Кіра Муратова – режисер світового рівня, автор майже двох десятків блискучих кіноробіт – завершила свій життєвий шлях. Її кінорозповіді – це візуалізація тонких матерій життя, це висвітлення того, що рухає людьми і дозволяє їм залишатися самими собою, це естетичний протест проти агресивного хамства. Саме тому Кіра Муратова ніколи не була своєю для радянської системи і потім не потрапила в кон'юктурні пастки нового часу. Ще у 1961 році вона почала працювати на Одеській кіностудії і останні її фільми теж зроблені там. Радіо Свобода зібрало коментарі людей, які знали Кіру Муратову особисто, а також тих, хто розуміється на кіно.
Пройти свій шлях під шквалом епохи і не звернути на манівці…Залишатися собою і при цьому бути завжди цікавою і для покоління, яке першим освоїло телевізор, і для покоління «touch-screen», яке дивиться кіно на мобільних пристроях…
Кіра Муратова – режисер понад двох десятків картин: від «Коротких зустрічей» 1967-го до «Настройщика» 2004-го. Режисер зі своїм «фірмовим» почерком і несхожим ні на кого баченням.
У часи агресивного колективізму і цензури Кіра Муратова виступила адвокатом людської особистості, її права на індивідуальність реакцій, яскраві почуття та непересічність думок. Тоді це дуже дисонувало з радянськими підходами до мистецтва та й пізніше не вкладалося у політичні чи інші кон’юнктурні «прокрустові ложа».
Кіра Муратова народилася у 1934 році у Сороках, що тепер у Молдові. У 1950-х роках вона вирішила переїхати із Бухареста, де жила, до Москви і вступити до університету, а пізніше пішла вчитися кіномистецтву у Всесоюзному державному інституті кінематографії.
Ще в 1961 році вона почала працювати на Одеській кіностудії, і останні її кінороботи теж пов'язані з цією кіностудією.
У багатьох своїх фільмах Муратова з'являлася у кадрі як актриса і часто знімала в епізодах людей, які працювали поруч із нею.
«Кіно рятує від хаосу, навіть коли знімає хаос», – казала Муратова. Вона пішла, але її фільми залишилися…
Георгій Делієв, актор, режисер і музикант, грав у фільмах Кіри Муратової «Настройщик», «Вічне повернення», «Мелодія для шарманки», «Три історії»:
– Вона була геніальним режисером із особливим поглядом на світ, особливим розумінням того, що відбувається. Їй вдавалося виражати власний погляд дуже точно, яскраво і глибоко. Якщо б не Кіра Георгіївна, я б не зміг відкрити у собі велику частку своїх акторських здібностей, вони б десь «спали» всередині.
Коли Кіра запрошувала акторів, вона завжди знала, чого вона хоче, і вона цього добивалася від них – рано чи пізно, «батогом або пряником», але частіше пряником, якщо так можна сказати. В акторах вона завжди розкривала їхню природу. І навіть не стільки акторську, як щось глибинне – людське, що є в кожному з нас. Вона завжди бачила це в людях і дуже гарно могла це розкрити.
Цьому не можна навчити. Її методи не викладаються в інститутах. Але Муратовій це було дано апріорі.
Це справжня магія. Ти дивишся фільм, і з тобою щось відбувається. Ти віддаєшся цьому процесу, її фільму, потім хочеш його ще раз подивитися, і кожного наступного разу буде нове відчуття. Розуміння її фільмів залежить від твого настрою.
Євген Женін, кінокритик:
Кіра Муратова – це не одеський бренд світового кіно, а світовий бренд одеського кіно. Разом із Кірою Муратовою від нас пішла ціла епоха життя, але епоха Кіри Муратової у кіно продовжується у творчості її послідовників. Це проявляється в творчому дусі, стилі, манерах, у професійності роботи. Так, як, наприклад, в одеського режисера Людмили Соколової.
Україна втратила ще й людину, яка не приховувала і зазначала своє негативне ставлення до Росії у нинішньому конфліктЄвген Женін
У цивілізованому кінематографічному світі два режисери з України вважаються вершинами майстерності і творчості – це Сергій Параджанов і Кіра Муратова. І якщо Параджанов – це радянський період, виключно за часом, а не за духом, то Кіра – це радянський і пост-радянський період кіно.
Кіра Муратова неодноразово казала, що знімає кіно для тих, кому це цікаво. Це так, як знімає кіно Олександр Сокуров, як знімав у значній мірі Федеріко Фелінні.
Звісно, Одеса втратила не лише почесного громадянина, а й унікальну особистість. А Україна втратила ще й людину, яка не приховувала свого негативного ставлення до Росії в нинішньому конфлікті. Вона була однозначно на українському боці.
Кіра Муратова взагалі ніколи не приховувала своїх поглядів і не пробувала займатися політкоректністю.
Людмила Кваташидзе, багаторічний заступник директора знімальної групи, грала в епізодах у фільмах Кіри Муратової:
– Дуже важко говорити. Вона розуміла мене без слів. Усім нам важко.
Пішов один з геніїв. На сьогодні рівних їй немає. Вона – надзвичайно тонка, щедро обдарована людина, яка свого часу не мала визнання. Її фільми довго ніхто не міг бачити, як, наприклад, «Діти підземелля». Це була щира, чесна і дуже правдива людина, яка говорила правду – причому, просто в обличчя, але нікого не ображаючи. Але, якщо раптом це траплялося, вона обов’язково вибачалася.
Співчуття треба виражати не лише рідним, а й усьому кінематографу – разом з Кірою відійшло покоління режисерів, які могли тонко відчувати.
Тетяна Комарова, багато років працювала з Муратовою як асистент режисера:
– Все життя Кіра Муратова прожила в Одесі, все життя знімала одеситів і на цьому місті тепер з’явилася пустота.
Усі слова не мають сенсу. Все, що потрібно знати про Кіру Муратову – це дивитися її фільми.
Ута Кільтер, актриса, арт-критик
– Втрата Кіри Муратової не є втратою тільки для України, це втрата для Європи. Вона була саме європейським кінорежисером. Кіра не була українкою, але вона підтримувала Україну.
Вона просто жила в Одесі.
Олега Школьник, актор, свій творчий шлях розпочав у фільмі Кіри Муратової «Астенічний синдром»
– Важко навіть вимовити: «Кіра Муратова була». Вона – унікальний художник. Дуже індивідуальний. Зі своєю мовою. Художник, який дуже чесно підходить до будь якої проблеми і дуже глибоко вивчає її.
Це відображалося і на процесі роботи, Муратова на зйомках запитувала в усіх акторів, чи їм зручно, чи їм комфортно працювати.
Відзнімала Кіра Муратова удвічі більше матеріалу, а тоді відбирала дуже жорстко – тільки те, що їй підходило. Вона будувала свій власний світ!
Муратова – дивовижний майстер! І те, що її більше немає, це дуже гірко й боляче.
У неї багато шанувальників і багато тих, хто не розуміє її мистецтво. Це знак майстра – не залишати байдужими людей.
Сергій Тримбач, кінокритик
– Кіра Муратова – режисер, який передусім показував унікальність людського життя, унікальність людської особистості. Суспільству, яке ще жило тоталітаризмом, і новому суспільству, вона говорила про це. Ця людина не мала ілюзій. Наша інтелігенція, останні 200 років, завжди примикала до якихось ілюзій, починала їх розробляти, вчити, сподіватися, вірити. Згодом виявляється, що життя не таке бентежне, не така природа людей, і все це не відповідає їхнім утопічним маренням.
Муратова – режисер, який передусім показував унікальність людського життя, унікальність людської особистостіСергій Тримбач
А от вона ніколи так не думала. І я навчався цьому в неї. Кіра Муратова була тверезою людиною, але при цьому в спілкуванні залишалася справжньою жінкою – трішки примхливою, несподіваною, спонтанною у свої реакціях.
І здавалося, хіба отака жінка може так тверезо й безпощадно мислити і відтворювати цей світ? Але це було так.
У нас небагато чоловіків у кіноіндустрії, та й взагалі в мистецтві, які б мали такий тверезий погляд на життя.
У фільмі «Три Історії», Кіра устами одного з персонажів сказала: «Цій цивілізації я ставлю нуль». От якби ми прислухалися, то, можливо б, наше життя було трішки інше. А то ми спочатку будуємо якісь декорації, якусь театральну виставу, а потім з’ясовується, що все це немає нічого спільного з реальним життям. І ми заново починаємо щось будувати.
У неї не було прямих учнів, бо вона ніколи не викладала. Важко уявити Кіру Георгіївну в ролі вчителя. Це тільки викликає усмішку, знаючи її характер. Вона завжди говорила: «Мені кіно знімати – найбільша насолода». Коли три роки тому вона оголосила, що більше не буде знімати кіно, це стало для неї прощанням із основним кайфом, який був у її житті. Я думаю, що це й прискорило її відхід. Вона втратила основний сенс життя. На жаль.
Кіра Муратова знімала кіно, яке відтворює не просто форми реальності, а всю реальність. Видиму і невидиму. Видиме бачить кожен, а от невидиме – це вже мистецтво.
Сергій Марченко, кінорежисер, викладач
Кіра Муратова була великим режисером. Її відхід для кінематографічної спільноти й шанувальників – дуже сумна подія. Але з нами залишається її «великість», чи правильніше було б мовити – її «величність» у простоті Муратової як людини і митця.
Скільки разів бачив Кіру Георгіївну на прем’єрах і фестивалях, зокрема в Будинку кіно – скільки й дивувався її легкості, усміхненості, непоказовості.
Показною вона була у фільмах – таким і має бути митець.
Її фільми узагальнено можна вважати протестом проти побуту нелюдськості, торжествуючого хамства, яке ставало «нормою» в радянський час, а нині лише удосконалилося.
У 15 серіях, цитується близько тисячі фільмів, і серед них і фільми Кіри МуратовоїСергій Марченко
Західний глядач за її картинами пізнавав «тутешні характери», психологічні пастки, непереборний ідіотизм нашого життя. І невипадково від українського кіно саме стрічки Кіри Муратової, разом з Довженковими і Параджанівськими картинами, представляють Україну в проекті режисера Марка Канзіса, що охопив усі національні кінематографи, усі континенти – в британському документальному фільмі «Історія кіно: Одіссея» / The Story of Film: An Odyssey (2011, British Institute, HOPSCOTCH). Там, у 15 серіях, цитується близько тисячі фільмів, і серед них і фільми Кіри Муратової.
Цього року в січні це можна було бачити на Першому національному каналі. Запам’ятався останній епізод: кінематографісти стають у коло, згадуючи колег, які відійшли…
Подумки і ми станемо в таке коло в пам’ять Кіри Муратової.
Ірина Правило, кінорежисер
– З «метрами» можна так ніколи і не побачитися, але усвідомлення, що вони ходять десь поруч, захищає, підбадьорює і надихає. Для мене ще дуже важливо, що Кіра Муратова – жінка. Це приклад, це як прокладений у майбутнє напрямок, це орієнтир. «Короткі зустрічі» з її фільмами об’єднують і глядачів, і тих, хто творить сучасне кіно.
І після її – «почали, камера, стоп», наше завдання знову промовити: «почали».
