Львів – Тернопільська поліція продовжує слідство у справі нападу на ромський табір 22 травня 2018 року. Група молодиків, частина з яких є членами право-радикальних організацій, зокрема і «Правого сектору», силою розігнала ромський табір, в якому було понад 30 дітей. Кілька потерпілих написали заяви в правоохоронні органи, але від медичної допомоги і судово-медичної експертизи відмовились. Кореспондентові Радіо Свобода вдалось знайти потерпілих ромів.
У Великогаївському лісі, поблизу Тернополя, протягом двох років був стихійний ромський табір. Одні проживали у ньому довший час, інші відходили і приходили. У трьох наметах жили три великі групи ромів із різних районів Закарпаття. На момент нападу, 22 травня, у ньому були, за розповідями самих ромів, понад 30 дітей і 15 дорослих, переважно жінок.
– Це було під вечір, десь 20 година. Ми були біля наметів і почули голоси, крик «Слава Україні!», побачили, що біжать люди в масках, кепках, ми не бачили їхні обличчя. Вони почали розбивати намети, у руках мали пляшки з бензином і облили намети, підпалили їх. Почали замахуватись на жінок, я просила, щоб впустили мене забрати документи і гроші з намету, вбігла туди, але мене вдарили і звідти викинули. Мій чоловік із сином метелобрухт збирають і ми мали трішки грошей, думали якусь хату в селі купити. Але все згоріло, всі наші речі, всі.
– Стріляли гумовими кулями, нікого не зачепили. Ми боялись дуже.
– Ось у мене попечена рука.
– А чи звертались по медичну допомогу?
– Ні. Не буду, боюсь.
– Я бігла з дитиною, а вони стріляли мені вслід, – про це розповіли Радіо Свобода роми, які приїхали на Тернопільщину з Мукачевого, що на Закарпатті.
Десять дорослих і стільки ж дітей переховуються у будинку свого родича на Тернопільщині.
Іншу групу ромів я зустріла у Тернополі. У Наталії з закарпатського містечка Воловець десятеро дітей. Також тут просто неба ночують і роми з села Великі Лучки (Закарпаття).
– Майже два роки жили в тому таборі. Приходили поліцейські і дивились за порядком, перевіряли документи. У той вечір ми сиділи за столом, до нас прийшов місцевий чоловік і приніс цукерки для дітей. Ми почули і побачили, що біжать люди. Той чоловік просив не бити нас. Вони мали палиці, пістолет, стріляли за нашими дітьми. Їх було десь 15 осіб.
– Діти побачили, що горить, почали втікати, попекли ноги.
– Я дуже боявся, нас палили, били, мене кинули.
– Місцеві нам допомагали, приносили взимку картоплю, олію, гречку. Ми роками там були і нікого не чіпали. Хлопці метал, папір, пляшки збирали і здавали, – говорять роми.
Поліція знайшла гільзи
Конфліктів із місцевими мешканцями, які жили неподалік ромського табору, кажуть, вони не мали. Підтвердили цю інформацію і в поліції Тернопільщини.
Не знайшли поліцейські у спаленому ромському таборі крадених телефонів. Поліція отримала повідомлення від ромів близько 20.20 і дуже швидко патрульні прибули на місце, де ще горіли намети і було кілька мешканців табору.
У коментарі Радіо Свобода начальник Головного управління Нацполіції Тернопільської області Олександр Богомол наголосив, що поліцейські на місці знайшли чотири гільзи від травматичної зброї.
«Стріляли, щоб не вбити, а налякати. Один із групи зробив кілька пострілів у землю, близько ніг ромів, також вимагав, щоб вони забрались, бо небажані гості. Це перший такий випадок на Тернопільщині. Троє ромів, яких ми застали на місці, допитали і визнали потерпілими, вони написали звернення. Патрульна поліція затримала групу молодиків із 12 осіб, яка йшла з місця, де був табір. Їх у цей вечір доставили у міський відділ поліції. З них п’ятеро були неповнолітніми. Частина є членами право-радикальних організацій. Вони пояснили, що займались спортом, хоча там вікова категорія від 14 до 35 років, казали, що бігали в лісі, але ми розуміємо, що вони причетні до цієї події. Не виключаємо, що були інші люди, які могли втекти і піти в інший бік. Ми їх відпустили, бо на той момент не мали підстав затримати когось чи оголошувати підозру», – каже очільник поліції Тернопільщини Олександр Богомол.
Слідчі дії тривають. Роми дали свідчення, але чи вони не змінять їх – невідомо. До того ж ніхто із потерпілих не звернувся по медичну допомогу, бо бояться, як пояснили Радіо Свобода. Відмовились пройти і судово-медичну експертизу. Відтак доказова база у справі нападу на ромський табір буде невелика.
Порушено кримінальне провадження за статтею 296 (хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом) Кримінального кодексу України.
Олександр Богомол зауважив, що це єдиний локальний конфлікт, тому немає підстав перекваліфіковувати статтю кримінального провадження, що напад здійснено з ксенофобських поглядів. Коли поліція доставила молодиків, яких підозрює у розгромі ромського табору, у міський відділ поліції, представники «Правого сектора» протестували біля будівлі з вимогою відпустити затриманих осіб.
За два тижні до погрому ромського табору, у соціальних мережах тернопільські активісти активно поширювали інформацію про те, що роми побили дітей і дорослих. Але цей факт не підтвердився. За інформацією поліції, ніхто не звернувся з заявою у правоохоронні органи, не знайдено жодного потерпілого, а дописи лише підсилили негативне ставлення до всіх ромів.
Роми не хочуть виїжджати
Проблема нетерпимості до ромів відчутна серед мешканців, а особливо у соцмережах, існують шаблони у ставленні до них, що всі вони злодії, говорить координатор взаємодії з громадськістю Уповноваженого Верховної Ради з прав людини у Тернопільській області Володимир Шевченко.
За цей рік до правоохоронців Тернопільщини надійшли близько 80 скарг на представників ромської громади. Люди скаржаться, що роми жебракують, смітять, грабують.
«Ми вільні люди. Але є різні цигани. Є такі, які крадуть, вбивають, а є такі, які своєю працею заробляють. Ми ходимо копати і здаємо металобрухт», – пояснив чоловік ромської національності, який проживав у зруйнованому табору.
Є припущення, що сьогодні чимало ромів втікають із місць проживання через тиск баронів, інші їдуть по великих містах заробляти і здають данину, жінки, які отримують допомогу від держави на дітей, теж змушені віддавати гроші старшому у спільноті.
Водночас є невеликі групи осіб ромської національності, як, зокрема, у Львові, які спеціалізуються на тому, що грабують людей на вулицях. Їх знають львів’яни в обличчя. Однак ті, які проживають в осідлих місцях, намагаються не конфліктувати з місцевим населенням. Зі стихійними таборами ситуація дуже різна.
«Ромам, яких розігнали, можна допомогти у тому випадку, якщо вони самі хочуть собі допомогти, якщо вони будуть організовуватись, створювати свій осередок. Ми можемо забезпечити адвоката, просити владу сприяти, але ми не можемо їх заставити робити певні дії. Вони розуміють, що проти них відбуваються певні незаконні дії, кажуть, що вони такі, як ми, що вони українці, але вони не хочуть робити ніяких подальших кроків, посилаються на те, що бояться, а зробити крок , щоб себе захистити не наважуються і не хочуть. Ми налагоджуємо з ними спілкування, можемо надати автобус, щоб вони їхали додому на Закарпаття, а вони не хочуть. Люди хочуть тут залишитись, тут жити. Якщо так, то це означає, що треба їм допомогти, що вони не мають прив’язки до свого барона. Все залежить зараз від ромів», – говорить тернопільський омбудсмен Володимир Шевченко.
Нападу на ромський табір поблизу Тернополя радикально налаштованими особами передували такі ж випадки поблизу Львова, у Києві. Слідство у цих справах триває, мешканці таборів розійшлися хто куди.
«Бути правовою державою – це давати всім однакове право. Передовсім, на захист, освіту, охорону здоров’я. Якщо держава не надає цих прав, то чому ми тоді дорікаємо певним групам, що їх не отримали, що вони порушують наш спосіб життя. Право на освіту – це право, яке дає змогу вирівняти шанси. Ромам таких шансів не дають», – наголошує Оксана Дащаківська, керівник Західноукраїнського фонду «Відродження».
Ромські діти, які проживали у розгромленому таборі поблизу Тернополя, звісно, не відвідують школу і позбавлені такого шансу, чимало повнолітніх не вміють читати. Працю дітей використовують дорослі. Роми не отримують жодної медичної допомоги й їх ніхто не обстежує. На запитання, чому не повертаються на Закарпаття, звідки вони родом, не підуть працювати, для прикладу, прибирати вулиці чи збирати полуниці, не облаштуються на місці, більшість не мала відповіді.