У Росії після перестановок в уряді з’явилося кілька нових імен, але лишилися й старі – такі, як міністри оборони Сергій Шойгу, закордонних справ Сергій Лавров чи внутрішніх справ Володимир Колокольцев. Прибрали декого з суперечливих постатей – серед них і молодого технократа, якого розглядали як можливого нового президента. Ось п’ять важливих моментів.
Двадцять років тому, мовиться в новому російському жарті, коли президент Росії Борис Єльцин пішов у відставку і обрав Володимира Путіна собі за наступника, він сказав: «Я втомився, я йду геть». Але коли минулого тижня Путін послав уряд прем’єр-міністра Дмитра Медведєва пакувати речі, він сказав: «Я втомився. Ви йдете геть».
Цей жарт автора російської газети «Московський комсомолець» ядуче натякав на припущення, що відставка уряду призведе до радикальної чистки лав.
Насправді ж зміни в кабінеті, які зробив Путін у рамках своїх зусиль також внести зміни в Конституцію Росії, щоб змінити структуру влади в країні, далеко не такі радикальні. Йдуть геть не всі. Далеко не всі.
Ось п’ять головних моментів змін у російському уряді, які відбулися 21 січня, через п’ять днів після того, як парламент країни механічно затвердив призначення на посаду прем’єр-міністра Михайла Мішустіна на заміну Дмитрові Медведєву.
Вони залишилися
Путін заявив про «дуже велике оновлення» уряду, але водночас назвав його новий склад «дуже збалансованим» і зауважив, що в ньому «достатня кількість людей, які працювали в попередньому складі».
Достатньою кількістю виявилося одинадцять: саме стільки міністрів зберегли посади. Серед них – багато з найвпливовіших і найвідоміших міністрів: оборони Сергій Шойгу, закордонних справ Сергій Лавров, внутрішніх справ Володимир Колокольцев, енергетики Олександр Новак чи фінансів Антон Силуанов.
Шойгу, популярніший від більшості російських посадовців і, як кажуть, вірний Путінові, вважається одним із можливих наступників. Нині 64-річний, він очолює Міністерство оборони з часу, як Путін 2012 року повернувся до Кремля на третій президентський термін, але перед тим від самого розпаду Радянського Союзу 1991 року він протягом 11 років очолював Міністерство надзвичайних ситуацій.
64-річний Лавров – чільний російський дипломат від 2004 року, він вірно захищає позиції Росії перед дедалі гучнішою критикою з боку Заходу її, як кажуть у США, «шкідливої діяльності» за кордоном. Про нього вже багато років кажуть, що він хоче залишити посаду.
Зміни в уряді відбуваються в час, коли Путін починає розробляти зміну структури влади, яка може мати на меті дати йому можливість зберегти свою керівну роль і після 2024 року, коли він, за Конституцією, не має права переобиратися знову. Той факт, що він залишив Лаврова і ще кількох визначальних міністрів, наводить на думку, що він хотів змін, але побоявся вийти десь далеко поза косметичні зміни.
Проблеми з образом
Коли вже говорити про косметичні зміни, то, як кажуть аналітики, принаймні чотири людини втратили посади, бо створювали проблеми зі своїм образом.
Це міністри культури Володимир Мединський, освіти Ольга Васильєва, спорту Павло Колобков, а також Віталій Мутко, віцепрем’єр, який був міністром спорту в час розпалу допінгового скандалу, що спалахнув після Олімпійських ігор у Сочі 2014 року і продовжує тяжко відбиватися на всесвітній репутації Росії.
Мединський і Васильєва привертали подеколи небажану увагу своїми заявами, які могли вдовольняти старих консерваторів, але викликали занепокоєння в інших і поглиблювали сумніви на Заході щодо спрямування Росії.
Декого з міністрів, «очевидно, зняли за неефективність і гучні поразки», а саме Мутка й Колобкова, написав аналітик Московського центру Карнегі Андрій Колесников у статті для російського агентства «РБК». «Російський спорт ніколи не знав такої ганьби, як у результаті допінгового скандалу», – зауважив він.
Аббас Галлямов, політтехнолог і колишній спічрайтер уряду, назвав Мединського, Васильєву й Мутка «алергенами» і припустив, що їхні відставки свідчать, що Путін уважніше ставиться до громадської думки.
«Раніше Кремль ніби говорив: «Призначаємо, кого хочемо, а думка тих, кому щось не подобається, нас не хвилює», – написав Галлямов у фейсбуці. – Тепер логіка помінялася. Влада вже не хоче дратувати суспільство».
Російські засоби інформації пишуть, що Мединського призначать радником Путіна з питань культури – ця роль дасть йому змогу залишитися при ділі, але стати менш помітним.
Технократ прийшов, технократ пішов
Мішустіна, малопомітного голову Податкової служби, який замінив Медведєва на посаді прем’єра, багато хто називає технократом. Ідея полягає в тому, що Путін, який сказав новому урядові, що «найважливішим завданням є підвищення добробуту наших громадян», і для якого його власне політичне майбутнє частково залежить від того, чи так і станеться, хоче мати когось, хто зможе зробити свою роботу.
Але серед тих, хто не зберіг посаду, виявився Максим Орєшкін, 37-річний тепер уже колишній міністр економіки, якого теж вважають технократом – «ледь чи не першим технократом нового типу», як сказав про нього Колесников. Його, принаймні раніше в перебігу його трирічного перебування на посаді, називали потенційним майбутнім президентом.
Не шкодуючи коштів
Орєшкіна вважали прихильником помірних витрат, який стояв на ощадливому боці давньої суперечки всередині російської владної еліти. Натомість багато виграв від перестановки Андрій Бєлоусов, який від 2013 року був радником Путіна. Американське видання The Wall Street Journal називало його «прихильником підвищених урядових витрат і більшої ролі уряду в економіці».
60-річний Бєлоусов тепер став першим віцепрем’єр-міністром – другою людиною в уряді, в якому є ще вісім просто віцепрем’єрів. Його призначення може означати, що Путін хоче мати на цьому місці близького союзника. Це також наводить на думку, що Путін хоче не шкодувати коштів у намаганні втілити масштабні «національні проєкти», що мають на меті зміцнити економіку і переконати росіян, що їхні перспективи поліпшуються в час, коли він готується передати владу 2024 року – чи й раніше.
«Лише каркас»
Але, врешті, є межа гаданням, які можна здійснити на підставі імен і облич, нових і старих, в оновленому російському уряді.
Це один із елементів змін, які несподівано запустив Путін своїм зверненням до парламенту 15 січня. У ньому він оголосив плани змінити баланс повноважень між президентом, парламентом і прем’єр-міністром і також підвищити роль Державної ради – одного з інструментів, до якого він потенційно може вдатися, щоб зберегти владу, і коли він уже не буде президентом.
Процес пішов швидко, і, за повідомленнями, якийсь різновид всенародного голосування щодо конституційних змін готується вже на квітень. Тим часом одна зі спільних думок щодо мотивів Путіна наразі полягає в тому, він хоче, щоб усі мусили про них здогадуватися, і в Росії, і за її кордоном.
Оля Олікер, директор у справах Європи і Центральної Азії міжнародного дослідницького центру «Міжнародна кризова група», написала у твітері, коли 21 січня оприлюднили склад нового російського уряду, що її стаття, написана попереднього дня, вже застаріла, бо ставалися все нові й нові події.
«Але головна моя думка, що це лише каркас і ми ще маємо дочекатися, щоб з’ясувати, що це все означає, далі правильна», – додала вона.
