Володимир Рунець
Алея Слави на міському кладовищі Полтави – поруч з гранітними пам'ятниками військових, які загинули на сході України, зовсім свіжа могила Влада Козченка.
«Владушка, з днем народження тебе!», – каже мати загиблого солдата Ольга Козченко, яка принесла синові на могилу квіти.
10 квітня Владу виповнився б 21 рік, але на початку березня він загинув в районі Авдіївки.
У нього мала бути відпустка, він планував поїхати влітку в КарпатиОльга Козаченко
«У нього мала бути, за планом, відпустка, він планував поїхати влітку в Карпати», – каже мати загиблого.
У Ольги – серйозні проблеми з нирками. Три рази на тиждень вона ходить на гемодіаліз. Новина про смерть сина застала її під час процедури: «До мене прийшли в лікарню з військкомату і повідомили про загибель сина. Просто в лікарні».
В одній з кімнат у квартирі Козченків над письмовим столом – тепер куточок пам'яті Влада. Портрет, спортивні нагороди, фронтові прапори, перший блакитний берет, невеликий букет і десантний годинник. «Він за ними довго бігав. Він саме шукав, щоб годинник був з парашутом», – розповідає мати загиблого.
Говорив: ви пам'ятайте мене живим. Навіщо ті фотографії?Ольга Козаченко
Ольга дістає альбом з фотографіями сина, всі переважно дитячі, дорослого Влада ні на одному знімку немає: «Ну не любив він цього, говорив: ви пам'ятайте мене живим, я ось живий, я веселий, я ось такий, навіщо ті фотографії?».
Одне з найяскравіших спогадів про сина, каже Ольга, – його перший стрибок з парашутом: «Він дзвонить такий задоволений, каже: «Мамо, все нормально. Ти не уявляєш, який це кайф».
Ольга виховала двох синів без чоловіка. Допомагали її батьки. Влад проводив багато часу в бабусі з дідусем.
«Владик був золотою дитиною. Його всі називали «золота пшеничка», тому що він був біленький, точно, як пшеничка», – згадує бабуся Влада Козченка Любов Васильєва.
Двадцятирічний Валентин – рідний брат Влада. Він першим з родини дізнається про його загибель: «Спочатку повідомили – не повірив, взяв телефон і почав дзвонити братові. Зв'язку на обох картках не було».
Валентин каже, що брат ніколи не розповідав про військове життя, а планами на майбутнє ділився з ним охоче: «Ферму хотів зробити з одним, в Карпати з'їздити, «Ниву» купити п'ятидверну – подобалася вона йому дуже».
Валентин і сам хотів піти в армію, але чекав, коли брат повернеться з фронту: «Щоб за мамою хоч доглядав хтось. Хотів вже після нього йти, він якраз би повернувся в кінці квітня, я б ще потрапляв би тоді на призов, а так зараз вже не візьмуть».
За даними Генштабу України, з початку бойових дій в Донбасі загинули більше ніж дві тисячі українських військових.
Оригінал – на сайті спецпроекту «Настоящее время»
