Переслідування активістів. Нападів поменшало, але ситуація досі є загрозливою – дослідження

За 2019 рік вдалося задокументувати 83 факти переслідування громадських активістів та правозахисників в Україні, найчастіше йдеться про захисників прав ЛГБТ, антикорупціонерів та борців із забудовами. Найрезонанснішим з-поміж цих випадків є вбивство чиновниці та громадської активістки Катерини Гандзюк. Такі дані містить спільне дослідження кількох правозахисних організацій за підтримки Freedom House. У Нацполіції говорять про 75 кримінальних проваджень за цими фактами. Водночас низка потерпілих активістів говорять про те, що нападниками є саме правоохоронці, або що силові структури саботують розслідування таких нападів. Кожен п’ятий напад дослідники пов’язують з праворадикальними організаціями. Однак дослідження не містить інформації про інші угруповання чи рухи, які причетні до решти атак на активістів. Як пояснюють автори доповіді, у фокус дослідження не включені напади з політичних мотивів, як-от напади проросійських радикалів на проукраїнських активістів. А також до статистики не включені масштабні переслідування, які чинить російська окупаційна влада у Криму та на Донбасі: це є темою окремих досліджень.

83 факти переслідування українських правозахисників та громадських активістів за 2019 рік: переважна більшість з них – це фізичне насильство, один з випадків – убивство. Такими є результати дослідження «Становище правозахисників та громадських активістів в Україні» за 2019 рік, яке спільно провели організації «Українська Гельсінська спілка з прав людини», ZMINA та Truth Hounds за підтримки міжнародного об’єднання Freedom House.

Ситуацію можуть поліпшити лише спільні зусилля громадськості, міжнародних та місцевих правозахисних організацій, правоохоронних органів та української влади, заявив, презентуючи це дослідження, директор представництва Freedom House в Україні Метью Шааф.

«Ця статистика свідчить, що в нас залишається багато роботи. Ми закликаємо до захисту громадських активістів на рівні закону, на рівні конкретних дій. Цими питаннями мають займатися всі. Freedom House опікується захистом громадянських та політичних прав в усьому світі, і ми розуміємо, що становлення громадянського суспільства впливає на рівень демократії в Україні, так само, як і в решті країн. Коли активісти хвилюються, організовувати захід, чи ні, вийти на марш, чи ні, коли вони дізнаються, що планується насильство проти них через їхню громадську діяльність, то йдеться не лише про правопорушення, а й про якість та про здоров’я української демократії», – наголошує Метью Шааф.

83 випадки переслідування активістів: ця статистика є дещо менш драматичною, ніж за рік до цього, однак в цьому немає особливої заслуги влади, зазначає аналітик «Центру прав людини ZMINA» В’ячеслав Ліхачов.

«Зменшення кількості інцидентів у 2019 році порівняно з попереднім роком, на жаль, не можна пояснити впровадженням значущих кроків влади щодо захисту правозахисників, оскільки таких не було. Натомість, більш ймовірно, що зменшення кількості інцидентів у 2019 році пояснюється посиленням уваги до переслідування правозахисників у ЗМІ, серед політичних лідерів, міжнародних організацій та всередині самого громадянського суспільства», пояснює аналітик.

На кого нападають? Хто нападає?

Автори дослідження наводять основні тенденції переслідування правозахисників та інших активістів упродовж 2019 року.

• Третина випадків тиску стосувалася активістів, які відстоюють права ЛГБТ
• 15 із 83 нападів – були вчинені на антикорупціонерів
• 14 із 83 нападів зазнали борці з забудовами
• По 5 фактів переслідування стосувалися екоактивістів та захисників прав жінок
• Фізичні напади, погрози та підпали автівок і будинків залишаються традиційними формами тиску на активістів та активісток в Україні.
• Із 83 випадків, включених у доповідь, 37 – це насильницькі напади на активістів та їхнє майно, 20 випадків – погрози щодо нападу та 11 – напади на мирні зібрання
• Кожен п’ятий напад дослідники приписують праворадикальним угрупованням

Хто, крім праворадикалів, нападає на активістів? Якою є частка ліворадикалів, проросійських радикалів, представників правоохоронних та силових структур у загальній статистиці нападів? І чи враховує дослідження масове переслідування громадської активності, яке триває в анексованому Криму та на окупованій частині Донбасу? З такими запитаннями Радіо Свобода звернулося до авторів дослідження.

Як пояснив В’ячеслав Ліхачов, методика передбачає підрахунок нападів і тиску саме за громадську чи правозахисну діяльність, відтак переслідування з політичних мотивів (як-от напад проросійських осіб на проукраїнських активістів) не було у фокусі саме цього дослідження.

«Щодо обмежень у нашій методології та в підходах: ми відстежували, але не відобразили саме в цій доповіді справи, які стосувалися політичної діяльності. Йдеться не про те, що ми відслідковували напади українських націоналістичних та праворадикальних рухів та не відслідковували напади, які здійснювали умовні проросійські угруповання. Бо ми взагалі відмовилися від моніторингу нападів, пов’язаних з політичною діяльністю. Тому тут так само немає нападів на прихильників та агітаторів «Партії Шарія», наприклад. Ідеться про напади, пов’язвані з громадською чи правозахисною діяльністю. Так, напади на заходи, пов’язані з правами ЛГБТ, включені до моніторингу. Саме це відображає статистику щодо участі в нападах праворадикалів і не відображає нападів, пов’язаних із проукраїнською діяльністю. Тому що останнє більшою мірою стосується політичної діяльності, яка не була у фокусі нашого моніторингу», – пояснює дослідник отримані результати.

Моніторинг так само не охоплює нападів, пов’язаних із виборчими перегонами 2019 року, а також він «виносить за дужки» масштабне переслідування громадських активістів та правозахисників на окупованих територіях, пояснює голова «Центру прав людини ZMINA» Тетяна Печончик. Це, на її думку, зумовлено тим, що у Криму та в окупованих районах Донбасу за переслідування активістів цілком відповідальними є не українські органи влади, а російські окупаційні сили. Тому ситуація в окупованих регіонах є темою окремих досліджень, які проводить зокрема і «Центр прав людини ZMINA», – наголошує правозахисниця.

При цьому вона визнає: масштаби переслідувань та кількість потерпілих на Донбасі та в Криму значно перевищують число нападів на активістів на підконтрольних територіях.

Декілька випадків із тих 83, які включені до моніторингу, є переслідуванням з боку правоохоронних та силових структур, зауважує Тетяна Печончик.

Правоохоронці – проти правозахисників?

Правозахисник Олег Цвілий – один із тих, хто зазнав фізичного насильства з боку представників поліції: за його словами та за даними, які мають автори звіту – саме через свій активізм та правозахисну діяльність.

«Поліцейські напали на мене під моїм офісом. Застосували силу і затримали, тоді одягли кайданки і побили. Відімкнули своїми ключами приміщення, де ми працюємо, затягли мене туди у кайданках. Мою дружину також затримали, забрали в неї всі засоби зв’язку і теж одягли кайданки. В нас забрали всі носії інформації, всі мої і колегами напрацювання за чотири роки. Після цього підкинули наркотики, зняли з мене кайданки й пішли, так, наче нічого не сталося. Ми повернули через суд викрадене майно. Всі ці події сталися 4 жовтня. Але лише тиждень тому нам повідомили про номер справи в ЄРДР: тобто, лише зараз кримінальну справу проти поліцейських починає розслідувати ДБР», – розповів правозахисник.

Він згадує про той факт, що під час нападу на нього поліцейські згадували про його правозахисну діяльність, а саме – про викриття правопорушень у місцях обмеження волі. Йому говорили про те, що він «забагато пише та говорить» про це, каже потерпілий.

Відтак Олег Цвілий сприймає дії поліції щодо нього як тиск чи помсту. Правозахисник визнає, що упродовж останнього року випадків тиску силових структур на громадських активістів побільшало: на його думку, виглядає так, що «Україну намагаються перетворити на поліцейську державу».

Свою думку про ситуацію висловили представники Нацполіції, які прийшли на презентацію моніторингу. Вони наводять власну статистику: так, за 2019 рік порушено 75 кримінальних проваджень щодо злочинів проти правозахисників та громадських активістів. Деякі з них стосуються не одного, а кількох нападів, тому статистика правозахисників та поліції відрізняється, пояснюють правоохоронці. До кінця року 14 із цих справ потрапили до суду. Ще 16 проваджень – закрито. 44 провадження – наразі розслідують слідчі Нацполіції.

В головному слідчому управлінні Нацполіції пропонують спільно з правозахисними організаціями проводити обмін інформацією та щомісячну «звірку подій», пов’язаних із нападами на активістів. У випадку, коли саме представники поліції переслідують активістів, Нацполіція закликає потерпілих та їхніх захисників одразу ж робити заяви про злочини до ДБР.

Війна із забудовниками

Значна частина нападів та тиску на активістів – пов’язана з їхньої діяльністю проти незаконних забудов.

Зокрема, мали місце напади на представників громадської ініціативи «Захистимо Протасів Яр», що протидіють намірам ТОВ «Дайтона Груп» звести житловий комплекс у цій історичній місцевості Києва. Один із захисників Протасового Яру Роман Ратушний повідомляє про напад на одну з активісток просто біля її будинку, що спричинився до травми обличчя і струсу мозку, а також факти погроз і залякувань інших, незгодних із будівництвом.

Ці факти також увійшли до моніторингу «Становище правозахисників та громадських активістів в Україні» за 2019 рік. Активісти Протасового Яру раніше публікували в соцмережах відеозапис, на якому ніби висловлює погрози на той час адвокат бенефіціара будівництва, а нині заступник керівника Офісу президента України Андрій Смирнов. Матеріали про погрози Смирнова надійшли до поліції і судів, які розглядають спори щодо забудови Протасового Яру. Але, визнає Ратушний, справи не розслідуються.

Що робити?

Випадки насильства та переслідування правозахисників часто супроводжуються відсутністю реакції з боку політичних лідерів та високопосадовців, наголошують автори дослідження.

Відтак вони закликають владу приділяти увагу розслідуванням злочинів щодо активістів постійно. Це, на їхню думку, сприятиме ефективності таких розслідувань. Крім того, створення постійних майданчиків для співпраці в цих питаннях із суспільством могло б підвищити рівень комунікації, яку правозахисники вважають недостатньою. Також вони пропонують забезпечити «публічне засудження переслідувань і визнання важливості діяльності правозахисників та громадських активістів», оскільки це формуватиме суспільну думку про неприпустимість таких переслідувань.

Зі свого боку, голова тимчасової слідчої комісії Верховної Ради щодо вбивства Катерини Гандзюк та нападів на інших активістів Ігор Василів запевнив, що зробить максимум для розкриття вчинених нападів та попередження можливих. Наразі депутати нової ТСК отримують інформацію, яку напрацювала слідча комісія парламенту минулого скликання.

І, додає він, вже зараз зрозуміло, що саме суспільний розголос та робота минулої ТСК сприяли затриманню та взяттю під варту імовірних організаторів та виконавців нападу на Гандзюк.