У Києві презентували «перезавантаження проекту сортування сміття» на міському рівні. Повідомили, що встановили 2,5 тисячі спеціальних контейнерів для роздільного збору сміття і планують встановлювати ще. Кажуть, що спершу встановлюють їх там, де самі жителі будинків прагнуть сортувати, а також у громадських місцях.
Петро Пантелеєв, заступник голови Київської міської державної адміністрації, презентував журналістам київське ноу-хау: контейнер для скла із сонячною батареєю. За його словами, контейнер унікальний – сповіщує дистанційно про заповнення. Начебто, навіть в європейських країнах такого немає.
Жодної копійки з бюджету на ці ініціативи не витратили, запевняють київські посадовці. Все це за рахунок компаній-перевізників, які надають послуги із вивезення сміття.
Всього таких компаній 8 і їхні представники підтверджують, що витрачали власні кошти.
При цьому, презентують і нові сміттєвози. Зазначають, що кожен з них коштує від 100 тисяч євро і вище.
11 сміттєвозів вже купили і ще 5 проплатили, зазначає голова правління «Київспецтранс» Андрій Грущинський. Тобто, приблизно 1,6 мільйона євро інвестицій у роздільний збір, не враховуючи контейнерів та зарплати персоналу.
Водії сміттєвозів заробляють близько 25 тисяч гривень на місяць, розповідають представники різних компаній, підтверджують це і самі водії.
Чи можливо повернути ці кошти за рахунок збирання цінних ресурсів?
Євгенія Аратовська, голова організації «Україна без сміття», стверджує, що ці витрати не окуповуються. Вона є засновницею громадської станції сортування, і одна з перших почала активно просувати в Україні культуру роздільного збирання сміття.
На громадську станцію «Україна без сміття» люди привозять ресурси самостійно. При цьому вартість цих ресурсів не покриває витрат на утримання організації, зазначає Євгенія Аратовська. Існує ініціатива завдяки пожертвам. Не кажучи вже про можливість придбання спецтранспорту і облаштування сортувальної лінії.
«Те, що сьогодні відбувається – це просто така соціальна відповідальність заготівельників-перевізників. Вони теж не будуть отримувати від цього прибутки, але вини таким чином допомагають місту. Такі інвестиції, на жаль, не окупляться», – зазначає вона в коментарі Радіо Свобода.
Саму ініціативу вітає, як і заклики до парламенту ухвалити екологічні законопроекти.
Яким чином київській владі вдалося переконати приватні та комунальні компанії зробити мільйонні інвестиції в цю сферу?
Петро Пантелеєв називає два фактори:
1. Термін укладання угод із перевізниками на вивезення сміття було збільшено з 1 року до 7 років.
«Кожен рік перевізник стояв перед питанням – чи буде він працювати, чи ні. В такому випадку мова про інвестиції не йшла. Ми уклали угоди з перевізниками на 7 років, у них є можливість розвиватися, інвестувати, купували автомобілі і так далі. Це основне», – пояснює Петро Пантелеєв.
2. Підвищили тариф на вивезення сміття.
«Тариф на їхню роботу, на наш погляд, економічно обґрунтований», – додає він.
Тариф на вивезення сміття для населення в Києві у 2018 році складав 129,26 гривні за кубометр, а з 1 квітня 2019 року – 176,26 гривні за кубометр.
Життя після сортування: що відбувається далі із ресурсами?
В Україні немає сміттєпереробних заводів, втім є чимало переробних підприємств. Останні вимушені імпортувати вторинну сировину з-за кордону, бо свою українці не збирають, а захоронюють на звалищах.
Українські переробні підприємства готові купувати українську вторсировину, але для цього мають бути достатні обсяги і регулярне постачання.
Ви можете наголосити, що неодноразово бачили, як вміст контейнерів із пластиком, наприклад, сміттєвозки перемішували із загальним сміттям. І це, дійсно, траплялося. В КМДА кажуть, що тепер будуть за цим стежити за допомогою трекерів на вантажівках – контролюватимуть, чи заїжджають машини для розвантаження на сортувальні лінії.
А сортувальні лінії в Києві існують. У кожного з цих підприємств-перевізників вона своя.
Журналістів запросили на приватне підприємство «Еко-Сток».
Тут збирають 4 види ресурсі: пластик, папір, скло і алюмінієві пляшки. Ще збирають пакети, за які не так багато коштів можна вилучити, втім їх приймають на переробку і потім виготовляють нові пакети та каналізаційні труби.
На підприємстві «Еко-Сток» сортують все вручну. На лінії працюють, переважно, жінки. Чоловіки – за технікою. Не дивлячись на смітниковий сморід, працівники всередині масок не вдягають, навіть в рукавицях працюють не всі, хоча видно, що вони в них є.
Працівник, який сортує сміття вручну, отримує в середньому 10 тисяч гривень на місяць, розповідає власник підприємства Євгеній Нагорний.
Каже, що про прибуток, поки, говорити не доводиться, що працюють лише в невеличкий плюс.
На підприємстві три сміттєвоза, які обслуговують 1000 контейнерів по Києву. Контейнери підприємство виготовляє та встановлює за свій кошт.
Тонну бляшанок з алюмінію, спресованих в куби, можна продати за 20 тисяч гривень. Тонна – це приблизно два куби з бляшанок.
Чи надовго? Потрібні зміни до законодавства
Невеличкими кроками, але столиця рухається в напрямку цивілізованого поводження із відходами, що може стати прикладом та натхненням для інших великих міст. Втім, наскільки ці зміни незворотні?
Чи може ця ініціатива зійти нанівець зі зміною влади в місті чи особистих поглядів керівників компаній, які наразі цим займаються?
Аби подібні фактори не вливали на загальні процеси поводження із відходами, потрібні фінансові стимули, а також запровадження системних правил для всієї країни в цій сфері, зазначають як екоактивісти, так і представники місцевої столичної влади.
Для цього необхідне ухвалення нового законодавства, яке запровадить відповідальність як для виробників упаковки, так і економічні стимули для переробників, заготівельників та тих, хто сортує сміття.
