(Рубрика «Точка зору»)
Перші два дні жовтня 1938 року фігурували у тодішніх польських газетах як дні тріумфу мудрої політики офіційної Варшави. Фотографії танкових колон й уланських ескадронів, радісних натовпів і державних вождів… Так було у другій Речі Посполитій. Натомість у нинішній Польщі, яку ще звуть третьою Річчю Посполитою, про події тих днів, як і про декілька місяців до них і після них, воліють не згадувати. Не дивно: в силу тієї «мудрої політики» Польська держава на рік де-факто стала союзницею нацистської Німеччини і різко погіршила відносини із західними демократіями, що далося взнаки у роки Другої світової війни та повоєнну добу. Та, попри небажання згадувати тодішнє, пов’язані з прагненням Варшави силою приєднати Тешинську область до Польської держави сюжети об’єктивно містять уроки для сучасної Європи, і найголовніший з них – щодо небезпеки співпраці з тоталітарними агресорами, щоб і собі за їхнього сприяння щось урвати від сусідів.
А було це так.
Чи й справді «де поляки – там і Польща»?
Історично Тешинська область тривалий час входила до складу імперії Габсбургів. Там жили поляки, чехи, німці та євреї. Область була багатою на кам’яне вугілля, там працювали десятки шахт і декілька металургійних заводів. А місто Тешин було важливим залізничним вузлом, через який проходили лінії з Чехії до Словаччини та до Польщі. Наприкінці 1918 року, після розпаду імперії Габсбургів, через цю область виник конфлікт між новопосталими Чехословацькою Республікою та другою Річчю Посполитою. Для Праги стратегічне значення мав контроль за Кошице-Богумінською залізницею, однієї з двох, які пов’язували чеські провінції зі Словаччиною. Варшава ж прагнула зібрати всі землі, де жили поляки, у Польській державі.
Бойові дії регулярні частини двох армій вели у січні-лютому 1919-го; потім вони припинилися і справа про територіальну належність області була передана до створеною Антантою комісії; поки ця комісія шукала шляхи розв’язання «Тешинського вузла», на спірних територіях активізувалася спрямована проти Чехословаччини терористична діяльність Польської військової організації. Лише 28 липня 1920 року «мала війна», яка забрала життя кількох сотень військовиків, терористів і поліціантів з обох боків, припинилася. 1000 км2 території з населенням в 143 тисяч осіб (понад 2/3 – поляки) відійшло до Польщі, 1300 км2 з населенням в 284 тисяч осіб (120 тисяч серед яких була поляками) – до Чехословаччини. Місто Тешин було вирішено поділити – західна його частина із залізничним вузлом відійшла Чехословаччині, інші частини залишилось за Річчю Посполитою.
Таке розв’язання «Тешинського вузла» провідні політичні сили та мас-медіа Речі Посполитої вважали національною ганьбою. Мовляв, усюди, де поляки становили значну частину, нехай і не більшість, населення, мала заіснувати Польська держава. Ця небезпечна логіка зрештою привела другу Річ Посполиту у табір гітлерівських союзників.
Отож 23 лютого 1938 року міністр закордонних справ Польської держави Юзеф Бек на переговорах із «наці №2» Германом Герингом заявив про «готовність Польщі рахуватися з німецькими інтересами в Австрії» (тобто фактично підтримав уже запланований аншлюс цієї країни) та підкреслив зацікавленість Варшави «в чеській проблемі». Невдовзі, з весни того ж року, коли Берлін спровокував Судетську кризу спершу у «холодній», потім у «гарячій» формах, ця «зацікавленість» посилилася.
Поширеною є думка, що Чехословаччина у 1938 році здалася Гітлеру без бою. Це не так: з травня по вересень чехословацькі військовики боролися з місцевими нацистськими заколотниками та німецькими «добровольцями». За повідомленнями чеських газет, з польської території проти Чехословаччини тоді теж діяли німецькі диверсійні загони, а в самій Речі Посполитій до цих загонів відкрито вербували етнічних німців…
Тим часом уряд Польщі, маючи на меті «розв’язання Тешинського вузла», вигідне йому, зосередив у цьому районі значне військове угруповання. Президент Чехословаччини Бенеш намагався розрядити ситуацію, надавши полякам Тешина неабиякі права, але одержав відмову. У вересні 1938-го Річ Посполита, копіюючи дії Третього Райху щодо Судетської області, створила на своїй території «Тешинський добровольчий корпус»; загони цих бойовиків переходили кордон, влаштовуючи збройні провокації і диверсії. 20 вересня Гітлер заявив польському послу Липському, що в разі воєнного конфлікту Польщі з Чехословаччиною через Тешинську область Райх стане на бік Речі Посполитої. 29 вересня німецькі і польські військовики домовилися про лінію розмежування в разі початку воєнних дій з Чехословаччиною, а наступного дня, відразу після підписання сумнозвісної Мюнхенської угоди, Варшава висунула Празі новий ультиматум – про негайну передачу їй усієї Тешинської області. 1 жовтня Чехословаччина поступилася і передала Речі Посполитій область, де на той час мешкали 80 тисяч поляків і 120 тисяч чехів. А 2 жовтня 1938 року польські кавалерійські та танкові частини окупували район Тешин-Фріштат-Богумін. Офіційна пропаганда подала це як визначну перемогу польської армії. Апетити офіційної Варшави росли: 26 січня 1939 року в бесіді з Ріббентропом Юзеф Бек заявив: «Польща претендує на Радянську Україну та на вихід до Чорного моря»…
Чи вивчені «уроки Тешина»?
Але настав момент істини. Побавившись із лідерами другої Речі Посполитої та змусивши їх дискредитувати себе в очах західних демократій, Гітлер 20 березня висунув до Польщі територіальні претензії, у разі задоволення яких держава виявлялася відрізаною від Балтики. Варшава в паніці покликала на допомогу Захід. Та ставлення до неї стало неоднозначним, навіть серед переконаних противників гітлеризму. Пізніше Вінстон Черчилль так писав про цей період і його сумні наслідки для Речі Посполитої: «У 1938 році, через таке незначне питання, як Тешин, поляки порвали з усіма своїми друзями у Франції, в Англії й у США, які повернули їх до єдиного національного життя і допомоги яких вони повинні були скоро так сильно потребувати. Ми побачили, як тепер, поки на них падав відблиск могутності Німеччини, вони поспішили захопити свою частку при розграбуванні і розоренні Чехословаччини…» Альянс Берліна і Варшави істотно вплинув на громадську думку західних демократій у несприятливому для поляків сенсі, що наочно проявилося під час Другої світової війни, особливо у 1939 році.
Тим часом воєнно-політичний союз Польщі та Чехословаччини надав би цим державам можливість самотужки, навіть без підтримки Заходу, успішно протистояти Гітлеру і його союзнику угорському диктатору Горті. Натомість та роль, яку реально зіграла друга Річ Посполита у 1938 –39 роках, полегшила не лише Гітлеру, а й Сталіну агресію проти неї.
Як на мене, уроки Тешина самозрозумілі. Додам лише, що наразі Польща, попри всі нюанси її політики, активно протистоїть російським агресивним діям. Натомість Угорщина так само активно заграє з Кремлем, допомагаючи йому у «гібридній війні» проти України та Євросоюзу. Та і в Чехії вистачає охочих дружити з російським неототалітаризмом. Історія вчить не всіх…
Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
