Один із головних стовпів розвиненого демократичного суспільства – незалежні суди. Зараз в Україні триває реформа, в рамках якої йде відбір суддів до нових Верховного суду та Вищого антикорупційного суду. Набір на конкурсній основі. Чи можуть старосистемні судді, які вже скомпрометували себе і мають темні плями в трудовій біографії, потрапити туди? І чи мають шанс потрапити в оновлені найвищі судові інстанції ті судді, яких неможливо корумпувати, які незалежні від зовнішніх впливів, які вільно вершать правосуддя? «Схеми: корупція в деталях» (спільного проекту Радіо Свобода і телеканалу «UA:Перший») уважно стежать за цим конкурсом.
Перший етап конкурсу до нового Антикорупційного суду. І одночасно – друга хвиля добору суддів до Верховного суду. Тестування – це єдиний етап конкурсу на посаду судді, де бали визначають не члени комісії, а комп’ютер. Далі – письмове завдання, співбесіда і оголошення переможців.
«Головних завдань два: оновити суддівський корпус та забезпечити незалежність суддів. Відчуття того, що ця реформа має стати реформою № 1, виникла саме після Майдану», – розповідає заступник голови правління Центру політико-правових реформ Роман Куйбіда.
Довіра до суддів хоч і зросла з 2015 року втричі (з 5 до 16 відсотків), але все одно залишається низькою. Більшість опитаних спеціалістами програми «Нове правосуддя» Агентства США з міжнародного розвитку судам не довіряє.
Сьогодні, твердять юристи та аналітики, є ще один шанс обрати якісно нових суддів.
На суддівське крісло у Верховному та Антикорупційному судах претендують науковці, адвокати і судді. За першими етапами – тестуванням та письмовою роботою – знімальна група «Схем» спостерігала два дні у листопаді.
У перший день – 12 листопада – журналісти стали свідками, як автівки під’їжджають до виставкового центру. Саме там збирали всіх кандидатів для кваліфікаційного оцінювання.
На позашляховику приїхав Сергій Книш. Він – кандидат на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного суду.
«Практика у мене така склалася, що я обслуговую юридичних осіб. Та й з Вищим господарським судом працював. Там не така велика кількість справ була, але була. Але я взагалі не з суддівської системи», – пояснив він у коментарі «Схемам».
Цікаво, що авто, на якому Книш приїхав на конкурс, виявилось відсутнім у його декларації за 2017 рік.
Наступною журналісти помітили автівку родини Євгена Блажівського. Він був заступником генпрокурора Віктора Пшонки за часів президента Віктора Януковича.
Його дочки – Наталя та Оксана Блажівські – чинні судді, які хочуть працювати у новому Верховному суді.
Серед кандидатів «Схеми» виявили цілу групу суддів, які працювали за керівництва Віктора Татькова, якому Генеральна прокуратура повідомила про підозру в незаконному втручанні в автоматизовану систему розподілу справ і оголосила в розшук.
Кандидати-судді часів Татькова
Один із них – Сергій Могил, який вже вдруге бере участь у конкурсі до Верховного суду. Але попереднього разу він не пройшов далі першого етапу тестування. Він – племінник Сергія Ківалова. Той очолював Центральну виборчу комісію 2004 року. Помаранчева революція почалася після оголошення цією комісією кандидата Віктора Януковича переможцем президентських виборів.
– Наскільки вам допомогло в житті те, що Ківалов ваш родич? – поцікавилися «Схеми» у Могила.
– Усіх так турбує це питання. (сміється) Ну сім’я ж завжди тебе підтримує у всіх починаннях. Ну як… підтримка родини завжди є.
За часів президентства Януковича Сергій Могил працював суддею Вищого господарського суду.
– Ви працювали в Одесі, а потім одразу перейшли до вищої інстанції – Вищого господарського суду. Як вам це вдалося?
– Ну… Були надані рекомендації.
– А ким?
– Я процедуру вже не пам’ятаю. Були надані, наскільки я пам’ятаю, і подання голови суду, і голови Апеляційного суду до Кваліфікаційної комісії.
У Вищому господарському судді Могил працював під керівництвом Віктора Татькова, якого зараз розшукує ГПУ.
– Із паном Татьковим ви були близько знайомі?
– Усі були знайомі близько. Як це «близько»?
– Наприклад, на день народження ходили до нього?
– Усі ходили на день народження до нього, всі судді, всі поздоровляли. І на корпоративи ходили всі разом. Все було, а зараз навіть телефона немає його.
Саме у час, коли Татьков очолював Вищий госпсуд, як вважають у ГПУ, були масові втручання в автоматизований розподіл судових справ з метою впливу на фінальні рішення.
«Що стосується мене, то я не бачив, щоб було втручання», – запевняє Могил.
У розпорядженні «Схем» опинився протокол зборів суддів Вищого господарського суду у 2010 році. На ньому судді проголосували за суттєве збільшення кількості спеціалізацій – тобто типів справ. Згодом вони могли розподілятися не серед усіх суддів цього суду, а лише серед суддів однієї із спеціалізацій. А туди могла входити обмежена кількість суддів. Це, на думку слідства, і дозволило розподіляти справи на конкретних суддів.
«Було, якщо не помиляюсь, понад 50 спеціалізацій, – пояснює начальник управління спецрозслідувань ГПУ Сергій Горбатюк. – Доходило до маразматичних форм, коли одна спеціалізація називалась у сфері власності, а інша – у питаннях власності, одна – у сфері купівлі-продажу, інша – продажу-купівлі. Це я не дослівно називаю, треба уточнити, але суть така. Збільшення кількості спеціалізацій дозволяло фактично застосувати режим ручного маніпулювання вирішення розподілу справи на тих, кому хотіло керівництво Вищого госпсуду».
Утім, Сергій Могил особисто розподіляв справи на суддів. Без комп’ютерної програми. Тоді, коли він був секретарем палати Вищого госпсуду. Це можна побачити у судовому реєстрі. Зокрема, в одній із ухвал від 2013 року зазначається, що Сергій Могил забрав справу від однієї судді-доповідачки і передав іншому. Причина – через відпустку першої судді – Жукової. Утім, вона працювала і ухвалювала рішення того дня, коли цю справу розглядали.
Іншого разу Могил змінив суддю у справі, бо була «помилково визначена спеціалізація».
Сам він пояснював це ще в 2017 році так: «Тоді було рішення зборів, і за рішенням зборів це можна було. Доповідача там не могли міняти. Доповідач тільки за авторозподілом визначався».
Натомість, старший аналітик кампанії «Чесно. Фільтруй суд!» Іван П’ятак пояснює: «Передача справи іншому судді без автоматичного розподілу не відповідає вимогам процесуального законодавства. Такої позиції дотримувався і Верховний суд України, який скасовував рішення судів, де не було автоматичного розподілу».
Олексій Євсіков – колишній колега Могила по Вищому госпсуду. Він – теж кандидат до нового Верховного суду.
– Чи усвідомлювали ви, що здійснювались ось такі втручання? До вас скарги надходили?
– Скарг від адвокатів не було.
Між тим, у судовому реєстрі – інша інформація. Наприклад, у одній з ухвал одна зі сторін процесу звертає увагу головуючого судді Євсікова на порушення: що склад суддів попередньої апеляційної інстанції був визначений не за допомогою комп’ютерної системи. Та Євсіков тоді в цьому порушення не побачив – пославшись на вищезгадане рішення суддів на зборах. Власне, як і Сергій Могил.
«Скаржник звертав увагу на таке порушення на стадії апеляції. Євсіков своїм рішенням такі дії апеляції виправдав. Знову ж таки – тут ми говоримо про обхід автоматизованої системи розподілу справ, що є порушенням», – говорить аналітик Іван П’ятак.
Таких кандидатів, як Могил та Євсіков, котрі працювали у Вищому господарському суді в часи несправедливого розподілу судових справ, – десятки. І сьогодні вони – серед кандидатів до нового Верховного суду – найвищої судової інстанції України.
Ще одна така кандидатка – Наталя Волковицька.
– Ви працювали за часів Ємельянова і Татькова?
– Так.
– Ви голосували тоді, коли Татьков підняв питання щодо збільшення кількості спеціалізацій, що потім спричинило втручання в автоматизовану систему розподілу?
– Мені зараз важко пригадати ці обставини. Це давно було, але все не зовсім так, як ви намагаєтесь подати. Дійсно, була якась легітимна ціль у такому розширенні, а що мав на увазі саме Татьков, кому ж це було відомо на той час? Потім стало зрозуміло, до чого це велось, але це сталося потім, а не на момент ухвалення рішення.
– А коли ви зрозуміли, до чого це призвело?
– Це вже було, мабуть, після трагічних подій.
– А до трагічних подій ви не усвідомлювали того?
– Ні, це так не виглядало.
«Біда в тому, що не хоче ніхто про це розповідати, – зазначає керівник управління спецрозслідувань Генеральної прокуратури України Сергій Горбатюк. – Тобто десь через інших кажуть, що така ситуація була, а коли питання, що, мовляв, давайте підтверджувати, то кажуть: «Та ви що! Ніяк!», – а більшість взагалі про це мовчить».
А от Станіслав Щотка, заступник голови Вищої кваліфікаційної комісії, яка і обиратиме переможців до Верховного і Антикорупційного судів, іншої думки: «Мене турбує, що чотири роки цій справі, а я поки що не почув про жодну підозру, яку комусь би вручили».
Тим часом Сергій Горбатюк зауважує, що підозри вручені Вікторові Татькову та його колишньому заступникові Артуру Ємельянову, а також шістьом особам з канцелярії Вищого господарського суду.
Ігор Бенедисюк також брав участь у зборах суддів того самого Вищого господарського суду, коли була різко збільшена кількість спеціалізацій. Тоді його вітали із днем народження. Схоже, Бенедисюк теж був в курсі про тодішні порушення.
Та цікава його особа далеко не тільки цим. У його анкеті можна знайти витяг із трудової книжки, де за підписом заступника голови військового суду Далекосхідного військового округу Росії зазначено, що Міністерство оборони Росії передало його «в розпорядження Міністерства оборони України» в 1994 році.
Відтоді Ігор Бенедисюк працює в Україні і дійшов до керівництва однієї з найвпливовіших судових установ: тепер він голова Вищої ради правосуддя (ВРП, реорганізованої Вищої ради юстиції), яка може звільняти суддів і рекомендувати на посаду судді. А призначив Бенедисюка до ВРП президент Петро Порошенко, який через кілька місяців після цього нагородив його іменною зброєю. Юристи вважають, що це – порушення закону.
«Суддя Бенедисюк – чому я кажу «суддя», тому що він залишається у статусі судді і до цього часу, ніхто його не звільняв – отримує нагородну зброю від президента, тобто державну нагороду, а закон «Про судоустрій і статус суддів» забороняє приймати будь-які державні нагороди. Ця норма, до речі, яка була зафіксована в законі, який ініціював сам президент», – пояснює заступник голови правління Центру політико-правових реформ Роман Куйбіда.
Сам Бенедисюк описує цю ситуацію так: «У 2015 році, якщо ви знайомились із законом «Про вищу раду юстиції», то бачили, що цей закон не забороняв членам Вищої ради юстиції отримувати будь-які нагороди. Ну таке було законодавство на той час, на жаль». І наголосив у розмові з журналістами, що на той момент суддею не був.
Хоча в списку кандидатів до Верховного суду – навпроти прізвища вказується, що він є не тільки головою Вищої ради правосуддя, але й суддею Вищого господарського суду.
Те саме вказано і в його заяві кандидата.
Також достатньо легко знайти його декларацію за 2015 рік (коли він отримав нагородну зброю з рук президента) як судді Вищого господарського суду.
За словами юриста Куйбіди, саме через цю нагороду на Бенедисюка подали скаргу до Вищої ради правосуддя, але доля її невідома.
Сам Бенедисюк говорить, що «навіть не знає, чи є така скарга».
Виявилося, що ініціатором нагородження іменною зброєю була Вища рада юстиції, очільником якої він був і є. Про це йдеться в одній із судових ухвал.
«З приводу звернення щодо нагородження Бенедисюка, думаю, що це «фейк». Вища рада правосуддя такого рішення не приймала. Принаймні я не був на засіданні, де приймалося б таке рішення», – зазначив член Вищої ради правосуддя Микола Гусак
А ось як коментує це сам Бенедисюк:
– Наскільки відповідає духу закону і букві закону той факт, що ВРП просить президента нагородити вас?
– Я здійснюю лише представницькі функції і не можу відповідати за діяльність колективного органу. Я – голова цієї ради і хочу вас запевнити, що я особисто такого подання, чи як там воно називалося, не підписував.
– Ви бачили його?
– Не бачив.
– Ви чули про нього?
– Не чув.
– А зараз уже знаєте?
– А зараз уже знаю.
Крім того, з’ясувалося, що начебто саме цю нагородну зброю Бенедисюк використав в інциденті з активістами руху «Традиція і порядок» у березні 2017 року, коли вони прийшли до його будинку із питаннями щодо походження грошей його родини. Бенедисюк тоді переконував, що йому погрожували, тому він і вистрілив з пістолета в повітря.
За фактом тих подій відкрили два кримінальні провадження: за статтями «хуліганство» та «погрози або насильство щодо державного чи громадського діяча». Натомість активісти поскаржилися до ВРП на поведінку Бенедисюка і попросили його звільнити за «істотний дисциплінарний проступок».
Тобто, виходить, сама Рада розглядає скаргу щодо можливих порушень з боку свого керівника Ігоря Бенедисюка? Щодо результатів розгляду цієї скарги «Схеми» надіслали запит до Вищої ради правосуддя.
Цікаво порівняти. Саме рішення цієї установи, де працює Бенедисюк, не надало шансу взяти участь у конкурсі судді-викривачці Ларисі Гольник. Вона, зокрема, повідомила про намагання підкупити її мером Полтави у справі, яку вона розглядала. Натомість Вища рада правосуддя притягнула Гольник до дисциплінарної відповідальності, винісши догану, зокрема, за її критичний пост у мережі Facebook.
Доповідачем у цій справі під час повторного розгляду був член Вищої ради правосуддя Микола Гусак, який тепер теж є кандидатом до Верховного суду.
– Коли розглядалася ця скарга, чи брали ви до уваги те, що Гольник є викривачкою?
– Ні, ми розглядали тільки матеріали дисциплінарної справи, тобто вирішували, чи правильно дисциплінарна палата зробила висновок.
– За пост у Faceboook?
– Ні, це питання не лише посту у Faceboook. Це було питання поведінки: наскільки поведінка судді відповідала етиці.
– То, виходить, ви як член комісії, який претендує зараз у Верховний суд потрапити, були одним із тих, хто не дав їй шансу взяти участь у конкурсі, а тепер самі берете у ньому участь?
– Дай Бог їй успіхів. Я особисто проти неї нічого не маю.
Висновки оскаржити не можна залишити
Під час першого конкурсу до Верховного суду окремі кандидати отримали негативний висновок Громадської ради доброчесності. Деякі з них навіть оскаржили його в суді. Троє із таких кандидатів можуть стати суддями Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду. Саме цей суд буде найвищою судовою інстанцією для усіх антикорупційних справ.
Серед таких конкурсантів, зокрема, Роман Сахно.
– А у вас був висновок Громадської ради доброчесності якийсь?
– Так.
– І який він був? Негативний?
– Ми оскаржили його в Адміністративному суді і отримали відповідь. Скаргу задовольнили: скасували рішення ГРД.
– А які звинувачення були?
– Вони вважали, що те, що доброчесно, то це необов’язково законно. Я сказав, що доброчесність і законність є тотожними.
«Висновки ГРД – це думка. Думку оскаржити неможливо, – пояснює заступник голови правління Центру політико-правових реформ Роман Куйбіда. – Це позиція певна. Оскільки рішення на підставі цієї думки ухвалює Вища кваліфікаційна комісія суддів, і вона є державним органом та суб’єктом відповідальності в адміністративному процесі, то відповідати за ці рішення мають державні органи. ГРД подавала факти, а вони вже інтерпретували у своїх рішеннях. Ну, мали б».
Судді, які отримали негативні висновки від Громадської ради доброчесності, обирали різні способи їх оскаржити.
«Одні звертались до загальних судів, подавали про захист честі та гідності. Інші – до адмінсудів. Окружний адміністративний суд Києва ці висновки з радістю скасовував, тому що голова цього суду, очевидно, так само отримав негативний висновок від ГРД, – розповідає Куйбіда. – Були цікаві позови в загальні суди. Коли самі судді-позивачі використовували такий спосіб обману автоматизованої системи, коли подаються декілька однакових позовних заяв, не сплачується судовий збір, а потім всі вони залишаються без руху, а тоді вже суддя-позивач обирала, на яку з ухвал їй відреагувати. І от там сплачувався судовий збір – і таким чином обирали суддю, який може розглядати цю справу. Тобто, коли самі судді вдаються до таких махінацій, це вже саме по собі свідчить про їхню недоброчесність».
Рівні умови для всіх?
Тестові запитання, які привезли вранці першого дня іспиту до кандидатів у Верховний і Антикорупційні суди, мали тримати в таємниці, щоб усі кандидати були в рівних умовах.
Формування конкретних запитань та їхній друк відбувався в стінах Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. І саме на цей етап комісія не запросила ані журналістів, ані спостерігачів. Чому так сталося, «Схеми» запитали в заступника голови ВККС Станіслава Щотки.
– Ну що треба було зробити? Вас запросити персонально?
– Журналісти були присутні?
– Порядки денні засідань комісії зі змістом оприлюднюються на сайті комісії, вони є публічними. По-друге, в комісії це робочий процес: всі знають, що і коли має відбуватись, є наші дедлайни. Ми це не утаємничуємо.
Та чи були умови доступу до інформації учасників конкурсу рівними? Адже «Схеми» виявили, що син одного із членів комісії є також кандидатом до Верховного суду. Чи міг він знати більше, ніж інші учасники конкурсу?
На це питання відповідає його батько, член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Юрій Тітов:
– Чи немає конфлікту інтересів у цьому?
– А що, він не повинен іти?
– Можливо, вам би було варто самовідвід взяти?
– Від чого? Я взагалі в жодній його процедурі, починаючи від прийому документів, участі не брав. Взагалі. По всіх. Який тут конфлікт інтересів? Ну, бере участь. Що, сказати, щоб не брав? Він в суді працює вже більше ніж 12 років, плюс 4 роки прокуратури. Йому вже майже 40 років, а я йому що, скажу: «Не йди»? Чи як? Я в його роки вже був суддею Верховного суду.
Прозорість оцінювання
Після першої хвилі конкурсу до Верховного суду (ще у 2017 році) Центр політико-правових реформ разом із низкою авторів написав звіт із рекомендаціями. Головна вимога – прозорість оцінювання кандидатів.
«Звідки з’являється бал, який є ключовим, який є вирішальним для визначення переможця, з’ясувати неможливо. Тобто перевірити, наскільки дотримувалася та ж сама методологія Вищої кваліфікаційної комісії суддів, неможливо. Якщо переможці з’являються внаслідок маніпуляцій, це означає, що відбір відбувається нечесно», – пояснює юрист Роман Куйбіда.
Упродовж місяця комісія обіцяє оголосити бали за письмову роботу – написання судової ухвали. Далі – співбесіди, а після – оголошення переможців.
Схоже, комісія і цього разу має намір оцінювати переможців у не зовсім прозорий спосіб. Без оприлюднення інформації, скільки балів поставив кандидатові кожен член комісії.
Чи зможуть члени комісії змінити методологію оцінювання на більш прозору, що могло б додати довіри до результатів конкурсу? Чи, зрештою, українці матимуть суддів із яскравим приданим: у вигляді сумнівної репутації, незрозумілих статків та досвіду роботи під керівництвом судді, причетного до ймовірного спотворення фінальних рішень?
