Найбільше прихованих небезпек становить не Азовське, а Чорне море – Кабаненко

Катерина Глущенко

За даними Держприкордонної служби України, у басейні Азовського моря вже перебуває близько 120 російських суден, деякі з них мають озброєння. 25 жовтня Європарламент ухвалив резолюцію, у якій закликав Росію припинити мілітаризацію регіону та блокування українських суден, інакше на Росію чекають чергові санкції. Про те, як убезпечити водний простір, який належить Україні, під час Безпекового форуму минулого тижня у Львові в Українському католицькому університеті говорили голова державної прикордонної служби Петро Цигикал, президент дослідницького центру Jamestown foundation (США), політичний та військовий аналітик, експерт з питань Кавказу та Центральної Азії Ґлен Говард і президент компанії з перспективних науково-технічних військових розробок UA.RPA та адмірал запасу ВМС ЗСУ, екс-заступник міністра оборони України Ігор Кабаненко. Модерував розмову колишній командувач підрозділами армії США у Європі та політичний аналітик Бен Годжес. Подаємо деякі цитати цієї бесіди.

Петро Цигикал: У 2003 відбулася спроба захопити острів Тузла. Консолідація суспільства та міжнародна підтримка допомогли, але тоді нас змусили підписати договір із Росією, за умовами якого 68% акваторії були українськими, а 32% російськими. Натомість порушили міжнародне право та фактично зробили Азовське море закритим. Згодом Росія почала контролювати Керченську протоку, тому український флот не міг туди зайти. Крім того, Росія захопила та заблокувала всі родовища газу, які там були. Після спроб повернути це все до юрисдикції України, нічого не змінилося.

Сьогодні ситуація серйозна та загрозлива: уже сьогодні понад 120 російських кораблів перебувають у Азовському морі. Лише спільні рішучі дії зможуть за підтримки міжнародного співтовариства стабілізувати ситуацію в Азовському морі, а також відкрити його для мирного судноплавства та торгівлі з іншими країнами.

Бен Годжес: Чи може Україна відмовитися від цього договору з Росією?​

​Петро Цигикал: Україна не хоче виходити з цієї угоди, бо якщо ми вийдемо, це шлях до прямого захоплення моря: буде вже не 68% на 32%, а 10% на 90%, і море належатиме Росії.

Ігор Кабаненко: Я бачу український підхід у тому, що все має налагодитися саме по собі, але це — погляд із берега, континентальний. Він, зрештою, і призвів до цих результатів. Хоча, на мою думку, в Азовському морі ситуація буде погіршуватися, бо Росія має чітку стратегію, у той час як ми все, що відбувається, сприймаємо в стилі: «Ми тут почекаємо й подивимося». Треба розуміти, що море — це зовсім інша психологія та ментальність.

Морська геополітика дійсно відрізняється від континентальної. Але не настільки, щоб у ній працювали гасла, а не дії. І принциповим питанням є те, що Україна ще вчора мала визначити свої території та зони. Тому незрозуміло, чого сьогодні це все ще не реалізовано. Утім, як на мене, найбільше небезпек, і прихованих, становить Чорне море.

Росія створила зону забороненого доступу в районі викрадених та анексованих Кримських платформ, де встановили сучасне обладнання для стеження. А для того, щоби наші судна приходили в наші ж порти, лишився дуже вузький коридор — ми втрачаємо своє море і свої суверенні права.

Бен Годжес: Що має робити державна прикордонна служба, щоби протистояти цьому?

Петро Цигикал: Нарощувати наші можливості та присутність в Азовському морі, будувати наші бази, яких наразі не маємо.

Так сталося, що державна прикордонна служба вивела все, що було в Керчі і базується в Маріуполі: 20 кораблів та катерів. Це патрульні кораблі та катери, які ще 2014 року пройшли демілітаризацію.

Крім того, ми провели ремонт корабля зі символічною назвою «Донбас».

І в бюджеті на 2019 рік ми сподіваємося, що наші пропозиції будуть враховані.

Бен Годжес: Як це можливо, що жодних протестів не чути з боку українського уряду? Якби не Ґлен Говард, я б і не знав, що Росія взагалі щось робить в Азові. Я запитував у представників Верховної Ради з Маріуполя, очікуючи на стурбованість із їхнього боку, але її нема. Чи то, може, я не маю рації та неуважно слухаю?

​Ігор Кабаненко: Так історично склалося, що в Києві презентують лише континентальне мислення та позиції. Відповідно, це питання не порушують на конференціях, але ми не маємо морського представництва, уповноваженого приймати якісь рішення та пропонувати щось. У політичному бомонді немає представництва з морської геополітики.

Бен Годжес: Зауважу, що для об’єднання зусиль військ США Конгрес мав ухвалити закон, який цю роботу забезпечував. Без втручання Конгресу ми цього зробити не змогли. Можливо, вам потрібно теж ініціювати таке.

​Ґлен Говард: Між тим, із минулого року багато що змінилося в сприйнятті чорноморського регіону. Порівнюючи минулорічну та цьогорічну ситуацію, я бачу, що з боку української влади взагалі не було визнання проблеми. Велику частину року ми витратили на те, щоб люди у Києві зрозуміли, наскільки стратегічно важливим є Азовське та Чорне моря, і наскільки потрібна загальна концепція. Уряд Порошенка бодай зрозумів, що флот потрібен, що його потрібно розвивати. Я не знаю, якими є причини цих зрушень: через вибори чи якісь інші тенденції, але в будь-якому разі я вдячний за зростання інтересу. Проблема в тому, що кожна країна має стратегію, але, на жаль, українська стратегія щодо цього раніше була стратегією «нічого неробіння».

Сьогодні ми маємо дві перемоги: перша — корабель, що перетнув Керченську протоку й доплив до Маріуполя, а друга — колапс керченського мосту. І поки Росія намагається вирішувати ці технічні проблеми, Україна виграла собі ще один рік вільного дихання.

Бен Годжес: Які легальні речі може зробити Україна в боротьбі за воду?

Петро Цигикал: 12 жовтня цього року указом президента ввели в дію рішення Ради з безпеки та оборони України з питань Азовського та Чорного моря — це вже є частиною реалізації стратегічного плану. Крім того, міжнародне право дає Україні можливість обстоювати свої права в міжнародних судах, і ми цим правом користуємося. Ми також звертаємося з протестами до Росії та прикордонників, які виконують там завдання, щодо незаконної зупинки та догляду наших судів. Усю інформацію про правопорушення ми передаємо нашим міжнародним колегами, бо прагнемо цим посилити позиції України на міжнародній арені.

​Бен Годжес: Український уряд оголосив кримські порти офіційно закритими, але Росія продовжує їх експлуатувати: чи вони офіційно закриті, чи є судна інших країн, які стоять у цих портах?

Петро Цигикал: Дійсно, порти закриті, тому судна не мають права проходити без погодження з нами. Зараз ми спільно з колегами стежимо, виявляємо порушення, затримуємо судна, судові розгляди тривають. Ми також проводимо роботу з береговою охороною Туреччини та Молдови, і завдяки колегам ми можемо зупинити ці правопорушення.