Тут чутно тільки Росію, але Мар'їнка любить Україну

Мар’їнка – це брама до окупованого Донбасу з української території. Лінію фронту – та власне Донецьк – тут видно мало не з усіх вікон. Також тут розташований один із найбільших КПВВ «Мар’їнка», щодня в обидва боки його перетинає близько десяти тисяч людей.

Як це впливає на життя і настрої містян? Які новини люди привозять з окупованої території – про які нічого не чути в решті України? І як на ставлення мар’їнців до України впливає 4-й рік життя без газу та у руїнах після обстрілів 2015-го року з боку Донецька? Про це жителі міста говорили в прямому ефірі Радіо Донбас.Реалії, який пройшов у молодіжному центрі «Вікторія».

Як ставляться у Мар’їнці до угруповання «ДНР»?

​Лідія (вчителька): Коли почалися всі ті негаразди (так звана «російська весна» у 2014-му році – ред.), більшість мар’їнців чекала на угруповання «ДНР», і не секрет, що є ті, хто пішов на той бік воювати. І саме з їхніх рук сюди летіли кулі, снаряди тощо. Але сьогодні більшість мар’їнців, які були за так звану «ДНР», вже змінили свою думку. Бо бачать, що незважаючи ні на що, Україна ті території не кинула, вона підтримує своїх людей.

​Олег Ткаченко (капелан): Я – житель Донецька. І спілкуюсь російською мовою, мені так комфортніше. А в Мар’їнці розмовляють українською. Це тут природно. (Мар’їнка – традиційно сільскогосподарський регіон, якого мало торкнулась індустріалізація та русифікація, на відміну від Донецька – ред.) У 2016 році, у день вишиванки, весь цей клуб, де зараз ми перебуваємо, був забитий людьми, і всі були у вишиванках. За 4 роки війни, попри пропаганду, відсутність газу, тут люди все одно люблять Україну. Крім того, я знаю, що в Донецьку також чекають на повернення України.

Чому Мар’їнка 4 роки живе без газу?

Уже чотири роки в невеликому – близько 10 тисяч населення – прифронтовому місті немає газу. Місцеві кажуть: звикли до таких умов. Не околіти від холоду свого часу їм допомогли волонтери – завозили буржуйки і роздавали вугілля. Зараз влада Мар’їнки запевняє: усе, що могли зробити для повернення газу в домівки, вже зробили. Вся провина за відсутність газу – на угрупованні «ДНР».

Юрій Малашко (перший заступник голови військово-цивільної адміністрації Мар’їнки): Ми замінили трубу, яка йде між Красногорівкою та Мар’їнкою. Після цього була проведена «гуманітарна труба» від Червоного Хреста, яку під’єднали до газорозподільчої станції. Саме вона мала знизити тиск та дати нам газ. Проте, ця станція знаходиться на лінії розмежування. Усі звернення української сторони до іншої (угруповання «ДНР» – ред.), щоб зробити цю територію «миротворчою», тобто без обстрілів, ігнорувалися. Відповіді просто не було. Туди падають міни, і в якому зараз стані там станція – ми не знаємо.

Тетяна Збицька (перший заступник голови Мар’їнської райдержадміністрації): Зараз «Донецькоблгаз» готує проектно-кошторисну документацію, щоб провести газ від Курахового до Мар’їнки. Є надія, що наприкінці цього року – якщо знайдуть фінансування – ми зможемо почати роботи.

Чим заробляють в Мар’їнці?

До окупації Донецька мар’їнці працювали здебільшого там. Але через війну довелося переорієнтуватися на міста, підконтрольні Україні. У самій Мар’їнці – до речі, досі зруйнованій обстрілами 2014-15-тих років, адже гроші в ремонт влада не вкладає через близкість фронту – роботу знайти дуже важко. У місцевих є два варіанти: або йти до бюджетних установ, або бути приватним підприємцем.

​Юрій Малашко: Нове щось відкрити нереально. Який підприємець буде тут щось робити, знаючи, що через війну щохвилини може втратити гроші й бізнес? Шиноремонтний завод зупинився ще в радянські часи, у молочний – було попадання. Зараз через відсутність газу не можуть запустити холодильні установки. Тому він теж не працює. Інші підприємства розташовані близько до лінії розмежування, і вони розбиті.

Тетяна Збицька: Є в нас одне сільськогосподарське підприємство. Вони мають у себе паї, так навіть за ті, що не засіваються, вони дають гроші людям, щоби вони мали змогу вижити. А так наші чоловіки працюють на шахтах міста Вугледар. Жінки – у бюджетній сфері: це й управління соцзахисту, і пенсійний фонд, і райдержадміністрації. Є ті, хто пішов на контракт до Збройних сил України, причому не лише чоловіки, а і жінки.

Ті люди, які можуть і мають працювати, усе рівно сподіваються на міжнародні організації. Навіть при наявності робочих місць, молодь не хоче йти і працювати. Тому і змінюється підхід міжнародних організацій. Якщо раніше вони давали просто матеріальну допомогу, то тепер – гроші на розвиток бізнесу, щоб людина працювала.

Чи є де навчатися у Мар’їнці?

У Мар’їнці немає жодного вищого навчального закладу. Тож вищу освіту молодь здобуває в інших містах України.

​Тетяна (жителька Мар’їнки): Більшість навчається в університетах України, але є й ті, хто обрав Донецьк. Сподіваємося, що колись усе стабілізується, і українські дипломи цінуватимуться всюди, а не лише в Україні.

А ось з територій ОРДЛО сюди приїжджають школярі, щоби отримати диплом українського зразка.

Людмила (директор школи): Учні з «тих територій» навчаються в нас екстерном. Ми даємо їм можливість отримати освіту та диплом українського зразка. Вони прагнуть вступати саме до наших університетів.

Як взагалі живе Мар’їнка?

До центру Донецька звідси трохи більше 30 кілометрів. Саме там раніше мар’їнці відвідували театри та виставки, вболівали на «Донбас Арені», розважались на дискотеках. Із початком війни для більшості містян «донецькі» розваги стали недоступними.

​Тетяна Збицька: Волонтери до нас приїжджають з усієї країни, роблять нам тут концерти. Зараз люди мають можливість сходити на культурні заходи, які привозять із Західної України – це красиві пісні та традиції. Ми знайомимося із тією з культурою, і ті люди, які раніше менше спілкувалися українською мовою, зараз роблять це із задоволенням.

Тетяна (жителька Мар’їнки): Ми не обділені увагою. До нас дуже багато приїжджають із концертами та виставами, але ми дивимося те, що нам привозять. Я ось, незважаючи на те, що вже доросла, страшенно хочу в цирк. Дуже сумую за драматичним та оперним театрами.

​Микола (житель Мар’їнки): Головне дозвілля – це дитячо-юнацька спортивна школа, де можна займатися футболом, боксом, карате тощо.

Нещодавно відкрився ще і молодіжний центр, тож життя трохи починає набувати кольорів. А взагалі, у нас немає тут нічого, навіть кінотеатру. Телевізор стає нашим усім.

​Єлизавета (учениця): Залишатися тут немає сенсу, мене чекає майбутнє, потрібно поступати, рухатися далі та працювати. Можна повертатися сюди до рідних, але більше тут нічого не тримає. Не вистачає тиші та спокою тут, а також дискотек та секцій. Раніше займалася в художній студії малюванням, мені дуже подобалося, але зараз немає того викладача, тому не ходжу

Чи чують Україну у Мар’їнці?

Донецька телерадіовежа ретранслює тут всі російські та сепаратистські канали, українського аналогового телебачення тут немає. Проте, жителі Мар’їнки запевняють: хочуть знати, що відбувається в Україні. Для цього ставлять «тарілки» чи дивляться новини в мережі.

​Лідія: Інформація – це життя. Яку людина отримає інформацію, так вона себе потім почуватиме і ставитиметься до всього. Якщо людині говорити з ранку до вечора, що Росія хороша, то вона почне в це вірити. Я думаю, що в нас має бути інформація українська. Ми маємо знати, як живе наша держава, що робиться в нашій владі. Адже велика недовіра до влади є саме через те, що ми не володіємо інформацією, а чуємо лише російську версію.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ: