У виданні The National Interest перераховують реальні причини проведення найбільших військових навчань Росії з часів Холодної війни «Схід-2018». Одна з них – приховати незаконний масивний рух російської військової техніки і персоналу, в тому числі до України. The New Eastern Europe пише про групу людей у Криму – так званих громадянських журналістів – які продовжують проливати світло на події на півострові. Тим часом газета Handelsblatt публікує міркування щодо подальшої долі газопроводу «Північний потік-2», який створює напругу у відносинах між США та Німеччиною.
В статті американського видання The National Interest йдеться про реальні причини проведення найбільших військових навчань Росії з часів Холодної війни «Схід-2018». Одна з них – приховати незаконний масивний рух російської військової техніки і персоналу, в тому числі в Україну.
У цьогорічному військовому вишколі братимуть участь більш ніж 300 тисяч російських військових, тисяча літаків, 900 танків та 25 суден морської армади. Останнього разу Міністерство оборони Росії робило щось подібне у 1981 році, коли навчання включали більш ніж 100 тисяч військових, запуски ракет і інші масивні дії – і все задля того, щоб зняти велике музичне відео про радянську потужність, зауважує автор.
Мета «Схід-2018» схожа на російські хвастощі у минулому. Багато країн проводять військові навчання, різниця полягає лише в обсязі і вартості російського вишколу. Саме на це звертає увагу автор: навчання проходитимуть в той час, коли російська економіка занепадає разом із стандартами життя, а санкції щодо російських компаній суттєво обмежують можливості іноземних інвестицій.
Внаслідок економічних проблем російський оборонний бюджет скоротився у порівнянні із минулим роком на 17%. Для країни, яка залучена у військові дії в інших країнах, це суттєвий показник. Росія навіть не може дозволити собі власний танк наступного покоління – тоді навіщо ж їй проводити такі коштовні і масивні військові навчання?
«Частково військові навчання «Схід-2018» є частиною більш широкої інформаційної кампанії, спрямованої на посилення думки про те, що Росія є домінуючою військовою силою. Окрім загальної зовнішньої пропагандистської перемоги, вишкіл також заохочує патріотичний російський дух, який прагне радянських часів, коли економічне невдоволення спричиняє вуличні протести проти авторитарних діячів влади», – мовиться у статті.
Серед інших причин таких показових навчань – довгострокова перспектива військової співпраці із Китаєм. Більш короткострокова мета – «позування» в період напруженості щодо «розірваної війною» Сирії, переконаний автор.
Проте додатковою перевагою такого масивного руху людей і матеріалів є те, що він приховує незаконний рух зброї. Останнім часом з’явилися фотографії та відеозаписи застарілих бойових танків Т-62М, які, як стверджують, поїздами доправляються до підконтрольних сепаратистам на сході України регіонів. «Зростання руху старої російської зброї значно легше заперечувати, коли тисячі броньованих машин рухаються Росією», – переконаний автор.
Переваги «Заходу-2018» – це не лише підготовка військових, а можливість також надіслати таким чином сигнал світові, йдеться у статті.
В онлайн-виданні The New Eastern Europe йдеться про те, як в анексованому Росією Криму, який потрохи залишає шпальти світових ЗМІ, все ще залишається група людей, які продовжують проливати світло на події на півострові. Це – так звані громадянські журналісти.
Одразу ж після анексії Криму Росією півострів дедалі більше ставав інформаційно ізольованим. Плюралізм ЗМІ зник після закриття декількох українських і татарських медіа, а багато незалежних журналістів полишили півострів. Тож тепер інформацію надають російські ЗМІ, які висвітлюють лише одну частину історії, мовиться у статті. Та етнічні меншини й опоненти окупації переживають складні часи під керівництвом російського режиму, і місцева влада, і служби безпеки пильно до них придивляються.
Проте група небайдужих людей продовжує порушувати тишу про те, що реально відбувається в Криму. Ці громадяни почали охоплювати посилення репресій, обшуки і арешти на півострові. «Їх об’єднує одне: вони не обирали стати репортерами, їх змусили обставини. Це можна назвати питанням совісті», – мовиться у статті.
«Як все це працює? Така інформація не може існувати без спільноти з взаємною солідарністю та довірою. Кожного разу, коли відбувається обшук, інформацію розповсюджують через соціальні мережі, щоб зробити її максимально вірусною…Якщо б не ці люди, про більшість випадків обшуків ніхто б ніколи не дізнався», – йдеться у статті.
Але незалежні журналісти в Криму стикаються з високими ризиками: «арешти, обшуки та загрози є практично повсякденним явищем серед дисидентів та незалежних голосів, які сьогодні заперечують монолітну інформацію, надану на півострові», – пише автор.
Кримськотатарський активіст, член мережі сімей політв’язнів «Кримська солідарність» Ремзі Бекіров наголошує: «Від України та міжнародних ЗМІ ми очікуємо конкретних дій щодо політичних в’язнів. Ми не можемо перестати говорити про кримських татар, і ці питання повинні й надалі розглядати в ЗМІ», – цитує його видання. Він зауважує, що хотів би, щоб громадянські журналісти у Криму мали такі самі права як і інші, для того, щоб журналістика не зникала з півострова.
Німецьке видання Handelsblatt, тим часом, розмірковує над подальшою долею газопроводу «Північний потік-2», перші труби якого вже мають закладати у фінських водах.
Мова йде про те, що газопровід, який має постачати газ прямо з Росії до Німеччини, викликає жорсткий супротив всередині США. І справа, за словами автора, не лише в потенційних нових економічних санкціях щодо Росії, але також і у довготривалих занепокоєннях залежністю Європи від російського газу.
Майбутнє проекту залишається під знаком питання у тому числі через те, що США не мають узгодженої політики щодо Росії в класичному сенсі. З одного боку – адміністрація президента США Дональда Трампа, яка, здається, прагне зближення з Росією, з іншого – Конгрес, який прагне застосувати все більш жорсткі санкції, мовиться у статті. Тож німецькі дипломати скаржаться на цей аспект, а бізнеси бояться, що платитимуть з власної кишені за санкції США.
Європейські партнери, які працюють над проектом із російським газовим гігантом «Газпромом», такі як Wintershall чи Uniper, вже інвестували у проект мільярди доларів – труби замовлені, а кораблі починають їх закладати. Тож багато що тут залежатиме від того, наскільки німецький канцлер Анґела Меркель протистоятиме погрозам з боку США, вважає автор.
