Гості програми «Ваша Свобода»: Ганна Гопко, народний депутат України, голова комітету Верховної Ради України у закордонних справах; Мирослава Гонгадзе, керівник української редакції «Голосу Америки»; Костянтин Еггерт, політичний коментатор телеканалу «Дождь».
Україна на зустрічі президента США Дональда Трампа з президентом Росії Володимиром Путіним – одна з найголовніших тем не тільки українських, але й світових медіа. Що будуть говорити лідери про ситуацію в російсько-українському конфлікті? Чи будуть якісь компроміси? Чи не відбудуться ці компроміси за рахунок України?
Віталій Портников: Пані Гопко, як ви вважаєте, треба побоюватися українському політикуму, українському громадянину підсумків зустрічі Трамп-Путін?
Ганна Гопко: За ці п’ять років російської агресії український народ вже навчився, що нам треба навчитися захищати свої інтереси самим, звісно покладаючись на наших партнерів.
Я думаю, що розмова Порошенка з Трампом напередодні зустрічі, де наш президент розповів про ситуацію, яка відбувається на війні (я думаю, що американський президент сам про це дуже добре знає), про Крим, що це – територія України, про ті «червоні лінії», які для нас є достатньо принциповими, і підготувався до можливих сценаріїв провокацій, які Путін намагатиметься нав’язати під час цієї зустрічі.
(Повна версія програми)
Не треба гіперболізувати якихось наслідків зустрічі. Але Україні завжди треба мати свій «план Б»Ганна Гопко
Я думаю, що Трамп чітко розуміє, що і не в його інтересах піти на поступки Путіну. Йти на поступки Кремлю – підтверджувати думки, які ходять про втручання Росії у вибори. Трампу вигідно продемонструвати свою силу і підтвердження територіальної цілісності і суверенітету України. У цьому співпадіння з прагматичними інтересами Америки. Зараз не треба гіперболізувати якихось наслідків зустрічі. Але Україні завжди треба мати свій «план Б». Росія під тиском санкції, вона зараз не може продати свою роль, важливість ні по Північній Кореї, ні по Сирії – ми все рівно поступово наближаємося до суб’єктності у цій політиці та поверненню Криму і наших територій. Поступово.
Один із внутрішніх викликів, які в нас є (це те, що і чітко розуміє Путін) – слабкість українських елітГанна Гопко
Один із внутрішніх викликів, які в нас є (це те, що і чітко розуміє Путін) – слабкість українських еліт, що Заходу дуже важко буде або неможливо буде з ким конкретно і як домовлятися, бо різні центри впливу. З однієї сторони, це добре – це демократія, але, з іншої – немає в еліті відчуття, що граємо, як одна «національна збірна». Як говорив Петлюра, держава понад партії. Натомість бачимо партії, вузькі інтереси лідерів цих партій (партії у нас – це політичні проекти), вожді цих проектів не змінюються десятиліттями.
– Пані Гонгадзе, у Вашингтоні впевнені, що відбулася зустріч Трампа і Порошенка? Сама зустріч виглядала якось дуже дивно – немає жодної фотографії з цієї зустрічі, немає жодної інформації Держдепу США і Білого дому з цієї зустрічі. Вся інформація, яку навіть американські медіа повідомляють про цю зустріч, то це повідомлення самого українського президента. Я такої двосторонньої зустрічі не пригадую у своїй практиці. І що у Вашингтоні говорять про зустріч Трамп-Путін? Чого очікують, зокрема, на українському треку?
Мирослава Гонгадзе: У Вашингтоні про це дуже мало говорять. Ми також шукали інформацію про цю зустріч (Порошенка і Трампа – ред.) з американського боку, але не отримали.
Але так, факт зустрічі нібито підтверджують. І дуже важливо, що вона відбулася – дуже важливо було, щоб перед зустріччю з Путіним Петро Порошенко зміг щось Дональду Трампу донести про ситуацію в Україні.
Усі мозкові центри, які близькі до республіканців, б’ють на сполохМирослава Гонгадзе
Тут (у Вашингтоні – ред.) дуже сильно переживають за цю зустріч (Трамп-Путін – ред.). За останній тиждень всі можливі центри видали свої спрощені, спеціальні записки до Трампа, пояснюючи ситуацію з Росією, з Україною, чому Росія сьогодні ізольована міжнародно, чому потрібно стримувати санкції. Усі мозкові центри, які близькі до республіканців, «б’ють на сполох», остерігаючись того, що, можливо, будуть якісь домовленості між Путіним і Трампом. Навіть Білий дім офіційно зробив відповідні заяви, щоб втримати цей накал небезпеки, який відчувається. Так само і Конгрес – за останні два дні дві резолюції з цього приводу були винесені в Палату представників, учора була ухвалена ще одна.
Всі говорять про те, що США підтримують Україну, що Росія – агресор, що треба стримувати санкції, допоки Крим окупований і йде війна на Донбасі. Тобто намагаються юридично обмежити, так би мовити, будь-які можливі домовленості президентів Росії і США.
– Пане Еггерт, ви стверджуєте у своїй колонці для сайту радіостанції Deutsche Welle, що Трампу і Путіну немає що одне одному запропонувати, у тому числі і щодо України. Ви можете пояснити, чому їм нічого запропонувати?
Трамп не може на сьогодні контролювати так зване «українське досьє»Костянтин Еггерт
Костянтин Еггерт: Президент Путін вважає, що будь-які кроки, до яких він вдасться в односторонньому порядку, будуть ознакою слабкості, тому він їх не робитиме. З іншого боку, президент Трамп не може на сьогодні контролювати так зване «українське досьє». Все, що стосується України сьогодні, перебуває під контролем Конгресу. Максимум, що може Дональд Трамп – у тиші кімнати переговорів, без свідків натякнути, що, можливо, він проситиме Мінфін не запроваджувати нові санкції проти російських юридичних і фізичних осіб.
Україна – це якраз та тема, щодо якої Трамп і Путін домовляться не домовлятися або погодяться не погоджуватися. До речі, це буде нормально і з точки зору стосунків з Конгресом напередодні проміжних виборів, і це буде нормально, напевне, для Путіна, який вже давно розуміє, що... розбіжності фактично вже майже філософські.
Україна – це якраз та тема, щодо якої Трамп і Путін домовляться не домовлятисяКостянтин Еггерт
Сьогодні західні країни готові виділити Україну в окрему тему, щодо якої є розбіжності, так, зберігаються санкції і так далі, але давайте домовлятися з Москвою щодо інших тем. Але тут парадоксальна історія. Коли при президенті Обамі йшла мова про Росію, то завжди говорилося про те, як вона (Росія – ред.) може долучитися до вирішення іранської проблеми, сирійської і так далі.
На сьогодні Вашингтон готовий діяти набагато рішучіше і абсолютно точно одноосібно. Для Москви нинішня ситуація насправді не дуже хороша. Як Путін може вплинути на рішення Кім Чен Ина після того, як той зустрівся з Трампом? Та ніяк! Чи може Путін вплинути на іранський уряд? Та ніяк! Чи може Путін реально сказати іранцям: забирайтеся із Сирії? Ніяк!
У цьому сенсі бачимо якраз завдяки революційно-вибуховій позиції американської адміністрації, що насправді реальна дипломатична і політична сила Росії не така й потужна.
