, що розмови про потенційні зміни мають переважно персональний, а не програмний характер, тобто годі сподіватися на справді докорінні реформи. Можна виснувати, що якщо переформатування уряду й відбудеться, то матиме фасадний, косметичний вимір.
У всіх цих розмовах і чутках про зміни в Кабінеті міністрів дивує насамперед те, що посада міністра внутрішніх справ, яку займає Арсен Аваков, залишається поза дискусією. Він потрапив в уряд Гончарука «під особисту відповідальність» президента, анонсований «випробувальний термін» Авакова закінчився безрезультатно, але відправляти його у відставку наразі чомусь не поспішають.
Перший кандидат на виліт
Дивує те, що ведуться розмови про заміну інших міністрів, хоча починати таку розмову треба саме з посади Арсена Авакова. Здається, останній має якийсь прихований імунітет, проти якого безсилі всі політичні й логічні фактори. Зрештою, саме потрапляння Авакова в склад уряду Гончарука було несподіванкою: на противагу до інших міністрів, яких позиціонували як «нових», міністр внутрішніх справ був хрестоматійним втіленням усього «старого». Адже він встиг побувати і головою ОДА за часів президента Ющенка, і переховуватися в Італії за часів Януковича, був одним із лідерів партії «Народний фронт» Арсенія Яценюка та вже шостий рік залишається міністром внутрішніх справ. Висновок напрошується простий: влада змінюється, Аваков – ні.
Якщо решті міністрів з уряду Гончарука ще можна дати час на «випробувальний термін», то Арсен Аваков своїм шестирічним перебуванням на одній посаді переконливо довів – змін і результатів не буде. Реформа поліції під його керівництвом фактично провалена, а переатестація й люстрація у відомстві перетворилися на фарс. Резонансні кримінальні справи не розслідуються, натомість – як у справі Шеремета – суспільству з фанфарами пропонуються сумнівні й необґрунтовані висновки (що підтвердив навіть генпрокурор Рябошапка).
Водночас Арсен Аваков збільшує свій вплив не тільки на правоохоронну систему, а й на політичне життя країни, концентрує в своїх руках легальні й тіньові (парамілітарні угруповання) важелі впливу. Парадоксом є те, що міністр, який має мінімальний рівень суспільної й експертної підтримки, який не показав результатів за час «випробувального терміну» в новому уряді, зберігає свою посаду. Тож якщо й починати перестановки в Кабміні, то саме з Арсена Авакова. Це, здається, буде єдиний крок, якому аплодуватимуть всі – і прихильники, і опоненти президента Зеленського.
Андрій Любка – письменник
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
