Були здивовані українській мові, яку почули на Луганщині і Донеччині – канадський гурт Balaklava Blues

Розповісти про війну на Донбасі через музику: Balaklava Blues​ – це канадсько-український проект Марка та Марічки Марчик, головна мета якого – не дозволити світові забути, що на сході України триває війна. Тому, поєднуючи електрону музику та народну пісню, гурт відтворює ті звуки, які щодня чують люди в зоні конфлікту. Про народні пісні Донбасу, українську мову в селах та проекти, які вже здивували світ, гурт Balaklava Blues​ розповів Радіо Донбас.Реалії.

– Як з’явилась ідея проекту Balaklava Blues?

Марічка: Після того, як ми почали по світу успішно показувати свою виставу про події на Майдані, вирішили, що було б дуже добре створити музичний проект, побудований на українському фольклорі, але з елементами електронної музики. І саме він розповідатиме про події на Донбасі.

​Марко: Чому саме така назва? Мені як людині, що народилася та виросла в Канаді, дуже близький блюз. Він тут скрізь. Коли я дізнався про українську народну пісню, вона мені нагадала блюз: дуже своєрідна поліфонія.

Марічка: Але блюз у нашій назві – це не жанр, а спосіб мислення та вираження того, що наболіло; того, про що дуже важко мовчати й неодмінно хочеться поділитися.

– То як називаєте свій жанр?

Марічка: Зараз жанр визначити дуже важко. Безумовно, базою є традиційна народна музика, але ми додаємо елементи електронної музики, хіп-хопу тощо.

​Марко: Ми живемо в поліжанровому етапі розвитку музики. Зараз сучасні артисти не відштовхуються від одного якогось жанру, усі беруть щось з різних напрямків. Нам подобається народна музика, але, коли ти співаєш про війну на сході… Там настільки різні емоції, що композиція вимагає різного виконання. Тому ми додаємо й елементи електронної (більш різкої), і фрагменти сучасної (більш емоційне).

​Марічка: Ми хочемо показати людям у світі, і передусім, у Канаді та США, що український фольклор є унікальним. Але якщо ми його будемо представляти в оригінальному вигляді, то це зацікавить досить вузьке коло слухачів. Ми вирішили «одягнути» його в більш сучасний формат, щоб збирати в майбутньому стадіони. Просто це той випадок, коли проект сам обрав собі жанр.

– Вас часто у ЗМІ порівнюють з DakhaBrakha. Як ставитеся до цього?

Марічка: Насправді, приємно. Це великий комплімент. По-перше, я дуже поважаю цей гурт. Вони – музичний прапор України. Єдині, хто на такому високому рівні представляють державу у світі. По-друге, ми з дівчатами знайомі вже близько 20 років, спілкуємося в одній музичній тусовці, тож можемо використовувати одні й ті самі пісні.

​Марко: DakhaBrakha робить таку неймовірну музику, якої має бути більше. Не тільки в Україні, а й у світі. Це полігамна музика, яка розказує дуже специфічну історію української землі, але новим способом.

Чим і цікава українська народна пісня: ти можеш приїхати в будь-який куточок світу й почути зовсім нове виконання, яке ти вже багато років знаєш. І воно наново тебе захоплює.

– Після появи вашого кліпу «​Boom, boom» у соціальних мережах з’явилась інформація, що там використовувалася мало кому відома народна пісня з Луганщини…

​Марічка: Наш проект Balaklava Blues присвячений війні на Донбасі, тому ми свідомо обирали пісні з тих регіонів, де йде війна. Таким чином намагалися знову довести, що Донбас у селах україномовний. І там тисячі років існують пісні. Вони красиві та унікальні.

Ми з Марком 3 роки тому були на Донбасі, виступали перед бійцями. Саме пісні зі східних регіонів вражали хлопців найбільше, викликали сльози. Бо завдяки музиці ще краще відчували ті землі й розуміли, що не марно захищають території.

У «Boom, boom» дійсно використовується пісня з Луганщини «На дворі дощ, дощ». Це композиція про наречену, яка намагається сховатися від дощу в хаті батьків. З часом стихія перетворюється на град і руйнує все, що так любить наречена. У пісні «Boom, boom» град – це не погодні умови, а саме артилерійські обстріли. Вони так само руйнують життя людям, які не можуть сховатися від війни.

– А народні пісні ще яких регіонів є у вашій творчості?

Марічка: Зараз ми використовуємо пісні центральної та східної України. Але є в нашій музиці місце інструментальним мотивам і західних регіонів.

Марко: З самого початку ми хотіли надати новий життя музиці з тих регіонів, які зараз винищують. Зараз ми намагаємося не обмежуватися територіями. У нас є різні регіони України, а крім того, і європейські мотиви, і американські.

– Чи відчувається різниця народних пісень зі сходу України та з інших регіонів?

​Марічка: Стереотип, що схід ніколи не був українським, це маячня. Багато років тому я їздила туди на фольклорну експедицію й була здивована тій українській мові, яку почула в селах Луганщини та Донеччини. Це не суміш суржиків, а саме літературна мова. І це вражає.

Через те, що ці пісні зі степової України, звучання буде широке. Один склад тут дуже довго розспівується, на відміну від композицій Західної України, у яких ти будеш відчувати кожен горбочок Карпат.

– Нещодавно світ почув вашу пісню, присвячену трагедії у Волновасі. Чому обрали саме цю подію?

Марко: Ми вже не вперше працюємо з «Вавілон13». Ми бачили дуже багато їхніх відео й думали, що було б круто написати музику до цих кадрів. Але щоб це була не просто стрілялка, а щось людське. Як люди там живуть, що відчувають, про що думають. Ми розуміємо, насправді є дуже багато матеріалу, який демонструє, що відбувається на Донбасі. Але майже все відео українською мовою, тому за кордоном ці матеріали дивиться невелика кількість людей. Тож ми хотіли презентувати ці події в такому форматі, щоб людям було більш зрозуміло.

Марічка: Ми створили пісню про дівчину, яка чекає на свого коханого, який поїхав на схід воювати. Подумали, що буде доречно показати жіночий бік – чекання. І в той же час, «Вавілон13» нам показав матеріали, з якими на той момент хлопці працювали. Це були архіви СБУ. Вони досліджували розмови одного російського полковника, який керував операцією… ось саме через неї і відбулася ця трагедія у Волновасі. І це запис його розмови з дружиною, з підопічними. Ми вирішили, що поєднаємо нашу пісню з цим записом, і таким чином покажемо чекання дружин з двох боків конфлікту.

– Чи важко донести в Канаді інформацію про ті події, які відбуваються в Україні?

Марічка: Людина – таке створіння, яке не народжене сприймати інформацію легко… будь-яку інформацію, а тим більше про війну. Бо війна – це взагалі антилюдське явище. Коли ми повертаємося з України на емоціях, від того, що ми бачили й чули, то дуже хочемо цим поділитися. Важко знайти людей, які хотіли б про це послухати, що тоді казати про «зрозуміти». У тому немає нічого дивного. Це природно. Проте є люди, які намагаються дізнатися більше про події в Україні, і їм дійсно цікаво.

​Марко: Україна цікавить канадців та американців, коли це якось пов’язано з Трампом та американською адміністрацією. Зараз люди просто втомилися. Тут немає військового конфлікту, як в Україні, а тому й не чіпляє. Бо подивіться, що в світі відбувається. У новинах постійно розповідають про війну на одному континенті, потім – на іншому. Воно набридає. Людина хоче жити в спокої, бо в її країні немає війни.

Марічка: Тому ми й намагаємося своїм проектом Balaklava Blues не дати людям забути, що в Україні війна.

Марко: Ми дуже хочемо виступати в України, привезти з часом туди свій проект і разом з українцями розказувати цю історію… радіти, плакати…

Марічка: …разом перемогти ворога та жити в мирі.

НА ДОТИЧНУ ТЕМУ:

«Тотальна українізація почнеться зі Сходу» – Анжеліка Рудницька

Мене вразила «українськість» – етнолог про 1920-і роки на Донеччині

Історія багатійки Алчевської та її українського Донбасу в Російській імперії

Поети Донбасу: «бандерівці», заборонені, творці УНСО

Родина з Луганщини створює мультики для малят українською мовою