Путін об'єктивно не зацікавлений в досягненнях Зеленського – тому що успіх в очах росіян буде означати перемогу позасистемності над системністю, переконаний публіцист і журналіст Віталій Портников, публікацію якого публікують сайти «Еспресо» і «Главред». Журналіст вважає, що Путін не в захопленні від кандидата, який є набагато зрозумілішим не тільки для «маленького українця», а й для «маленького росіянина». Цей свій хлопець, який переміг владу – ось про що мріє кожен не тільки в Краматорську, а й в Кургані. Поки Зеленський тільки боровся за посаду президента, Путін міг цього не помічати, він був надто зосереджений на помсті Порошенку. Але ось Зеленський переміг – і відразу ж став небезпекою. Путін об'єктивно не зацікавлений в його досягненнях – тому що його успіх в очах росіян означатиме можливість перемоги людини не з системи. Це означатиме, що Кремль своєю боротьбою з Порошенком сам вирив собі могилу. Тому Путін буде втягувати нового українського президента в одну провокацію за іншою – паспорти це тільки початок. А Зеленський буде відповідати на ці провокації так, як і повинен відповідати позасистемний революціонер – оголошенням війни путінському режиму. При цьому якщо Порошенко сприймав Путіна як лідера чужої країни, то Зеленський сприймає Путіна як голову чужої влади. Цивілізація у них спільна, аудиторія також, а ось режими відрізняються. Ось чому Зеленський є набагато більш небезпечнішим для Путіна, ніж Порошенко. Але і Путін – більша небезпека для Зеленського, ніж для Порошенка, переконаний публіцист. Зеленський у своїй війні на виживання з Путіним все одно буде намагатися апелювати до так званого «російськомовного» електорату. Але його недостатньо для політичної підтримки. Тому для збереження політичної підтримки Зеленському потрібно подивитися в очі реальності і зрозуміти, що в неминучому протистоянні з Путіним він може розраховувати тільки на підтримку проукраїнського електорату – тих 25 відсотків, які були проти нього і тієї частини своїх виборців, для яких українські цінності – не порожній звук. Проросійський електорат все одно буде втрачений, якщо вже не втрачений. Більш того, коли він зрозуміє, що новому президенту нічого запропонувати, окрім протистояння з Путіним, він відчує себе вкрай обдуреним. Новий президент може або перемогти разом із тими, хто був його противниками, або впасти, якщо продовжить апелювати до тих, кого він вважає своїми союзниками. На цьому наголошується в статті «Зеленський приречений на протистояння з Путіним».
Про те, як далеко можуть зайти політичні апетити Віктора Медведчука, аналізує інтернет-видання «Фокус» у статті «Невгамовний реваншист». Автор статті Тетяна Катриченко пише, що реалізація в Україні сценарію «реванш Кремля» сьогодні здається неймовірною. Але є нюанс: за даними соціологів, партія, до якої входить агент російського впливу Віктор Медведчук, утримує друге місце в рейтингу українських політсил. Після появи результатів соціологічних замірів Медведчук вирішив зробити «привабливу» пропозицію про співпрацю кандидату в президенти Володимиру Зеленському. Однак той відмовився. Експерти видання переконані, що чим більше в Кремлі будуть нав'язувати Україні Медведчука, тим більше Україна чинитиме опір його діям. Росія знову наступає на одні і ті ж граблі, розгортаючи, як і шість років тому, провальний сценарій універсальної російської зовнішньої політики в образі «Всім – кузькину мать!», одним з інструментів якої і є Медведчук. Експерти сходяться на думці, що Медведчук, швидше за все, займе свою нішу і буде раз у раз нагадувати, що Росія – «наш брат». Але таке відверте нав'язування проросійських настроїв може викликати зворотну реакцію навіть у тих, хто лояльно ставиться до дружби зі східним сусідом. Тим більше що плоди такої дружби можна побачити на прикладі ОРДЛО, жителі яких отримали не заповітний «русский мир», а ізоляцію, зазначає видання. Що ж стосується високих рейтингів партії «Опозиційна платформа – За життя», то Україна після президентських виборів входить в зону невизначеності, і ці цифри ще будуть змінюватися.
Ухвалення Верховною Радою закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» прогнозовано спричинило хвилю перекручувань та страшилок про заборону, а то й покарання за спілкування російською та іншими мовами. Не втратила нагоди опанувати цю хвилю й російська пропаганда, звинувачуючи Україну в лінгвоциді та переслідуванні російськомовних. Найкращий спосіб протидіяти цьому, як переконує в «Українській правді» правознавець Ігор Конєв, – роз'яснити, що ж насправді передбачає закон, і відповісти на найпоширеніші запитання, які виникають у зв'язку з його ухваленням. Автор наголошує, що «примусової українізації» в усіх сферах життя не відбудеться. Закон регулює питання використання державної мови у публічній сфері. Його дія не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів. Також закон не обмежуватиме мовні права корінних народів та національних меншин. Вони залишають за собою право на дошкільну та початкову освіту рідною мовою поряд із державною, а також подальше вивчення рідної мови як окремої дисципліни. Інші пояснення автор пропонує в статті «Закон про мову. Спростовуємо страшилки й перебріхування».
