«Російські морквини… або Сценарії Кремля, які можуть бути реалізовані в Україні під час виборів» – у статті під таким заголовком дописувачі газети «День» Сергій Грабовський та Ігор Лосєв аналізують ризики передвиборчого популізму і російського впливу в Україні. Вони вважають, що Москва може застосувати потужні важелі впливу на певну категорію виборців, щоб заохотити голосувати за потрібного їй кандидата. Існують щонайменше два таких важелі, які можуть стати досить дієвими й істотно наростити рейтинг обраному Кремлем кандидату – чи то перед першим, чи то перед другим туром. А тому не слід ігнорувати їхнє існування – тим паче, що вони лежать на поверхні. Такі собі смачні «морквини» для виборців України. Це – ціна на газ в обмін на реальну незалежність України та позірний мир на Донбасі в обмін на визнання фактичного суверенітету ОРДЛО і Криму. Такі собі російські «морквини», щоби знову загнуздати українських «віслючків». Зниження цін на газ для домогосподарств – «фішка» кількох кандидатів у президенти. Чи може бути таке зниження реальністю? Так, але далеко не одразу, наголошують дописувачі. Можна здійснити його за рахунок різкого збільшення українського газу в поєднанні з жорстким державним контролем за облгазами, які майже без винятків належать олігархам. Це справа 5-10 років, не менше. Ще одна теоретична можливість – різке падіння ціни на газ у світі, але за чинних геополітичних обставин цього не станеться. Існує ще один сценарій зниження ціни на газ, причому майже одразу після виборів, і його реалізація несе з собою чимало небезпек для України та Європи. Автори припускають, що на цих виборах (чи, в крайньому разі, на парламентських) Кремль може спробувати у вирішальний момент кинути ціну на газ на шальки терезів, підписавши з найвигіднішим для себе кандидатом у президенти угоду про постачання газом України (скажімо, на три роки) за пільговими цінами. Ясна річ, що в обмін на суттєві політичні поступки, яким буде надано – за допомогою потужного пропагандистського апарату, в тому числі й деяких українських телеканалів, що належать «п’ятій колоні», – вигляду благодійності щодо «братів-українців», які, мовляв, знемагають під ярмом «київської хунти».
Війна з Московією не стала болем, клопотом і справою честі всього суспільства. Не консолідувала українців так, як зазвичай роблять війни, переконує в тижневику «Країна» публіцист Сергій Чирков. Він вважає, що війна, в якій мала вирішитися доля України, з першого дня стала чимось не гідним всенародної уваги. Мало не приватною справою добровольчих батальйонів і волонтерів. Не було зроблено найнеобхіднішого для мобілізації народу – моральної, ідеологічної, психологічної. Громадян фактично кинули на розтерзання інформаційним акулам. І кожен став чинити на власний розсуд. Одні йшли на фронт, інші ховалися від мобілізації на території ворога. Одні згорнули контакти з Росією, інші лишили все, як було: бізнес, заробітки, гастролі. Дописувач вважає, що в умовах війни безвідповідально й навіть злочинно покладатися винятково на людське сумління. Це надто непевна і нестійка, надто залежна від земного і грішного субстанція. Заголовок матеріалу – «Сліпий дощ війни».
В Україні існує толерація держави до російськомовності і двомовності. Це велика стратегічна помилка, переконаний казкар Сашко Лірник. В тижневику «Країна» він інформує, що за минулий рік близько 400 україномовних телепрограм для дітей закрили. Без українського середовища вони виростають щирими «русскоязычными», не бачать війни, для них немає різниці – Україна чи Малоросія. А це найкоротший шлях до зникнення держави і нації. Покоління без української мови – і можна буде забути про незалежність. Мова є маркером і способом виживання, наголошує Сашко Лірник. Тому, на його думку, українцям треба боротися за українізацію інформаційного поля, випуск українських продуктів. Справа держави – захистити громадян від іноземного впливу.
