Слідство не надало жодного прямого доказу у справі Павла Шеремета, пише «Газета по-українськи». Є купа нестиковок. Підозрювані Андрій Антоненко та Юлія Кузьменко не схожі на людей, яких помітили поблизу авто Шеремета. Не підходять за зростом, статурою. В Андрія зламане праве вухо, а в чоловіка на відео – воно ціле. У нього не така форма бороди, вужчі плечі. І жінка на відео значно вища за Юлію. Загалом, як наголошує газета, формулювання мотиву – скопійоване з методичок КДБ. Уся ця справа – дискредитація волонтерів, добровольців.
Ударом по громадянському суспільству називає справу Шеремета і газета «Україна молода». Метою було кинути тінь на добровольців, учасників бойових дій на російсько-українському фронті, волонтерів. У авторки статті Тетяни Михайлової склалось враження, що організатори цього піар-дійства більше переймаються тим, щоб нашвидкуруч призначити винних у цьому страшному злочині, ніж знайти справжніх його організаторів і виконавців. До такого висновку вона дійшла, судячи з поведінки прокурорів і суддів при обранні запобіжних заходів так званим підозрюваним. А також відповідна пропагандистська кампанія, яка вже розпочалася на ток-шоу Шустера. Докладніше з думкою дописувачки можна ознайомитись в матеріалі «Призначені винними».
А в публікації «Не тихо прийшли і «закрили» газета «Україна молода» проаналізувала, яку роль закидає слідство фігурантам справи Шеремета і якими є контраргументи останніх.
Українська національна валюта за 23 роки не стала придатною для довгострокових накопичень. Сильної економіки українці не побудували. Все, чого навчилися – перехопити в борг «до получки» черговий кредит від Міжнародного валютного фонду, вважає економіст Іван Компан, з думкою якого знайомить «Газета по-українськи».
Він зазначає, що уряд розповідає про небачене зростання, реформи та продовжує брати в борг за найвищою процентною ставкою в світі. За перспективи країни стає страшно. Президент Володимир Зеленський пропонує людям повертатися з-за кордону, обіцяючи дешеві кредити. Однією рукою влада планує ускладнити життя підприємцям, а другою обіцяє щедро роздавати пільгові гроші. А пільги закінчуються корупцією, наголошує економіст.
«Чи завжди влада більшості є демократією?» – у статті під таким заголовком газета «День» наголошує, що в українській історії ХХ століття вистачало ситуацій, коли неадекватна поведінка її власного населення призводила до катастрофи. На початку 1918 року, скажімо, в Києві було 40-50 тисяч офіцерів, а захищати українську столицю від більшовиків зголосилися лише десятки з них, і тому довелося посилати під Крути 300 юнаків-добровольців.
А в 1918–1921 роках замість того, щоб одностайно стати на захист своєї держави, мільйони українців, що пройшли школу Першої світової, дотримувалися нейтралітету. Тоді, як і зараз, було дуже багато прихильників «миру за будь-яку ціну». І всі прагнули добробуту – свого та своєї родини. Що ж, вони отримали такий мир ціною червоного терору.
А коли Ленін і Троцький запровадили НЕП та розпочали українізацію, то не лише «посполиті», а й багато які учасники боротьби за незалежність, свідомі українці пішли на компроміс із Москвою – це був вибір більшості наддніпрянців. І вибір цей вилився в 1932–1933 роках у Голодомор-геноцид, у 1937–1938 роках – у Великий терор тощо.
