Вселенський патріарх показує, що не зупиниться на півдорозі й припинить церковний розкол в Україні. Якщо з якихось причин об’єднавчий собор не проведуть або він закінчиться скандалом між його учасниками і розривом стосунків, це може завадити наданню томосу. Якщо ж собор завершиться вдало, багато вірян Московського патріархату перейдуть до української помісної церкви. Це супроводжуватиметься тиском з боку Росії. Але тепер при переході вони не втрачатимуть канонічності. Побачимо, хто вважає себе росіянином, а хто – українцем, зазначає в тижневику «Країна» філософ Олексій Панич. Він вважає, що якщо томос нададуть до президентських виборів, Порошенко увійде в історію в одному ряду з Хмельницьким, Сагайдачним і Мазепою. Це перемога над «русским миром», хоч той продовжуватиме пручатись і провокуватиме конфлікти.
За останні п’ять років, трагедії на окупованих Росією українських землях стали регулярними, констатує газета «День». Саме прихід «русского мира» в Крим і схід України зробив можливим масове пролиття безвинної крові, наголошує видання. На цей раз трагедія сталась у керчинському політехнічному коледжі. І одразу в перші ж години після попереднього оприлюднення кількості жертв російський сектор соціальних мереж наповнився обвинуваченнями на адресу України. Газета пише, що на Заході регулярно трапляються випадки, коли божевільні або зомбовані персонажі вчиняють стрілянину в цивільних громадян. Не виключено, що в нафаршированому російськими військами та спецслужбами Криму і Донбасі будуть з’являтися подібні елементи, яким можуть дозволити вчинити теракт з відповідним інформаційним супроводом. Але це вже версії, зазначає видання. Важливо інше – розуміння того, що Росія ніколи не зупиниться в своєму прагненні у будь-який спосіб продовжувати ескалацію. Був би привід. І, якщо на те воля Путіна, навіть через вбивство дітей та інших цивільних, він знайде відповідний Casus belli. Так було в російських містах перед Другою чеченською війною, так було в Чечні, так є на Донбасі, так тепер і в Криму. А отже, там куди дотягнулась рука Кремля, відчувати себе в безпеці не може ніхто, наголошує видання. Заголовок статті – «Тепер кров і в Криму».
Донбас невигідний Росії, стверджує тижневик «Країна». Підтримка Путіна впала із 85 відсотків до 58. Росія стомилася від війни. Не вистачає грошей. Підвищили пенсійний вік, щоб тягти мегапроекти – Кримський міст, війни в Україні, Сирії. Москва чотири роки промивала людям на Донбасі мізки. Віддати назад цю територію з опрацьованим населенням – логічно, переконує експерт тижневика, політичний аналітик Кирило Сазонов. Він вважає, що на всіх переговорах Київ повинен ставити питання про відшкодування Росією збитків від агресії. Але це буде довгий процес. Відновлення інфраструктури коштуватиме мінімум 50 мільярдів доларів, підрахував експерт. Щодо внутрішніх передвиборчих проблем, то Сазонов вважає, що нині Україну водночас атакують реваншисти і популісти. Перші хочуть повернути в «русский мир». Другі такої мети не мають, але здатні обвалити державу.
Про те, як можна мінімізувати небезпеку нової російської агресії, розмірковують дописувачі газети «День» Сергій Грабовський та Ігор Лосєв. Вони вважають, що досвід минулих років довів, що Путін не хоче і не може спиняти свою імперську експансію. Не хоче в силу питомих рис власного характеру, а не може через те, що переважна більшість російського соціуму прагне того самого, що й «національний лідер», тим паче, перебуваючи під впливом потужної шовіністичної пропаганди. Якщо Путін відступить іще кілька разів, як уже змушений був це робити, ореол ледь не божественності, який іще сяє над ним, істотно потьмяніє, віра в його всемогутність ослабне, відтак влада «національного лідера» похитнеться. Тож нині, якщо Путіну буде здаватись, що Україна слабка, неспроможна на опір, є реальною небезпека вторгнення. Тому держава повинна демонструвати свою силу. Зараз навіть без фронтального зіткнення перетворення України на потужну мілітарну державу виступатиме значним чинником тиску на агресора. Кремлівська агентура, зокрема в структурах місцевої влади в певних регіонах, має бути безжально винищена, а «ватники» – нейтралізовані. За нинішніх обставин варто за потреби розпускати місцеві ради, натомість на потрібний для стабілізації ситуації період запроваджуючи там військово-цивільні адміністрації та надзвичайний стан. Адже вибори насправді – це суто формальна процедура, що може встановлювати владу реакціонерів і мракобісів. Чи всякий вибір варто оголошувати зразком демократичних властивостей? Воля виборців далеко не завжди є священною, і, до речі, на Заході в разі потреби нею спокійно нехтують. Найостанніший приклад – події останніх років у Каталонії, виборці якої вочевидь засвідчили прагнення до незалежності своєї нації з давньою історією, проте ЄС став на бік центрального іспанського уряду... Автори статті наголошують, що вони не закликають до негайного переведення всієї країни на воєнні рейки, проте готовність до цього має бути реальною, а деякі галузі мають уже сьогодні працювати за нормами воєнного часу. Має бути змінена Конституція та запроваджені військові трибунали. Вони можуть діяти жорстко, але без цього жодна, навіть найдемократичніша держава, воєн не вигравала. Інакше, якщо почнеться чергова «гаряча» стадія «гібридної» війни Росії проти України, остання знову, як і 2014 року, може виявитися не готовою чи недостатньо готовою, й за цю неготовність знову доведеться розплачуватися тисячами життів тих, хто добровільно візьме на себе відповідальність за відсіч агресорові...
