Чому українська влада намагається перешкодити роботі відомої журналістки-розслідувачки? І як так сталося, що у справу доступу до телефону редакторки програми «Схеми» Наталки Седлецької мусив втрутитися Європейський суд з прав людини? Цій темі присвячує свою публікацію видання Atlantic Council, яке переважно прихильно налаштоване щодо України і не втомлюється повідомляти про успіхи українських реформ. Та цього разу приводом для оптимізму була хіба що блискавична реакція європейських правозахисних інституцій на спроби влади порушити право журналіста на захист своїх джерел та солідарність журналістської спільноти.
Як пише авторка статті Мелінда Гарінґ, Генеральній прокуратурі України йшлося про те, щоб з’ясувати, чи давав голова національного антикорупційного бюро Артем Ситник конфіденційну інформацію про військового прокурора Костянтина Кулика, якого звинувачують у корупції в час його перебування на посаді у 2016 році. Якби з’ясувалося, що Ситник ділиться такою інформацією з журналістами, він би мав великі проблеми, але саме цього і домагаються його вороги, пише авторка блогу UkraineAlert в Atlantic Council.
Американська журналістка пояснює, що НАБУ є практично єдиною постмайданною інституцією в Україні, яка працює, і її роботу можна помітити. І це викликає стурбованість Генеральної прокуратури, де багато людей хотіли б позбавитися Ситника. Для того, щоб довести, що він «ділиться» інформацією з журналістами-розслідувачами, офіс Генеральної прокуратури хотів отримати підтвердження, що певного дня влітку минулого року редакторка програми «Схеми» Наталка Седлецька була на зустрічі у НАБУ.
Порте допитати про це безпосередньо Седлецьку Генеральна прокуратура не може, бо, за українськими законами, журналіст має право не розкривати свої джерела. Тож Генеральна прокуратура вдалася до іншого методу – вона зажадала від суду доступу до даних мобільного телефону журналістки. І український суд такий дозвіл дав. А це, як пише Мелінда Гарінґ, не лише незаконний, а просто разючий крок.
Привіт @stephensackur, щойно зробила інтерв’ю з Наталкою Седлецькою, українською журналісткою з @cxemu, яка є зараз під величезним тиском. Дякую за підтримку!
За словами Седлецької, якби уряд отримав доступ до її контактів, то міг би легко з’ясувати, хто ще постачає інформацію про випадки корупції на вищому рівні, а отже, охочих викрити цю корупцію зсередини системи стало б набагато менше. Проте Седлецьку нелегко налякати. За нею стоїть півмільйонна аудиторія її щотижневої програми журналістських розслідувань «Схеми», яка готується як спільний проект Радіо Свобода та телеканалу «UA:Перший» і виходить в ефір ще на низці інших українських каналів.
Як каже Наталка Седлецька, здавалося, що після Майдану скандальних історій з запаморочливою корупцією стане менше. Але насправді справи лише стали складнішими. З одного боку, з’явилися публічні декларації представників влади, але з іншого, викрадання бюджетних грошей не припинилося.
Програма «Схеми», яку готує команда з 16 осіб, має великий вплив і на українське медіа-середовище і на громадську думку. На її рахунку, зокрема, історія про відпочинок президентської родини Порошенків на курорті на Мальдівських островах. Розголос про те, яку суму витратив президент на цей відпочинок і з ким його провів, мав реальний вплив – рейтинг президента впав відчутно. Але, за словами Седлецької, ця історія – лише вершина айсберга, яка демонструє, наскільки непрозорими є дії українських офіційних осіб. Президент має лише одну велику прес-конференцію на рік, критичні журналісти там не вітаються, пускають лише тих, хто приходить з перевіреними запитаннями, скаржиться Седлецька.
Те, що влада не злякалася міжнародного скандалу і пішла на незаконні дії, на думку Седлецької, є дуже поганий сигнал. «Якщо це сталося з мною, то може статися з будь-ким», – каже Седлецька в інтерв’ю Atlantic Council. Той факт, що у справу був змушений втрутитися Європейський суд з прав людини, свідчить про те, якою недосконалою є система правосуддя в країні, додає колега Наталки Седлецької Максим Еріставі.
