(Рубрика «Точка зору»)
Сергій Рябенко
Бачу, що ситуація з пам’ятником Жукову в Харкові вимагає більш докладних пояснень. Пояснюю.
Закон про засудження комуністичного та нацистського тоталітарних режимів містить декілька видів правових норм. Окремі норми визначають перелік того, що є символікою комуністичного або нацистського режимів. Інші норми – у яких випадках використання якої символіки є забороненим, або має певні особливості. Третя група норм – це ситуації-винятки, на які не поширюються законодавчі заборони. Нарешті четверта група – це спеціальні норми, які вимагають від відповідних суб’єктів вчинення тих чи інших дій. У випадку з пам’ятниками – це які категорії пам’ятників підлягають обов’язковому демонтажу органами місцевого самоврядування.
У межах переліку символіки комуністичного режиму ця символіка теж ділиться на кілька груп: державні символи, партійні символи, пам’ятники і пам’ятні знаки, об’єкти топоніміки та географічні об’єкти. Для кожної з цих груп в законі є окремий перелік, і для кожного з таких переліків можуть бути (а можуть і не бути) свої винятки.
Тепер конкретно по ситуації з пам’ятником Жукову.
Цей пам’ятник присвячений не події, а конкретній фізичній особі – Жукову Георгію Костянтиновичу.
Згідно з підпунктом «ґ» пункту 4 частини першої статті 1 Закону символікою комуністичного тоталітарного режиму є «зображення, пам’ятники, пам’ятні знаки, написи, присвячені особам, які обіймали керівні посади в комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), особам, які обіймали керівні посади у вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік, органах влади та управління областей, міст республіканського підпорядкування, працівникам радянських органів державної безпеки всіх рівнів».
Цей перелік категорій зображень, пам’ятників, пам’ятних знаків та написів, присвячених особам, є вичерпним. І в цьому переліку немає жодних винятків. Тобто, якщо є пам’ятник, який присвячений особі, яка обіймала керівні посади у компартії чи вищих органах влади та управління СРСР – цей пам’ятник є символікою комуністичного режиму.
Оскільки Жуков у 1942–44 роках та 1955–57 роках обіймав такі керівні посади (перший заступник наркома оборони СРСР та міністр оборони СРСР відповідно) – пам’ятник йому є символікою.
Тепер щодо того, чи підлягає цей пам’ятник обов’язковому демонтажу. Так, підлягає, і ось чому.
Питання демонтажу пам’ятників та пам’ятних знаків регулюється іншою нормою – пунктом 6 статті 7 Закону.
Ось ця норма в частині, яка стосується місцевого самоврядування і пам’ятників: «...органам місцевого самоврядування... в установленому порядку здійснити демонтаж пам’ятників, пам’ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення Голодомору 1932–1933 років в Україні, політичних репресій, особам, які обіймали керівні посади у комуністичній партії, вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік (крім осіб, діяльність яких була значною мірою пов’язана з розвитком української науки та культури), працівникам радянських органів державної безпеки, подіям, пов’язаним з діяльністю комуністичної партії, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті...»
Тут є єдиний виняток – якщо діяльність особи, якій присвячено пам’ятник, була значною мірою пов’язана з розвитком української науки і культури.
Тому пам’ятник Жукову підлягає обов’язковому демонтажу, оскільки цей пам’ятник присвячений особі, яка обіймала керівні посади в вищих органах влади та управління СРСР, і яка не має ніякого стосунку до розвитку української науки та культури.
А от пам’ятники скажімо Павлу Тичині (обіймав посаду голови Верховної Ради) чи Борису Патону (член ЦК), які хоча й присвячені особам, які обіймали керівні посади, обов’язковому демонтажу не підлягають, тому що діяльність цих осіб значною мірою була пов’язана з розвитком української культури (Тичина) та науки (Патон).
Ось і все. Ніякої колізії, як бачимо, немає.
Сергій Рябенко – юрист Українського інституту національної пам’яті
Оригінал – фейсбучна сторінка
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
