Перемога ГУЛАГу?
Я думаю, українському суспільству час вести мову про один із найскладніших уроків тієї, минулої війни.
Чесно поглянути на ціну не тільки війни, а того її завершення, яке ми мали.
«Аушвіц» був переможений 1945 року.
Переможений союзними силами вільних людей з усіх континентів. Переможений мільйонами українців, які воювали у Червоній армії, силах французького опору, армії США та збройних силах Великої Британії, у лавах Української повстанської армії.
Але Аушвіц водночас був переможений й ГУЛАГом.
Щоденна, жахлива, планована і організована війна режиму проти людяності, системи проти людини, табору проти свободи, пропаганди проти думки продовжувалася до 1991 року.
Виснажені війною народи СРСР у 1945-му не знайшли сил скинути після Гітлера й другого тирана.
Європа була знекровлена настільки, що віддала Сталіну, що він вимагав: свій схід і центр.
На місці низки нацистських концтаборів постали радянські. ГУЛАГ не зупинявся ні на мить. Мільйони людей, сотні народів відгородили залізною завісою.
Згодом, вже не сталінський Радянський Союз, продовжуватиме його логіку і спорудить фізичну стіну в центрі Берліна, щоб окреслити зону для своєї сваволі.
Запровадять пишні святкування перемоги, щоб затерти думки про її ціну. Ціну, яку Кремль змусив заплатити кожну родину. Без перебільшення – кожну.
Висока ціна перемоги.
Ми зазвичай так і завершуємо це речення.
Але мусимо глянути правді у вічі.
Цю ціну кремлівська верхівка зробила такою зумисне, щоб забезпечити себе від бунту.
Кремль боявся і слушно очікував, що сильні духом і тілом солдати розвернуть зброю проти Москви, коли повернуться із переможеного Берліна.
Тому тілами наших дідів форсували Дніпро, тому беззбройних виставляли проти танків, тому гнали рядами на мінні поля, тому рятували від наступу фронту інфраструктуру, але не людей.
«Шапками закидати ворога» – це не лише про злочин проти своїх власних солдатів. Це про план утримання влади.
Такою була правда Другої світової війни для нас. Для українців, кримських татар, росіян, грузинів, білорусів, казахів, азербайджанців, вірменів – всіх понад 100 національностей СРСР. Такою вона стала для окупованих країн Балтії, Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Балкан, для австрійців та східних німців.
Такою була Європа після 1945 року.
Невільною.
Два покоління зайняло, щоб відновити сили і спротив досяг цілі.
1989 року завдяки волі вільних людей падає Берлінський мур. 24 серпня 1991 року Україна ставить фінальну крапку в існуванні тоталітарної імперії – СРСР.
Це було завершення місії відстояти свою свободу, яку не змогли виконати знекровлені народи у 1945-му.
Але чи завершилася ця історія? Неартикульовані уроки тієї війни повертають її дійсність в сьогодення.
Українці знову отримують вироки по два десятки років таборів на російській Півночі. Не тисячами, не сотнями тисяч, як тоді. Але, хтось колись теж підписав перший вирок.
ГУЛАГ підіймає голову.
В наших силах – не допустити цього.
І перший крок до нової перемоги: бути чесними з собою і не заплющувати очі на уроки минулої. Один із них – не називати перемогою перебування у неволі.
Володимир В’ятрович – голова Українського інституту національної пам’яті
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
