У середу, 21 серпня стало відомо, що вісьмох українських в'язнів, імовірно, готують до обміну в Росії. Їх привезли в московське СІЗО «Лефортово», і активісти навіть змогли передати їм передачі.
Напередодні в Україну з ув'язнення в російській в'язниці повернувся політв'язень Роман Терновський. У серпні 2018-го російський суд засудив Терновського до двох років і трьох місяців колонії за «участь в екстремістській діяльності». Українця звинувачували в причетності до української націоналістичної організації «Правий сектор» і неодноразову участь у пікетах, мітингах та інших суспільно-масових заходах на території України. Тим самим Роман нібито діяв проти інтересів Російської Федерації.
У жовтні 2017 року, коли Терновського затримали в Росії, прес-секретар «Правого сектору» Артем Скоропадський повідомив виданню «Українська правда», що чоловік не був членом організації, хоча і підтримував її діяльність. На момент затримання організація не була на зв'язку з Терновським протягом року.
Роман Терновський розповів кореспонденту проєкту Радіо Свобода за участі «Голосу Америки» «Настоящее время», за що його ув'язнили і як до нього ставилися в російській в'язниці.
– Я хотів з вами поговорити про те, що сталося з вами за цей час. Але спершу хочеться запитати про тих людей, які зараз очікують волі. Наскільки я розумію, ви бачили деяких з них впродовж останніх днів і можете розповісти, можливо, які там очікування, які перспективи?
– Так, новини я відстежую, природно. Наразі кілька людей привезли в «Лефортово». Це [Володимир] Балух, Павло Гриб, в принципі у них важкий стан здоров'я, залишає бажати кращого. І я знаю, що якісь питання вирішуються щодо передачі їх Україні, але це, знову-таки, тільки частина списку Сенцова, а не весь список. Також Сенцова немає на цей момент [в «Лефортово»], я не знаю, чи ведуться переговори саме про нього, про передачу Україні Сенцова, чи ні.
Що ж я хотів додати до всього сказаного? Що можна очікувати, на мій погляд? Так, Кремль до чогось готується, однозначно.
– Коли ви виходили на волю із російської в'язниці, ви виходили звідки, фізично де ви були в той момент?
– Фізично я перебував у ВК-3, в місті Димитровград, Ульяновська область.
– У той час, коли ви виходили, доля українців у російських в'язницях серед людей, які, наприклад, сидять у в'язниці або наглядають за ними, якось обговорюється? Чи це локальна історія кожної конкретної людини? Я маю на увазі для російських в'язниць.
– Це окрема історія.
– Тобто ніхто це там не обговорює?
– Ні-ні.
– З точки зору людей, що живуть в Росії, ваша стаття могла бути використана проти вас у місцях позбавлення волі? Як до вас ставилися?
– Ви знаєте, все залежить від особистості. Якщо ти знаєш, що ти маєш рацію, то однозначно ти вистоїш, ти витримаєш, ти зможеш. Це в будь-якому випадку.
– Зустрічали там нормальних людей? Чи стикалися ви з насильством?
– Звичайно. Однозначно нормальні люди, адекватні люди. І мене вразила саме їх кількість, їх дійсно багато. Вони цікавляться, намагаються зрозуміти, і це вже я вважаю хорошим знаком.
– Перша реакція на те, що ви – з «Правого сектору», у людей, які перебувають із вами в камері, яка?
– Подив.
– А потім?
– Потім прояв такого неспішного інтересу, що переростає в певних моментах прямо в поглинання інформації.
– Тобто вам доводилося багато говорити про Україну, про себе?
– Так, цілком вірно.
– А слідчі і оперативники?
– Звичайно, знову-таки, треба думати, треба розуміти, про що ти говориш і що ти говориш. Це найважливіше. Але замовчувати деяку інформацію, я вважаю, недоречно.
Так, я стосувався цієї організації, так, я був активістом цієї організації, це правда. Якщо взяти моє затримання, за що ж я був затриманий? За участь у певних акціях, спрямованих проти агресії Російської Федерації щодо України. На території України, ще раз повторюся, на території України проводились акції, не на території Росії.
– Виходить, вас судили за дії, які ви здійснювали, будучи громадянином іншої країни, в іншій країні?
– Абсолютно вірно. Саме так.
– Це дуже важливий момент. Звичайно, Росія тоді використовувала цей принцип екстериторіальності злочинів так, як хотіла, і тому багато прикладів. Ви – один з них. Ви багато стикалися з насильством? Давайте називати насильством навіть побиття, тому що це все одно насильство, не кажучи вже про психологічне насильство.
– Ні, однозначно ні. Навіть серед співробітників адміністрації були адекватні люди. Не всі, звичайно, але були адекватні люди. Іноді спочатку були погрози, але їх вдалося нівелювати, в результаті в певних моментах навіть обернути проти них. Тому шансів у них не було. [З огляду на] стан мого здоров'я, застосовувати силові методи впливу на психіку вони б побоялися.
Друге, що я вважаю найважливішим: проводилися бесіди постійно, але іноді було оточення, навіть у тому «лагере», дуже цікаве. Мені намагалися довести, що все-таки ми всі – «русские» і так далі, ми – «практично одна країна». Але розуміння ідентичності нашої і тієї ж Російської Федерації призводить до думки, що ні. Наразі Україна безперечно вибрала інший шлях розвитку. У нас немає все-таки диктатури, суцільного тоталітаризму, який спостерігаємо ми зараз в Російській Федерації. Ситуація складається таким чином, ми бачимо, народ відкриває очі.
– Ви, до речі, помічали це по людях, які перебувають у місцях позбавлення волі?
– Так.
– Як це відбувається? Що говорять?
– Дуже акуратно, дуже обережно, тому що це місця позбавлення волі, і вони можуть також, припустимо, отримати добавку до свого терміну.
– Ви вийшли після закінчення терміну, згідно з російським вироком. Психологічно вам би більше хотілося, щоб вас обміняли, ніж вийти, чи вийти, ніж бути обміняним? Вам важливо, що вас не обміняли, а що ви вийшли, [тому що] закінчився термін?
– Я чітко розумію, припустимо, різницю в термінах. У мене було 2 роки 3 місяці, у решти – 10 і більше. У Павла Гриба – 6 років, це набагато більше, ніж мої 2 роки і 3 місяці. І, припустимо, якби вирішувалося питання про обмін мене на росіянина, я все-таки однозначно поступився б своїм місцем Павлу Грибу або тим людям, у яких терміни набагато більші.
– Що ви зараз будете робити, маєте розуміння?
– Так, маю. Я хочу побачити маму. Це однозначно. Надалі: прийти в себе, поправити здоров'я. Перебування в місцях позбавлення волі в Російській Федерації позначилося на моєму здоров'ї, у мене був кілька разів гіпертонічний криз. Я навіть хотів би відмітити все-таки дії адміністрації ВК-3: молодці. Щодо цього – так, вони молодці.
– Тобто спеціально не доводили, допомагали?
– Так. Вони швидко спрацьовували в цьому випадку, викликали швидку допомогу. Швидка допомога практично безперешкодно потрапляла на територію ВК-3, нівелювала гіпертонічний криз.
– Чи будете ви займатися політикою, ви про це знаєте чи поки не думаєте?
– Ви знаєте, наразі я не хочу ніяких заяв робити.
– Давайте чесно: вам потрібна зараз допомога волонтерів, взагалі громадянського суспільства стати на ноги, прийти в себе?
– Чесно: так.
Оригінал публікації – на сайті проєкту Радіо Свобода за участі «Голосу Америки» «Настоящее время»
