Понад рік триває дискусія навколо книжки про Голодомор в Україні американської дослідниці Енн Епплбом. Західні критики лівої політичної орієнтації звинувачують історика і журналіста у тому, що вона піддалася українському політичному впливу і, слідом за українцями, називає Голодомор геноцидом.
Паралельно, з наближенням відзначення 85 роковин Голодомору наростає критика з боку деяких українських істориків. Вони звинувачують Енн Епплбом у протилежному – у тому, що вона не вважає Голодомор геноцидом згідно з формулюванням, закріпленим у Конвенції ООН. Сама дослідниця говорить, що її книжка «Червоний голод: війна Cталіна з Україною» мала на меті показати та пояснити західному читачеві, що сталося в Україні у 1930-х роках минулого століття, і як дійшло до масового знищення українців шляхом виморення їх голодом. Адже про цей факт ще досі мало відомо на Заході, не кажучи вже про історичний контекст, в якому Голодомор відбувався. В інтерв’ю Радіо Свобода вона сказала, що завжди вважала, що Голодомор був геноцидом, але вона також вважала, що це не її справа як історика доводити це юридично.
Книжка Енн Епплбом «Червоний голод: війна Cталіна з Україною» вийшла друком рік тому і одразу викликала велику кількість суперечок, адже вона з’явилася у розпал війни Росії проти України, в той час, як в Росії відбувалися спроби реабілітувати Сталіна та реанімувати сталінізм.
Першими з критикою дослідження виступили західні дослідники сталінізму, з числа тих, хто намагається довести, що Сталін робив тактичні помилки, але сама марксистська ідея залишається вірною. Зокрема, австралійська дослідниця сталінізму Шейла Фітцпатрік у своїй рецензії звинуватила Епплбом у тому, що вона є політично заангажованою, і некритично повторює «міф про Голодомор», який «розуміється в сучасній Україні не просто як національна трагедія, а як акція геноциду з боку Радянського Союзу/Росії». На думку самої Фітцпатрік, йшлося радше про непродуману економічну політику, ніж про свідомий злочин: «Сталін не хотів вбивати мільйони людей, а скоріше, хотів витягнути з них якомога більше зерна».
Епплбом «заперечує геноцид» і применшує кількість загиблих від голоду?
Лауреат Пулітцерівської премії заперечує геноцидну складову Голодомору в Україні, свідомо занижує загальну кількість жертв штучного голодуВасиль Марочко
Новітня критика, що лунає переважно з України, висуває Енн Епплбом протилежні звинувачення. На думку авторів серії статей, які публікує сайт музею «Меморіал жертв Голодомору», Епплбом «заперечує геноцид» і применшує кількість жертв Голодомору. Відомий дослідник Голодомору, український історик Василь Марочко порівняв позицію Енн Епплбом зі сталінським апологетом Волтером Дюранті та звинуватив її у тому, що вона «заперечує геноцидну складову Голодомору». За словами Марочка, «лауреат Пулітцерівської премії заперечує геноцидну складову Голодомору в Україні, піддає сумніву його юридичну кваліфікацію відповідно до положень Конвенції 1948 року, свідомо занижує загальну кількість жертв штучного голоду».
Подібні звинувачення щодо Енн Епплбом висунули також інші українські дослідники, відомі своїми працями про Голодомор. Професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Сергійчук стверджує, що Енн Епплбом, свідомо, чи через недогляд знехтувала новими архівними дослідженнями, які свідчать про те, що жертв Голодомору є набагато більше, ніж вважалося раніше.
Він наголошує, що Епплбом некритично поставилася до порад інших дослідників з України і з-за кордону, зокрема повторила цифри неапольського професора Андреа Ґраціозі. За словами професора Сергійчука, неапольський дослідник «стверджує про втрати від Голодомору 1932 – 1933 років у кількості 3,5 мільйона осіб, не ознайомившись з первинними документами українських архівів, як і автор «Червоного голоду» та її помічники й консультанти. Як говорить Сергійчук, дослідження в архівах дозволяють стверджувати, що смертність у деяких районах була занижена, інколи від чотирьох до восьми разів.
Скільки загинуло від Голодомору: суперечка істориків з демографами
Досі науково обґрунтованою вважалася цифра у 3,9 мільйонів осіб. Але після дебатів у пресі навколо цифр, до 85-ї річниці початку Голодомору національний музей «Меморіал жертв Голодомору» у Києві відкрив виставку «Голодомор-геноцид мовою чисел», яка намагається довести, що штучний голод забрав життя понад 7 мільйонів українців. Історики, які обґрунтовують вищі цифри загиблих, говорить, що реальна кількість загиблих внаслідок штучного голоду, є значно більшою, ніж цифри, які наводять демографи, бо ті спираються у своїх розрахунках на радянську статистику, яка свідомо фальшувалася.
Але українські демографи з цим підходом не погоджуються, вважаючи його непрофесійним з точки зору саме демографів. В інтерв’ю Радіо Свобода заступник директора Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України з наукової роботи Олександр Гладун сказав, що історики, які відстоюють більшу цифру, спираються на «окремі документи» і не користуються коректною професійною методологією демографів. Він уточнив, що його колеги по інституту в своєму дослідженні врахували різні чинники, серед яких і ризик фальшування радянської статистики, яку під час розрахунків уточнювали з інших джерел.
Геноцид не обмежувався голодом – Сербин
Інший підхід, але також критичний щодо книжки Енн Епплбом, пропонує канадський дослідник Голодомору Роман Сербин. На його думку, навряд чи колись вдасться встановити точні цифри жертв Голодомору. Тож важливіше в даному випадку не намагання прийти до якоїсь цирфи, а усвідомлення того, що Голодомором – геноцид проти українців не обмежувався, бо штучний голод був лише його частиною, хоч, можливо, і найтрагічнішлю. Професор Сербин вважає, що недоліком дослідження Енн Епплбом є те, що вона мала можливість вивести тему Голодомору як геноциду на інший рівень, але не скористалася нею.
Як говорить професор Сербин в інтерв’ю Радіо Свобода, Енн Епплбом, яка мала доступ до набагато ширшого обсягу матеріалів, ніж її попередники, і могла не лише показати, але і довести, що геноцид проти українців не зводився до штучного голоду, а розпочався раніше, ніж 19932 рік і тривав довше, ніж 1933 рік, бо включав і попереднє знищення українського духовенства, і інтелігенції, і пізніше заселення українських земель неукраїнським населенням. Таким чином, він дійсно був класичним випадком геноциду, яким вважав його сам теоретик цього терміну Рафаєль Лемкін, і відповідав і його визначенню геноциду і в попередніх працях, і навіть в тому обмеженому формулюванні, яке було зафіксовано у Конвенції про геноцид 1948 року.
Сама Енн Епплбом, в інтерв’ю Радіо Свобода говорить, що її книжка «Червоний голод: війна Сталіна з Україною» мала на меті показати та пояснити західному читачеві, що сталося в Україні у 1930-х роках минулого століття, це не її справа як історика доводити юридично факт геноциду. «По-перше, я назвала Голодомор геноцидом. А по-друге, книжка була про історію. Я не хотіла перетворювати всю книжку на доказ того, що це був геноцид. Я хотіла показати в книжці, що сталося, а не про сучасну дискусію навколо тих подій, які я вважаю геноцидом у широкому сенсі слова», – сказала Енн Епплбом.
Український історик, голова Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович говорить, що немає нічого поганого в тому, що книжка Енн Еплбом, яка написана цікаво і талановито, викликає дискусії. Зрештою, це означає, що ця тема далі хвилює і дослідників і громадськість. Однак він шкодує, що дискусія на наукову тему відбувається у такому неакадемічному тоні.
«Мені здається, що деякі публікації, як з’явилися в Україні, критичні щодо книги Енн Еплбом, грішать надмірною емоційністю і є навіть за межами якоїсь нормальної дискусії, як наприклад порівняння Енн Еплбом з Волтером Дюранті, який знаючи про Голодомор, його замовчував. Якраз Енн Еплбом навпаки, зробила дуже багато для того, щоб розповісти світу про Голодомор. Тому я вважаю такі порівняння вкрай некоректними і неправильними», – говорить Володимир В’ятрович.
На думку В’ятровича, було б дуже шкода зводити дискусію навколо Голодомору до особистих амбіцій і вести її в дусі радянської нетолерантності до інших думок. «На жаль, частина українських учених хотіли б зберегти свою монополію на дослідження тих, чи інших тем з української історії, зокрема і теми Голодомору. Гадаю, що це неправильно і потрібно залучати до вивчення історії України і закордонних дослідників», – вважає В’ятрович.
Сама ж Енн Еплбом вважає, що навпаки, зараз слово за українцями, якщо вони хочуть донести до світу знання про Голодомор. «Їм потрібно писати добрі книжки, не лише історичні, але і художні, знімати добрі фільми, бо так поширюються знання», – підсумовує авторка книжки про Голодомор.
