Кримські татари майже 50 років боролися за повернення на Батьківщину після депортації. Але боротьба продовжується і зараз. Відмінною рисою кримськотатарського національного руху вважається його ненасильницький характер. Про те, як змінилися методи боротьби кримських татар за свої права з радянського періоду й до сьогодні, говоримо в програмі «Право на свободу» з політологом із Криму Ленорою Дюльбер.
‒ Із моменту початку масового повернення кримських татар на півострів минуло вже 30 років. Тоді національною ідеєю кримських татар було повернення, але після досягнення цієї мети національний рух не припинився, а, швидше, переформатувався. Як змінилися методи цієї ненасильницької боротьби кримськотатарського народу, на ваш погляд?
‒ Мені здається, що в період Радянського Союзу це все-таки була боротьба, боротьба за повернення. Як ви правильно зазначили, вона стала мобілізуючою ідеєю, що змогла підняти людей для переїзду на Батьківщину та повернення до Криму. Тоді були інші методи боротьби. Вони складалися з активної частини та ненасильницької правової боротьби з тодішнім Радянським Союзом. Що стосується періоду після повернення, то це період облаштування, він характеризується не стільки активними, не так яскравими діями боротьби, скільки активними діями за право бути господарями на своїй землі. Ситуація змінилась. Почнемо з того, що змінилася держава. Держава Україна та Радянський Союз – це абсолютно різні держави. І в державі Україна, того «домайданного» зразка, були якісь правові гарантії. Тому в кримськотатарської еліти завжди була можливість донести свої думки, бути в діалозі з владою для вирішення тих чи інших соціальних, культурних або політичних питань кримських татар. Період першого десятиліття України для кримських татар ‒ це такий період взаємопізнання. Держава намагалася випробувати на міцність кримських татар, тобто за які межі вони можуть дійти в своїй боротьбі. Але кримські татари навзаєм хотіли зрозуміти, як із цією владою можна спілкуватися, як вибудовувати діалог і чи можливі компроміси.
‒ Якщо брати період останніх чотирьох років у Криму, які методи використовуються зараз і що ще мають можливість робити кримські татари для досягнення своїх цілей?
Кримські татари зі своєю етнічною ідентичністю не можуть бути просто росіянами. Це і є подразником
‒ Упродовж останніх чотирьох років очевидно, що, по-перше, доводиться реанімувати в пам'яті ті методи боротьби, що були при Радянському Союзі, причому не в його перебудовний період, а в найбільш застійний період. Тоді люди обмежувалися в пересуванні, тоді людей активно садили в тюрми тощо. Сьогодні люди так само обмежені в усіх правах, людям відстояти своє право на що б то не було й довести свою правоту перед цією державною машиною досить складно. У кримських татар ситуація набагато складніша. Чому? Тому що з кримськими татарами борються не просто тому, що вони з чимось не згодні, але й в першу чергу тому, що кримські татари дуже прив'язані до своєї етнічної ідентичності, це не вписується в ту матрицю «добросусідства та дружелюбності» середньостатистичного російського громадянина. Тобто кримські татари зі своєю етнічною ідентичністю не можуть бути просто росіянами. Це і є подразником. Тому методи боротьби з кримськими татарами та відповідна реакція кримських татар чимось нагадують Радянський Союз. Загальнодемократичні ненасильницькі методи боротьби залишаються колишніми ‒ це правові форми. Незважаючи на всю безперспективність правових судових тяганин, кримські татари їх використовують. Зрозуміло, що це безрезультатно, в усякому разі на території цієї держави. Але іншого шляху в кримських татар немає.
‒ Зараз – епоха «інформаційної війни», як зараз кажуть, наскільки активно цей механізм використовують кримські татари?
‒ Цей механізм використовується не тільки кримськими татарами, а й державою проти кримських татар. Ми вже маємо кілька завершених судових тяганин із приводу тих чи інших висловлювань в інтернеті або в інших ЗМІ. Зокрема, ми говоримо про справи Ільмі Умерова та Сулеймана Кадирова. Це як раз той випадок, коли інформаційні технології люди використовували для вираження власних думок, і це їхнє право стало інструментом боротьби з ними. Зрозуміло, що російське законодавство сьогодні заточене та враховує всі можливості, весь інструментарій, що дають інформаційні технології. Зрозуміло, що кримські татари теж ним користуються, і сьогодні соціальні мережі стали таким інформаційним майданчиком, з якого черпається інформація, стали, напевно, єдиним джерелом інформації про те, що відбувається в Криму.
‒ Наскільки зараз ефективна ця ненасильницька боротьба? І, якщо порівнювати з радянським періодом, коли вона була ефективнішою?
Перспективи й можливості, що дає ненасильницька боротьба, набагато ефективніші й важливіші за своїм змістом, ніж просто взяти автомат у руки
‒ Ненасильницька боротьба, якщо заміряти настрої, завжди така мінорна, місцями нудна, як може комусь здатися. Але для кримських татар іншого шляху немає. Чому? Тому що немає в традиціях різких інструментів боротьби з ворогами. Тим більше сьогодні. Останнім часом кримським татарам часто закидають, що 2014 року вони не взялися за зброю й тому подібне. На мій погляд, ми за ці чотири роки й так занадто багато життів кримських татар утратили, особливо з урахуванням нашої чисельності, щоб ризикувати іншими життями. Ми думаємо про майбутнє, про завтрашній день, а такі перспективи й можливості, що дає ненасильницька боротьба, набагато ефективніші й важливіші за своїм змістом, ніж просто взяти автомат у руки.
‒ В обставинах, що склалися в Криму, спостерігається певний спад активності? Чи це підстьобує людей більш активно відстоювати свої права, або ще якісь механізми винаходити?
‒ Активність сьогодні циклічна. Пов'язана з тими заходами, що використовує «влада» щодо кримських татар. Тобто, коли виникають гучні справи, низка обшуків масових ‒ люди активізуються. Поки таких «заходів» «влада» не здійснює, здається, що кримськотатарська спільнота така тиха й спокійна. Люди обговорюють це, люди ні на хвилину про це не забувають, це завжди є темою для розмов, що ведуться в середовищі кримських татар. Ми прекрасно розуміємо, що не кожен може взяти на себе відповідальність і піти зняти якийсь обшук на відео, піти захистити свого сусіда. Це дано не кожному. Тут потрібний певний рівень відповідальності й сміливості. Але активна частина людей завжди була, є і буде. Незважаючи на те, що одних садять до в'язниць, з'являються інші. Таке ось заміщення відбувається людей, які готові взяти на себе відповідальність.
‒ У 1980-ті роки національною ідеєю кримських татар було повернення на Батьківщину, потім вона трансформувалася в облаштування в Криму. Як би ви зараз сформулювали національну ідею?
Сьогодні головною темою для кримських татар є перш за все державність
‒ Я б не говорила, що національною ідеєю кримських татар було повернення або облаштування. Це була програма мінімум на деякий час. Нехай і довготривала, але тим не менше. Це те, що мали зробити наші прадіди, діди, щоб люди повернулися на ту землю, з якої їх вигнали. Вже тим більше не може бути національною ідеєю облаштування. Вона не настільки змістовна. Ідея має бути мобілізуючою, має бути такою, що зможе об'єднати людей, незважаючи на всі їхні розбіжності. Сьогодні головною темою для кримських татар є перш за все державність. Це те, що сьогодні займає дуже багато місця в міркуваннях і сподіваннях кримських татар. Люди не наділяють її якимось конкретним змістом, не говорять про неї в деталях. За моїми відчуттями, люди бачать у ній якусь запоруку самозбереження кримських татар. Буде державність ‒ будуть кримські татари.
‒ Події останніх чотирьох років наскільки сильно вплинули на формування цієї національної ідеї.
‒ У першу чергу вони й вплинули. Ми зрозуміли, що держава, якій ми були віддані 20 із гаком років, не здатна нас захистити на тій території, на якій ми перебуваємо, і немає жодних інструментів для цього. Вкотре залишившись сам на сам з обставинами, що нас сьогодні оточують, ця ідея стала актуальною. Всі відносини з Росією почалися із занепаду державності кримських татар, і сьогодні ми до цієї ситуації знову повертаємося. До занепаду зачатків тих інститутів, що були зорганізовані в український період.
У березні 2014 року Росія анексувала український півострів Крим. Міжнародні організації визнали анексію Криму незаконною і засудили дії Росії, країни Заходу запровадили проти неї економічні санкції. Кремль заперечує анексію півострова і називає це «відновленням історичної справедливості».
