Україні потрібні експерти й аналітики, які спеціалізуються на Росії. Потрібно думати, як послабити ворога, наголошує в тижневику «Країна» офіцер резерву Роман Кулик.
Він вважає, що команда Зеленського не має цілісної стратегії в питанні війни. І що розведення військ стане катастрофою. Росіяни можуть зайти на залишені армією території. Це спровокує сильний конфлікт в українському суспільстві. А на міжнародній арені Київ покаже себе слабким гравцем, який не може прораховувати наслідки своїх дій.
Розведення у Станиці Луганській, Золотому й Петрівському – саме по собі не є зрадою, вважає офіцер. Та його сприймають як початок відведення ЗСУ по всій лінії розмежування. Це понад 400 кілометрів фронту. Є ризик втратити багато територій, які здобували високою ціною. Однак президент досі вірить, що на особистій зустрічі зможе домовитися про мир. Тоді як інтереси Росії й України – протилежні.
Експерт називає новопризначеного радника секретаря РНБО з реінтеграції і відновлення окупованих територій Донбасу Сергія Сивоху ватником і малоросом, який повторює тези російської пропаганди. Просуває ідею виборів на захоплених територіях, бо там, за якоюсь соціологією, переможе «Слуга народу». Це – інфантильна оцінка ситуації на основі сумнівних даних.
Але Сивохо – людина з президентського оточення, транслює погляди команди. Тому його заяви насторожують офіцера. В Україні пряма агресія Росії. Перший і другий армійські корпуси бойовиків інтегровані у 8-му армію Південного військового округу Росії. А Сивоха легітимізує медведчуківську риторику про громадянський конфлікт, що нав’язує Кремль. Це викидає агресора як учасника війни на Донбасі. Маємо домагатися виведення російських військ, опанування кордону та звільнення Криму, наголошує експерт.
Політика Зеленського базується на популізмі та незборимому бажанні показати роботу. Для нього було б краще займатися внутрішніми справами, яких не зробив попередній президент, – встановленням верховенства права, боротьбою з корупцією. Тоді міг би стати видатним главою держави, переконує в тижневику «Країна» політолог Тарас Кузьо.
Зеленський має показати результати до весни наступного року. Інакше рейтинг танутиме, як сніг на сонці. У зовнішній політиці від нього не варто чекати проривів. Якби слухав добрих порад, то в переговорах щодо Донбасу дотримувався стратегії, що Україна та Росія паралельно мають робити кроки до миру. Натомість Київ іде на односторонні поступки.
Політолог вважає, що у Зеленського зараз п’ять «червоних ліній».
Одна – протести добровольців і активної частини суспільства. Не дозволяють іти до миру за будь-яку ціну, зважитися на капітуляцію. Щоразу, коли підходить до межі, перед ним маячить третій Майдан.
Друга – відсутність реальної боротьби з корупцією. Більшість українців хочуть посадок топ-злочинців. Зеленський ішов до влади на популізмі як антисистемний політик, борець проти старої еліти й розкрадання держави. Немає виправдання не робити цього – має більшість у Верховній Раді, Антикорупційний суд.
Третя «червона лінія» – скасування закону про мову. Удар по ідентичності пасіонарної частини суспільства. Це автоматично – протести й Майдан.
Четверта – справа «Приватбанку». Якщо олігарху віддадуть гроші й МВФ не дасть наступних кредитів, почнеться сильний економічний спад. Це поховає рейтинг президента та призведе до масових протестів.
І п’ята «червона лінія» – поновлення постачання російського газу, якого Україна не купувала чотири роки. Москва продає не паливо, а корупцію. На цьому виросла частина українських олігархів. Відмова допомогла зменшити корупцію. «Нафтогаз» став прибутковим. До 2014-го державна компанія була збиткова.
Докладніше йдеться в матеріалі «Позитивні зміни в Україні відбуваються під тиском Заходу та громадянського суспільства».
Україна пішла на поступки, тому Путін розглядає можливість реалізації тактики, яку він проводить проти Заходу (наприклад, по Сирії) –добиватися подальших поступок, наголошує експерт газети «День» Григорій Перепелиця.
Він зазначає, що на сьогодні Кремль має контроль над окупованими територіями і чітку стратегію контрольованої ескалації, водночас не несе за неї жодної відповідальності. Санкції ніхто посилювати не збирається – ні США, ні Євросоюз. У Росії воєнно-стратегічна перевага не лише на фронті, а й в цілому над Україною.
Крім цього, Кремль розглядає Захід як такий, що постійно йде на поступки і не здатен фіксувати «червоні лінії» перед Росією. На думку експерта, в цій ситуації Путін має всі козирі.
А які карти має Україна? Ні стратегії, ні плану, ні «червоних ліній». Мати бажання відновити територіальну цілісність дипломатичними методами замало, вважає Перепелиця. У Путіна дипломатія підкріплена воєнною перевагою, плюс вони повністю контролюють окуповані території, тому в нього всі тузи.
А з чим вийде Зеленський? З бажанням миру? Так Путіну мир не потрібен, війна дає йому набагато більші дивіденди. До санкцій, зокрема секторальних, Росія вже давно пристосувалася і тільки нарощує свою потугу. Тому питання – з чим вийде Зеленський, зараз відкрите. В чинній владі відкидають силовий чинник, хоча саме з цим реально рахуються в Кремлі. Вмовити Путіна припинити стріляти неможливо, тому що триває війна. А війна припиняється тільки міжнародною угодою, стверджує експерт.
Медіаексперт тижневика «Країна» Олексій Ковжун коментує прагнення президента Зеленського врегулювати діяльність українських медіа. В указі «Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави» йдеться про розробку «положення щодо стандартів новин».
Міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський назвав ці слова «термінологічним непорозумінням». Заявив, що влада не збирається диктувати журналістські стандарти. Тож перш ніж братися за журналістську спільноту, Банкова має виробити стандарти своїх заяв і правила спілкування з громадянами, наголошує експерт.
Зеленський звик, що йому аплодують. Чути критику – дискомфортно. Тим більше, вірить у свою місію що прийшов навести лад. Однак рейтинг – це така валюта, яку політик інвестує в непопулярні реформи. А Офіс президента скніє над ним, як скупий лицар.
Команда Зеленського зрозуміла, що в нестандартний спосіб виграла вибори. Вважають, що вони – генії комунікації. Однак дописувач нагадує історію з «формулою Штайнмаєра», коли вони навіть не пояснили, в чому вона полягає. Спілкування влади й суспільства зводиться до «повірте, все буде добре».
