Брифінг за участю Авакова, Рябошапки та Зеленського, присвячений «розкриттю» вбивства журналіста Павла Шеремета, планувався як тріумф, а увійде в підручники новітньої історії як приклад ганьби правоохоронних органів України. В цьому переконує дописувач «Українського тижня» Юрій Макаров.
Він вважає, що система приречена боротися за місце під сонцем політичними методами, показухою і піаром. Показово, що поліція у справі Шеремета не розслідувала явні сліди, які ведуть за східний та північний кордони. Хоча напружені стосунки Шеремета з російською та білоруською владою ні для кого не є таємницею. Там, вочевидь, і слід шукати мотивацію демонстративної страти опозиціонера, а не в якомусь бажанні «дестабілізувати» порядок, для чого харизматичний і відважний, але ще не такою мірою популярний в Україні Шеремет навряд чи був ідеальним кандидатом, зазначає дописувач.
Тепер уже неможливо вдати, що нічого не сталося, тому поліція разом із прокуратурою щосили доводитимуть правдивість своєї версії. А всі, хто здатен критично мислити, неминуче переноситимуть недовіру й презирство до безталанних детективів на владу загалом, включно з президентом.
Автор статті «Підстава» стверджує, що Зеленського просто підставили, коли запросили на брифінг освятити своєю присутністю «попереднє торжество справедливості». Тепер він разом з іншими учасниками частково відповідальний за парад небезпечних для суспільства нісенітниць.
«Червоні лінії», які скрізь переслідують Володимира Зеленського, наздогнали його і в законопроєкті про децентралізацію, стверджує «Український тиждень». Найбільше занепокоєння в автора статті Андрія Голуба викликає занадто багато посилань на неіснуючі досі документи.
Реформу децентралізації можна було завершити двома способами. Перший – ухвалити пакет законів, серед яких головний про адміністративно-територіальний устрій, а вже потім іти на зміни до Основного закону. Чимало з тих, хто зараз адвокатує законопроєкт Зеленського, раніше наполягали саме на такому розвитку подій.
Другий спосіб – чинити навпаки. Його обрали і в Офісі чинного президента. Невідомість породжує недовіру та страхи. Правовий статус регіонів? Його визначать законами згодом. Правовий статус префекта? Це теж визначать пізніше. Є ще так званий тимчасовий уповноважений. Це особа, яка керуватиме регіоном у разі визнання Конституційним судом України загрози нацбезпеці з боку місцевих органів влади та їхнього розпуску. Його правовий статус також пропонують визначити згодом окремим законом.
Зрештою, навіщо потрібні передбачені проєктом Зеленського окружні та обласні ради? Адже питання фінансового життя громади регулюватиме рада громади. Це все також пропонують урегулювати окремим законом, проект якого досі не оприлюднили. Докладніше йдеться в матеріалі «Небезпечні зв’язки».
Поки подальша доля економіки ОРДіЛО вирішується на міжнародних переговорах, економічна ситуація на підконтрольних бойовикам територіях невідворотно погіршується, констатує автор статті в «Українському тижні» Денис Казанський.
Якщо у 2015–2016 роках тут спостерігалося навіть певне пожвавлення економіки, то з 2017-го почався затяжний спад, що після приходу до влади угруповання колишніх функціонерів «МММ» на чолі з Денисом Пушиліним тільки набрав обертів. Відбувається те, про що давно попереджали. Економіка «сірої зони» нежиттєздатна. Промисловість не може повноцінно працювати на території з невизначеним правовим статусом. Тому розвал економіки є абсолютно закономірним.
Утім, не менше ніж невизначений статус, причиною занепаду економіки ОРДіЛО стали і навмисно шкідливі дії окупанта – російської сторони. Замість допомоги від «братнього народу», на яку так розраховували прихильники Росії в Донецьку та Луганську, вони отримали важкий удар у спину. Скориставшись становищем регіону, росіяни почали нахабно грабувати «звільнені від фашистів» райони, присаджуючи будь-яке невдоволення й оголошуючи пособниками бандерівців усіх, хто намагається бодай щось заперечувати.
З огляду на всі ці обставини немає нічого дивного в тому, що Росія тепер намагається форсувати переговори щодо Донбасу. Схоже, у Кремлі вирішили тотально розграбувати ОРДіЛО, а потім швидко дотиснути Володимира Зеленського на переговорах у «нормандському форматі» й злити цю проблемну, зруйновану територію України на своїх умовах. Конкретніше про те, чому поглиблюється економічна криза на окупованій частині Донбасі, йдеться в статті «Доба мародерства».
Слабкі, корумповані та неефективні пострадянські державні інститути повинні бути зруйновані – необхідність цього сьогодні усвідомлюють всі мислячі громадяни. Але, як зазначає тижневик «Новое время», не можна обмежитися демонтажем: інакше вакуум швидко заповниться –або неформальними, або чужими інститутами. Параліч правоохоронних органів на початку 1990-х заповнили неформальні системи охорони порядку і арбітражу. Параліч влади в окремих регіонах створює простір для сепаратизму. Туди, де немає своєї армії, входить чужа, наголошує автор статті, викладач Києво-Могилянської бізнесшколи Валерій Пекар.
Революція потрібна для руйнування неефективних інституцій. Але перманентна революція завжди пожирає своїх дітей: на зміну революціонерам приходять ультрареволюціонери, які відтісняють (а в деяких випадках і розстрілюють) перших. Їм на зміну прийдуть ще радикальніші сили, які зроблять з ними те ж саме. Диктатори завжди розквітають на згарищах інститутів. Тому будь-яку революцію потрібно вчасно завершити і перейти до еволюції. Тільки таким чином можна захистити суспільство від вигорання і диктатури.
Прийшовши до влади під гаслом руйнування старого, нинішні еліти активно взялися за справу. Однак руйнування без подальшого будівництва створює той самий вакуум, те саме попелище, на якому розквітне кривава квітка. Роботи по руйнуванню повинні бути обмежені в часі і просторі. Так, будмайданчик обмежують, щоб забезпечити безпеку тих, хто зовні, і збереження того, що всередині. За розчищенням площадки повинно негайно слідувати будівництво, захищене від руйнування тими, хто прийде після. Конкретніше про проблему розповідається в публікації «Вийти із замкнутого кола».
