Після того, як Міністерство культури, молоді та спорту України опублікувало основні положення законопроєкту про протидію дезінформації, шквал критики з боку медійних організацій, який спричинив цей документ, стає дедалі більшим. Про законопроєкт, який має назву «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації», багато дискутують експерти, політики і – передусім самі журналісти, яких цей документ безпосередньо торкається. Він з’явився у відповідь на указ президента Володимира Зеленського, яким той доручив Кабінетові міністрів до кінця минулого року розробити законопроєкт щодо «вимог та стандартів новин, механізмів запобігання розповсюдженню недостовірної, викривленої інформації, її спростування».
Радіо Свобода підготувало серію матеріалів про те, що означатимуть запропоновані зміни для журналістів, зокрема, розслідувачів, блогерів та їхніх читачів і глядачів, яких документ має намір захищати. А також ми поцікавились, як в інших країнах влада ставиться до журналістської професії. Сьогоднішній репортаж – про Францію.
Принцип «Свобода, рівність, братерство» у Франції поширюється і на працівників медіа. Права журналістів захищені законами від 1935 і 1974 років, які потім французькі законодавці регулярно оновлювали і доповнювали.
Закон стверджує, що працівником медіа може називати себе людина, основний заробіток якої складає саме журналістика.
Крім того, професійний журналіст мусить мати при собі прескартку, яку видає спеціальна комісія, що опікується посвідченнями професійних журналістів – CCIJP.
Саме ця прескартка вказує, що її власник належить до категорії професійних журналістів і має право користуватися усіма правами та пільгами працівників медіа.
Всі посвідчення зроблені за цим зразком: на пластиковій картці є фото, вказане ім’я й прізвище журналіста, його ідентифікаційний номер та рік видачі посвідчення, на зворотньому боці – персональні дані: дата і місце народження, адреса проживання та роботодавець (або фрілансер, якщо журналіст працює без укладення договору з роботодавцем).
Роботодавець має бути обов’язково офіційно зареєстрованим, CCIJP має доступ до цього реєстру. Також роботодавець зобов’язаний оплачувати половину вартості прескартки (повна вартість майже 50 євро).
Як отримати французьку прескартку?
У Франції поширена практика відправляти документи поштою. Так і у випадку з прескарткою – у конверт необхідно вкласти документи (копію паспорта, фото, резюме, довідку про несудимість і докази того, що журналістика є основним джерелом заробітку для заявника) та відправити рекомендованим листом до CCIJP. Комісія преспосвідчень складається з 16 членів (8 роботодавців і 8 представників персоналу), яких обирають професійні журналісти шляхом голосування. Саме вони вирішують чи відповідає заявник необхідним критеріям (прописаним у законі) і ставлять свій підпис на преспосвідченні.
Процес вивчення кожної справи займає кілька місяців, особливо, якщо це перша заява на отримання посвідчення журналіста.
Прес-карту видають лише на один рік, кожного року її треба поновлювати і надавати докази того, що журналістика залишається основною роботою і заробітком.
Така серйозна перевірка кожного заявника робить прескартку чарівним пропуском, який діє майже магічно на охоронців усіх державних будівель.
Авторка цих рядків безперешкодно потрапляла до Сорбонни після терактів 13 листопада 2015 року в Парижі на хвилину мовчання за участю президента Франсуа Олланда; на пресконференції за участі французького президента, іспанського прем'єра і німецького канцлера після падіння літака «Germanwings» у Французьких Альпах, до Єлисейського палацу тощо.
Прескартка також допомагає отримати пресвізу для роботи в інших країнах. «Я збиралася їхати у Пакистан для журналістстької роботи і подала документи на пресвізу. Я тоді працювала фрілансером і моя анкета викликала багато запитань у посольстві, – розповідає Радіо Свобода журналістка «Євроньюз» Анн Ліз Фантіно. – Я чекала на візу вже кілька місяців, натомість мене просто покликали на розмову у посольство. Я говорила 3 години з представниками пресслужби посольства, переконуючи їх, що мета моєї поїздки – журналістика, а не шпигунство (у чому мене підозрювали). І коли всі мої аргументи були вичерпані, я, вже ні на що не сподіваючись, показала прескартку. Ситуація змінилася тієї ж миті – мені видали візу того ж дня».
Фінансові пільги для журналістів
Одна з основних пільг усіх французьких журналістів – це вагома знижка на податки, яка береться до уваги за наявності прескартки.
Крім того, закон фінансово захищає журналістів, які вирішують звільнитися через тиск чи цензуру, або у випадку зміни власника/акціонера медіа – у такому разі журналіст отримує щонайменше одну зарплату, помножену на кількість років роботи у компанії, а також допомогу з безробіття від держави. Тож перед тим, як компанія змінює власника або акціонера, керівництво часто погоджує плани з колективом журналістів, аби уникнути багатотисячних виплат тим, хто буде не згоден з новою редакційною політикою компанії.
Французька прескартка також надає право на безкоштовний вхід до музеїв та на різні виставки. Тож французькі журналісти часто жартують між собою: якщо прескартка не знадобиться за фахом, то, як мінімум, з нею можна вдосталь насолодитися мистецтвом у будь-якому французькому музеї.
Представник ОБСЄ зі свободи ЗМІ Арлем Дезір висловив занепокоєння з приводу окремих положень документа, запропонованого українською владою.
Український уряд має поважати саморегуляцію та автономію журналістів і не втручатися в цей процес, заявив генеральний секретар Європейської федерації журналістів (ЄФЖ) Рікардо Гутьєррес, коментуючи пропозиції Міністерства культури, молоді та спорту до законопроєкту про протидію дезінформації.
Докладніше про запропонований Міністерством культури, молоді та спорту законопроєкт читайте в статті «МКМС проти фейків: що не так із законопроєктом» (частина 1 і частина 2).
