Кого в Україні зачеплять російські санкції? Як це відобразиться на українській економіці? Чому Росія ризикує отримати результат, протилежний очікуваному?
«Раніше газ взимку вимикали без санкцій, то чого тепер боятися», «Вкрали Крим, почали війну і хочуть налякати санкціями. Смішно!», «Давно пора, швидше від’єднаємося від агресора», «Санкціями після «Градів» не налякаєш», «Налякати Україну санкціями, як торішнім снігом» – так відреагував український сегмент фейсбуку на заяви керівництва Росії щодо запровадження санкцій проти України.
Чим погрожує Кремль Україні?
Через кілька днів після проголошеної у Валдаї погрози, що усі, хто нападе на Росію, «здохнуть» і «навіть покаятися не встигнуть», російський президент Володимир Путін підписав указ про запровадження «спеціальних економічних заходів» проти України і доручив уряду у найкоротші терміни їх, власне, розробити.
Прем’єр-міністр Росії Дмитро Медведєв відреагував вже на наступний день. Перебуваючи у Калінінграді 23 жовтня, він сказав, що економічні санкції торкнуться сотень українських громадян і компаній.
«Мова йде, по-перше, про блокування їхніх активів, які перебувають на території Російської Федерації, тобто заборону здійснювати з ними будь-які дії. По-друге, про заборону перерахування грошових коштів, які перебувають у джерелах, розташованих на території Росії. Тобто про заборону вивозу капіталу. А по-третє, мова іде про заборону ввезення в Росію українських товарів», – пояснив Медведєв.
Про яких саме громадян України мовиться, а також про які саме компанії та категорії товарів, голова уряду Росії не уточнив.
Зате ще раз наголосив, що це «санкції у відповідь» на запровадження Україною обмежувальних заходів стосовно громадян і юридичних осіб Росії. Наразі у розширеному Україною у травні 2018 року санкційному списку нараховується 1762 фізичні особи і 786 юридичних осіб із Росії.
Чому Росія це робить саме зараз?
Кремль все більше заганяє Росію в глухий кут, зводячи зовнішньополітичні інструменти до «демонстрації сили» і різноманітних залякувань. З одного боку, виставляючи себе «для внутрішнього вжитку» як жертву, «що потрапить у рай», з іншого, звертаючись до світу, Володимир Путін фактично повністю опустився до риторики Холодної війни, демонструючи «архаїчну кузькіну мать».
Анексувавши Крим, розпочавши війну проти України на Донбасі, офіційний Кремль вступив у затяжну конфронтацію із Заходом, і ось тепер, внаслідок санкцій та багатьох іміджевих поразок, відчуває, що починає програвати.
Путін хоче збити негативну інформаційну хвилю, пов’язану із інцидентом у Керчі, і, разом з тим, помститися Україні за просування шляхом здобуття томосу на створення помісної православної церкви, вважає президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар.
До того ж, нещодавно Федеральний суд Швейцарії відхилив звернення Росії та ухвалив рішення, що дозволяє третейському судді у Женеві розглядати клопотання 12 українських компаній, серед яких і «Укрнафти», щодо компенсації активів, втрачених унаслідок російської «націоналізації» в анексованому Криму.
«Путін, сам того не бажаючи, звів нанівець усе, що так наполегливо робила Російська імперія для перетворення України на Малоросію впродовж багатьох століть, і йому не залишається нічого іншого, як погрожувати», – каже Гончар.
По кому вдарять російські санкції?
Можна очікувати, що Кремль копіюватиме США, запроваджуючи санкції. Тому, ймовірно, під «фізичними особами», про які каже російський прем’єр Дмитро Медведєв, маються на увазі ті українські олігархи, які підтримують теперішню українську владу, або, принаймні, відкрито проти неї не виступають.
«Віктора Медведчука та наближених до нього, звісно, чіпати не будуть», – прогнозує Михайло Гончар.
На його думку, заходи Росії не будуть аж дуже відчутними, бо за останні 4 роки «усі, хто уміє думати головою, уже б мали вивести свої активи з Росії». І хоч багато українських багатіїв активно прикуповували у Росії нерухомість і бізнеси, у них було вдосталь часу від березня 2014 року, щоб зробити вибір.
Що ж стосується обмежень для українських компаній та товарів, то навряд чи це більше вдарить по Україні, аніж запроваджена Росією з 1 січня 2016 року заборона транзиту українських вантажів до Казахстану, Киргизстану та інших країн Азії.
І взагалі, каже Михайло Гончар, чим більше Росія тисне на Україну, тим швидше Україна вчиться жити без неї. Він нагадав, як у 2013 році, щоб «загнати» Україну до Митного і Євразійського союзу, Росія фактично ввела економічну блокаду для України.
Це був потужний удар по «російськозалежній» українській економіці, розрахований на те, що налякані олігархи вимагатимуть від Януковича не підписувати угоду з Євросоюзом, а вступати у Митний союз. Так і відбулося. Далі з’явилося рішення уряду Азарова про відмову від євроінтеграції, а потім Віктор Янукович зробив те, що зробив. Але в результаті розпочався Майдан.
Гончар припускає, що «придворні аналітики» знову штовхають Путіна вкотре «наступити на ті ж самі граблі», нашіптуючи йому, що наляканий бізнес знову вимагатиме від Порошенка «скоритися» вимогам Кремля.
Однак зараз ситуація вже суттєво змінилася. Політика Путіна поступово переконала український бізнес, що йому краще мати справу зі стабільним Заходом, аніж із агресивним східним сусідом.
Яким буде ефект від санкцій?
Запроваджувані Росією санкції проти України нищівного удару по українській економіці не завдадуть, переконаний президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер.
«Це далеко не вперше, коли Росія використовує економіку як зброю проти нас. Ми вже навчилися цьому протидіяти», – пояснює свою думку провідний український економіст.
А щодо втрат, то Олександр Пасхавер наголошує, що їх не варто «рахувати як прямі втрати», адже, перебуваючи фактично у стані війни з Росією, немає сенсу обраховувати в гривнях втрати від обмеження на ввезення українських товарів в Росію.
«А скільки коштує війна? У скільки нам щоденно обходяться бойові дії? Як виміряти вартість втрачених життів?» – зауважує Пасхавер.
За роки незалежності Україна поступово знижувала товарообіг із Росією, і хоч зараз Росія ще за обсягами на першому місці, але вона вже не головний споживач українських товарів. Український бізнес, в основному через тиск та диктат з боку Росії, знайшов альтернативу.
«І хоча розрив із Росією кожен рік приносить Україні економічні втрати, немає сенсу їх рахувати, бо ми обрали іншу долю», – резюмує економіст.
Чим більше буде тиснути Росія, тим більше віддалятиметься від неї Україна. Але «не тиснути» і не проводити агресивну політику Путін уже не може, бо після анексії Криму та подій на Донбасі це стало визначальною лінією його політики.
