Найбільший виклик для влади Зеленського – люди Кремля у парламенті, стверджує в «Газеті по-українськи» політичний оглядач Леонід Швець. У них ходитимуть великі гроші. Не Порошенко і Тимошенко будуть головною проблемою для президента і його команди. А Медведчук, Бойко і решта «п’ятої колони», яка мотається в Москву. Зеленський має пам’ятати: Медведчук – це загроза національній безпеці. Більше з коментарями експерта видання знайомить в статті «На Зеленського чиниться великий історичний тиск. Він має все, щоб змінити країну».
Як голосували мешканці пiдконтрольних урядові України територій Донбасу, та чому вплив Ріната Ахметова в регіоні стає дедалi менш помітним, аналізує газета «Україна молода». Якщо раніше «синьо-білі» брали на Донеччині абсолютно всі мажоритарні округи, то цього разу це вдалося зробити лише чотирьом представникам від «Опозицiйного блоку» і ще чотирьом – від «ОПСЖ». Усе інше взяли самовисуванці та один представник від «Батьківщини». У підсумку в парламенті Рінат Ахметов матиме найменшу кількість депутатів за всі скликання – всього сiм осіб. Газетярі нагадують, що сам Ахметов двічі обирався до парламенту й навіть після того, як він пішов із публічної політики, мав свої сфери впливу – спершу Партію регіонів, а згодом невелику фракцію «Опозиційного блоку». Зараз його депутати навіть міжфракційне об’єднання створити не зможуть. У свою чергу, партія Віктора Медведчука, яка розраховувала отримати значно більше мандатів за «мажоритаркою», зайде до парламенту з 44 депутатами і, враховуючи однопартійну більшість «Слуги народу», ні на що не впливатиме. Усю цю історію з Донбасом можна трактувати як «просто люди не розібралися, хто є хто, і не знали, що «синьо-білі» розкололися». Цілком можливо, що дехто з їхнiх виборців і досі про це не знає. Але те, що в регіоні, який раніше повністю контролювали Ахметов і Фірташ, тепер змінився баланс сил, є дзвіночком для тих, хто розраховував усе життя безупину контролювати свої вотчини. Заголовок статті – «Донбас уже не той».
Сьогодні буде формуватися абсолютно нова модель українського парламентаризму, констатує експерт газети «День» політолог Олег Саакян. Він наголошує, що в умовах такої монобільшості країна ще жодного разу не була. Скоріше всього, в Україні буде тепер не бінарний, а потрійний поділ парламенту. Будуть сили коаліції (тобто більшості), сили опозиції і також декілька класичних сил, які займуть позицію умовно продержавницьку (не коаліція і не опозиція). Для «Слуги народу» зараз вигідно продемонструвати відкритість до коаліції. Скоріше всього вони створять коаліційну угоду і будуть закликати до того, щоб всі до них приєднувалися. Ймовірно, що партія «ОПЗЖ» і партія «ЄС» будуть опозиційними до Зеленського і займатимуть, з одного боку, проросійську, а з іншого – проєвропейську позицію. Зеленському і його партії, таким чином, доведеться проявляти себе як центристи і виважена політична сила. «Батьківщина» і «Голос» в такому випадку зможуть відігравати свою ситуативну роль. Докладніше йдеться в статті «Кого принесе «зелена хвиля»?.
Експерти YouControl дослідили сфери інтересів, заробітки та торгівлю з Росією кандидатів у депутати. «Під приціл» потрапила перша десятка усіх згаданих партій, окрім «Слуги народу». Від неї розглянуто перших 30 кандидатів зі списку. Аналітики розглянули не тільки компанії, де кандидати є власниками, засновниками чи директорами, а й простежили зв’язок через родичів. Не обійшли і питання причетності до фінансово-промислових груп, де ситуація може розгортатись в обох напрямках: група контролює депутата чи депутат має вагу в групі і тому лобіюватиме її інтереси. Як інформує газета «День», найбільше на експорті в Росію збагатилися компанії, причетні до представників «Опозиційної платформи – За життя». За попередній рік вони заробили на цьому 123 мільйона гривень, що складає 11% від усіх їхніх продажів за кордон.
«Небезпечна гра в «демократію по-плебейському». У статті під таким заголовком дописувачі газети «День» Сергій Грабовський та Ігор Лосєв попереджають, що 2014 рік буде дитячим садочком у порівнянні з тим, що здатен принести «референдум за мир», який гарантовано розколе суспільство. Автори наголошують, що для того, аби дізнатись – що думають впівгромадяни, достатньо провести соціологічне опитування, охопивши десь так 30 тисяч респондентів, що покаже ситуацію і в загальнодержавному, і в регіональних розрізах. До того ж, на референдум потрібно не менш ніж 2 мільярди гривень, а це означає скорочення витрат чи то на соціальні потреби, чи то на армію, чи на освіту. Це все (приклади можна продовжувати наводити ще і ще) засвідчує, що «Зе!»–команда не надто добре розуміється, що таке референдум, які його різновиди існують, якими є переваги й ґанджі цього політичного інструменту. Проте ця команда все одно має намір запровадити практику постійних референдумів, як загальнодержавних, так і місцевих, тим самим перетворивши пряме народне волевиявлення на ключовий елемент політичної системи України. Мовляв, оце й буде справжня демократія.
