До журі ювілейного Одеського міжнародного кінофестивалю увійшов ірландський актор Баррі Ворд. У «велике кіно» він прийшов в 2014 році – зіграв головну роль в фільмі Кена Лоуча «Зала Джиммі». Того ж року стрічка увійшла в конкурсну програму Канського фестивалю. Баррі Ворд також грав головні ролі в фільмах «Клітини крові» та «Переслідування», він активно працює в серіалах, зокрема «Британія», «Врятуй мене» і «Білі лінії». Він також зіграв роль в трагікомічному серіалі «Кінець ї***ого світу». В Одесу Ворд приїхав вдруге – два роки тому він вже був почесним гостем кінофестивалю. В інтерв’ю Радіо Свобода він розповідає про те, з якими режисерами хотів би попрацювати, чому грати політичних активістів цікаво, і які дискусії щодо Євросоюзу є в Ірландії.
– Як ви стали членом журі міжнародної конкурсної програми Одеського кінофестивалю?
– Два роки тому я приїжджав сюди як гість, просто подивитися фільми. Мій ірландський агент Річард Кук вже давно співпрацює з одеським кінофестивалем, можливо навіть усі десять років. Він допомагає їм із гостями і отже два роки тому запросив мене в Одесу. А цього року Річард спитав, чи не хочу я стати членом журі, і я з задоволенням погодився.
Я вже третій раз входжу в журі кінофестивалів – до цього двічі був на кінофестивалі в Стамбулі. Обожнюю це – не тільки тому, що можна подивитися чудові стрічки, але ще й тому, що можна ці фільми потім детально обговорити із другими членами журі. Це дуже корисно для мене як для актора, інші члени журі одеського кінофестивалю працюють в різних галузях (до журі міжнародної програми режисер Петер Бросенс, акторка Іванна Сахно і директор кінофестивалю в Карлових Варах Карел Ох – ред.).
– В одному з інтерв’ю, яке вийшло після фільму «Зала Джиммі», ви згадали, що у вас є режисери, з якими ви б хотіли попрацювати. Назвіть п’ятьох з них.
– Так, я пам’ятаю, я казав, що якщо б мене попросили назвати п’ять найкращих режисерів, то Кен Лоуч би завжди там був. Отже, номер один Кен Лоуч – я б знявся ще в одному його фільмі. Номер два – Майк Лі (цього року Майк Лі також приїхав на Одеський міжнародний кінофестиваль – ред.), номер три – Девід Лінч, чотири – Михаєль Ханеке, п’ять – Ларс фон Трієр.
– Кого б хотіли зіграти в їхніх фільмах?
Якщо б я міг уявити, кого б хотів зіграти, то напевно сам би писав сценарії
– На це питання я ніколи не міг відповісти. Я ніколи не знаю, я ніколи не впевнений, кого хочу зіграти. Все починається зі сценарію – я читаю його і кажу, що я хочу зіграти ту чи іншу роль. Якщо б я міг уявити, кого б хотів зіграти, то напевно сам би писав сценарії.
– В фільмі «Зала Джиммі» ви граєте політичного активіста. Також у вашій фільмографії є стрічка про втечу бойовиків Ірландської республіканської армії «Лабіринт» (2017). Вам подобається грати політично активних персонажів?
– Так, мені дійсно подобається грати такі ролі. До того, як я зіграв в «Залі Джиммі», я не був дуже політично активним, хоча і цікавився політикою. Але цей фільм і вивчення персонажу відкрили для мене багато чого нового і зробили мене більш політично відповідальним.
Цікаво робити фільми, в яких би розвага поєднувалася з серйозною темою
Зараз я знімаюсь в комедіях, це дуже далеко від політики, але дійсно люблю «політичні» роли. Мабуть найцікавішим в акторстві для мене є дослідження героїв, а під час підготовки до «політичних» ролей доводиться проводити дуже серйозний аналіз та дослідження подібних персонажів. Таким чином я дізнаюсь багато нового. І, звісно, такі фільми зазвичай більш серйозні, вони певним чином виконують освітню функцію. Звісно, цікаво робити фільми, в яких би розвага поєднувалася з серйозною темою.
– До речі про подібні стрічки. Ви знімалися в серіалі «Кінець ї***ого світу» від Netflix – комедія, але доволі специфічна. Чи вам сподобалося зніматися в стріминговому серіалі – це досі новий формат для кінематографу.
– Мені дуже сподобалося. Серіал знімав британський телеканал Channel 4, а Netflix приєднався пізніше як копродюсер. Тому спочатку серіал показували на Channel 4. Але мені дуже сподобався формат – 8 епізодів по 20 хвилин. Я бачив промо-відео «Кінця ї***ого світу» ще кілька років тому, це мав бути повнометражний фільм. Але врешті решт знайшли гроші на ось такий серіальний формат.
Після виходу «Кінця ї***ого світу» мене на вулицях зупиняли люди від 10 до 60 років
Коли я прочитав сценарій, то був захоплений. Він був дуже смішний і при цьому дуже «темний», з дуже цікавою естетикою і стилем. Подібного раніше не було на британському телебаченні. Я розумів, що успіх серіалу буде великий, але очікував його лише серед підлітків. Замість цього він сподобався усім і після виходу «Кінця ї***ого світу» мене на вулицях зупиняли люди від 10 до 60 років.
– В фільмі «Зала Джиммі» показана величезна роль релігії в ірландському житті – події відбуваються близько сотні років тому. Чи це досі так?
– Церква досі має велике значення для багатьох людей. Втім зараз вона й близько не така міцна як 100 років тому. Тому є багато причин. По-перше, ми стаємо більш ліберальним суспільством, по-друге, до Ірландії приїхало багато іммігрантів, які не є католиками. Мені подобається, що церква вже не грає таку велику роль, не має таку владу як колись. Крім того в останні 25 років стало відомо про багато жахливого, що робили священники, це певним чином відштовхує людей від того, щоб ходити на службу.
– Це цікаво. Наскільки я пам’ятаю історію Ірландії, католицька церква грала велику роль у спротиві британській владі.
Нас вважали громадянами другого сорту і тому повстання було більше про громадянські права, а не про церкву
– Вона напевно грала свою роль, проте багато хто з повстанців, з лідерів спротиву, були більше зосереджені на зміні системи, а не на тому, щоб встановити єдину віру. Ірландці були пригноблені Британською імперією, системою капіталізму. Нас вважали громадянами другого сорту і тому повстання було більше про громадянські права, а не про церкву. Ми вирішили, що побудувати більш справедливе суспільство буде простіше, якщо скинути британську владу.
– Враховуючи, що Ірландія незалежна від Великої Британії вже близько сотні років, чи досі тема незалежності і боротьби залишається важливою в культурі Ірландії, в її кінематографі? Я питаю, тому що в України дещо схожа ситуація – країна також була розділена між кількома імперіями. Для нас ідея незалежності досі важлива через десь 30 років після відновлення незалежності.
– Для Ірландії також, ми незабаром будемо відзначати сторіччя незалежності. Це такі події, до яких ми усі повертаємось, які переглядаємо і переоцінюємо. Історія – це не щось застигле, вона розвивається, наші інтерпретації змінюються.
Зараз, наприклад, тривають дискусії щодо Євросоюзу – наскільки Ірландія втрачає свою ідентичність в його рамках, якщо втрачає, як ми маємо на це реагувати. Країна отримала дуже багато від ЄС – в самому широкому сенсі. До речі, у Великій Британії подібні дискусії також точилися вже давно – вони не хотіли бути розчавленими Євросоюзом, зберегти свою незалежність.
– Зараз ви живете у Лондоні, так? Коли ви туди переїхали і чому?
– В Англії я живу десь 14 років. Народився в Дубліні, який дуже близько до Лондона – сьогодні я фактично працюю на два міста. Лондон це для мене чудове місце – тут дуже багато можливостей, більше ніж у Дубліні. Я переїхав звідти після того, як прожив у столиці Ірландії близько 25 років. Це доволі довгий термін для будь якого міста. Проте в Лондоні я не міг знайти роботу актора близько 2 років. Ким я тільки не працював тоді – розвозив замовлення на велосипеді кур’єром, торгував книгами в магазині. Коли я зустрів Кена Лоуча, я працював рятувальником.
– Ви нещодавно знімалися в історичному серіалі «Британія». Про що він?
– Це про римське вторгнення в Британію. Мені дуже сподобалося, було весело. Перший сезон ми відзняли в Празі, другий – в Об’єднаному Королівстві. Другий сезон, до речі, має вийти найближчим часом. Над серіалом працювала чудова команда. Творець і сценарист «Британії» Джез Баттерворс – дуже талановитий. Я ніколи раніше не знімався в такому фільмі – з боями, з їздою верхи.
– В останні кілька років вийшло вже кілька серіалів про британську історію «Вікінги», «Останнє королівство»… Чому історична тема зараз така популярна, як ви вважаєте?
– Цікаво, я не знаю. Мені здається, що завжди були телевізійні шоу на історичні теми, просто зараз вони дуже масштабні. Одразу після «брекзіту» в нас вийшли фільми «Черчилль» Джонатана Тепліцькі і «Дюнкерк» Крістофера Нолана – дуже націоналістичні фільми, дуже пробританські. Мені здається, що багато народів час від часу переоцінюють історичні події – це допомагає зрозуміти звідки вони вийшли, на чому стоять.
У нас нещодавно зняли фільм про Великий голод 1845-1849 років – «Black`47». Це найбільший, який був у нашій країні. Раніше в нас про цю трагічну подію кіно не знімали
Подібне відбувається і в Ірландії – в нас нещодавно зняли фільм про Великий голод 1845-1849 років – «Black`47». В нас було кілька голодів, але це найбільший, який був у нашій країні. Раніше в нас про цю трагічну подію кіно не знімали. Але думаю, що подібні приклади можна знайти по всьому світу – усюди люди цікавляться власною історією.
