Уляна Верстюк
Україна входить до десятки країн із найбільшою кількістю емігрантів. Про це свідчать дані ООН за 2017 рік. Дослідження показали, що кількість українців за межами держави щороку зростає. Незважаючи на агресію Росії, понад 3 мільйони українців вже емігрували до тієї країни. Але значна кількість населення України шукає притулку в Європі, південно-західній частині Азії та Сполучених Штатах. Серед них багато тих, хто виїхав з Донецької та Луганської областей, коли там почалися бойові дії, а частина території опинилася в окупації.
«Мені нема за чим сумувати»
Луганчанка Ольга серед числа тих, хто покинув домівку з думками, що конфлікт незабаром завершиться. Саме тому ще на початку війни жінка з сім’єю переїхала в Сєвєродонецьк, бо це недалеко від дому і можна в будь-який час повернутися. Після року очікувань тиша так і не настала, воєнні дії розгортаються далі, тому сім’я Ольги ухвалила рішення переїхати в Ізраїль. Обрала саме цю країну, бо має єврейське коріння і не було проблем з оформленням документів.
«До четвертого (2014 року – ред.) у мене було абсолютно все, що мені було потрібно для життя: квартира, дача і машина, і гараж, і друзі, і родичі поряд, – розповідає Ольга. – Багато людей, які поїхали з СНД, вони сумують за домом, за рідними – мені нема за чим сумувати. Стіни, які в Луганську, це не дім, дім – це друзі, рідні. Я сумую за Україною».
Ольга каже, що у квітні 2014 їй телефонували, представившись приймальнею місцевого депутата від Партії Регіонів, і запропонували взяти участь у референдумі 11 травня, на що жінка одразу відповіла чітким – ні!
До конфлікту Ольга працювала в державній службі бухгалтером. Сьогодні ж в Ізраїлі вона продавець в одному з супермармаркетів, а також займається улюбленою справою – випіканням тортів та пряників на замовлення. На своє життя вона не скаржиться, навпаки – каже, що має більше можливостей.
«Я розумію, що у мене і моїх дітей майбутнє буде все-таки краще тут. Двоїсте відчуття. Так, я сумую, хотіла б повернутись, але розумію, що краще поки залишатись тут», – каже жінка.
Ольга працює з трьома донеччанками – настрої цих жінок далекі від проукраїнських. Більшість людей беруть інформацію з новин, а це переважно телеканали «Россия 24» та «Первый канал», тому у них відповідні погляди. Сама ж Ольга каже, що це «не наша війна». Вона, як ніхто інший, відчула весь жах окупації на собі.
«Моя мама була директором школи, до неї приходив з автоматом колишній учень і казав: давай іди знімай усю українську символіку зі школи. Для моєї сім’ї це було страшно і принизливо. Досі переживаю, навіть зараз згадала і сльози на очах», – тремтячим голосом розповідає Ольга.
Місяць тому жінка вперше за тривалий час була в Луганську. Оскільки її батьки переїхали в Харків, а місто розрушене війною, Оля каже, що поки не бачить свого майбутнього в Україні.
Іван із Донецька про життя в Польщі
Хлопець народився у Донецьку й тривалий час проживав там. Коли почалась Революція Гідності, він переїхав у Київ та працював там упродовж двох років. Зараз же Іван із дружиною живе в столиці Польщі Варшаві і має так званий вид на проживання. Як тільки переїхав, займався ремонтами, а зараз працює електриком.
«Легально сплачую податки і живу, як громадянин, або як майже громадянин. Не голосую, але можу ходити до лікарні, можу отримувати страховку», – розповідає Іван.
Також він каже, що завжди хотів жити в Європі. На запитання, як на новому місці, відповів, що комфортніше жити в Польщі, адже там, у порівнянні з Україною, кращі сфера обслуговування, рух транспорту на дорогах та, звичайно, заробітні плати. Іван вивчив мову і вже тривалий час відвідує технікум, де здобуває освіту за фахом технік-інформатик.
Чоловік зустрічав багато українських емігрантів у Польщі, зокрема, й з Донбасу. Нещодавно на робочому об’єкті зустрів чоловіка років сорока з Донецької області.
«Такий суто донецький мужчина, який усе життя прожив у Донецьку, і він зараз розмовляє українською. Такий патріотичний мужик став, – сміється Іван. – Він зробив собі (ред. – статус) біженство і отримує поміч від Польщі. Живе і каже, що не хоче повертатись в жодному разі до Донецька. Каже, що краще жити серед людей, аніж серед людей, які готові тебе вбити, бо ти інакший».
Щодо повернення в Донецьк сам Іван сумнівається. Каже, що його нічого не тримає. Хіба близькі люди, які залишись там.
За даними соціологічної групи «Рейтинг» 2017-го року, 65% опитаних українців сказали, що не хочуть змінювати країну проживання.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
