Правозахисники і правники зібрали багато свідчень про катування, ґвалтування і убивства людей через їхні проукраїнські погляди, скоєні на нині непідконтрольній Україні території. Як довести, що ці злочини є такими, що підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду? Що треба зробити, щоб дії таких, як «Гіві», «Моторола» та інших, щодо яких є свідчення про участь у катуваннях та стратах, були кваліфіковані як злочини, що не мають терміну давності?
Ніна Брановицька, мати убитого у полоні проросійських бойовиків у січні 2015 року оборонця Донецького аеропорту, бійця Збройних сил України, Ігоря Брановицького, їде до Павлограда на суд у справі проти Михайла Толстих («Гіві»), одного з ватажків угруповання «ДНР», що діє на окупованій частині Донеччини за підтримки Росії.
Попри те, що угруповання «ДНР» повідомило про загибель Толстих, Павлоградський міськрайонний суд не має формальних підстав закрити справу. Проти Толстих висунуті звинувачення у «створенні терористичної групи чи терористичної організації», «плануванні, підготовці, розв’язуванні та веденні агресивної війни», «здійсненні терористичного акту», «незаконному позбавленні волі або викраденні людей», «порушенні законів та звичаїв війни».
З точки зору права цей прецедент не є абсурдним, навіть навпаки. І не тільки тому, що справді жоден український уповноважений державний орган не має підстав видати довідку про смерть Толстих, а й тому, що Україні вкрай необхідно вести судові розгляди справ щодо злочинів, скоєних на окупованих територіях.
Ніна Брановицька розповіла Радіо Свобода, що вона неодноразово давала свідчення як потерпіла державним структурам щодо організованого ватажками «Гіві» і «Моторолою» катування оборонців Донецького аеропорту: у 2015 році – Службі безпеки України, а у 2016-17 роках – слідчим Військової прокуратури.
Дуже багато свідчень про злочини на непідконтрольній Україні території зібрали і неурядові правозахисні організації, зокрема, Українська Гельсінська спілка з прав людини.
Ці матеріали, а також зібрані самостійно СБУ і військовою прокуратурою України, були передані до Міжнародного кримінального суду (МКС) в Гаазі.
Це дані про катування та убивства проросійськими бойовиками цивільних заручників і українських бійців, як і свідчення про безпосередню участь у допитах російських військових.
«Гіві» кричав до сина: «Ты кто такой?», а Ігор сказав: «Я – українець!» – Ніна Брановицька
Та що ж далі має робити Україна, щоб покарати злочинців і довести, що ці злочини можуть бути кваліфіковані, як такі, що можуть розглядатися Міжнародними судами?
Володимир Точиловський, обвинувач і керівник слідчої групи Міжнародного кримінального трибуналу у справах колишньої Югославії (1994–2010), співкоординатор Асоціації адвокатів Міжнародного кримінального суду по Східній Європі:
– Україна зобов’язана розслідувати воєнні злочини та злочини проти людства, а не документувати їх.
Відповідно до принципу комплементарності Міжнародний кримінальний суд (МКС) не замінює національні правоохоронні та судові органи. Саме на них лежить обов’язок розслідувати та розглядати справи про злочини, що підпадають під юрисдикцію Суду.
Українські слідчі зобов’язані проводити повноцінне розслідування справ цієї категоріїВолодимир Точиловський
Прокуратура МКС дотримується «позитивної комплементарності», а саме, очікує від держави виконання нею першорядного обов’язку з розслідування і розгляду справ про злочини, що підпадають під юрисдикцію Суду
Тобто, українські слідчі зобов’язані проводити повноцінне розслідування справ цієї категорії (допитувати потерпілих, свідків, проводити експертизи і таке інше).
Якщо злочини проти громадян України вчинялися через їхню національність, то це може бути кваліфіковано як злочини проти людстваВолодимир Точиловський
Я впевнений, що на території, яка контролюється Україною, є свідки та потерпілі (ті, хто постраждали при обстрілах цивільних об’єктів; ті, хто повернулися при обміні; ті хто, виїхали з неконтрольованих територій, тощо). Врешті-решт, громадські організації та правозахисники знаходять і опитують таких людей. Є і доступ до обстріляних цивільних об’єктів.
Якщо злочини проти громадян України вчинялися через їхню національність, то це може бути кваліфіковано як злочини проти людства (ст. 7(1)(h)) при наявності інших елементів цього злочину. Зокрема, якщо є підстави говорити, що ці злочини вчиняються проти цивільних осіб у рамках широкомасштабних або систематичних нападів.
Оксана Покальчук, виконавчий директор Amnesty International в Україні:
Ми бачимо неефективність роботи держави Україна у розслідування злочинів, що відбуваються на непідконтрольній території. Нам відомо тільки, що прокуратура і слідчі органи відбирають ту інформацію, яку збирають правозахисні організації чи окремі адвокати.
Проте нам мало відомо про те, що вони самостійні слідчі дії. Це пояснюють тим, що у рамках чинного законодавства українські правоохоронні органи не мають можливості проводити розслідування на тимчасово непідконтрольних територіях.
Однак, якби Україна ратифікувала Римський статут і внесла відповідні зміни в законодавство, то це б дозволило «справи, які неможливо розслідувати» перевести у «справи, які потенційно будуть розслідувані Міжнародними судами».
Щоб кваліфікувати справи про незаконне утримування людей, катування та зґвалтування та убивства, для початку треба віднести ці злочини до воєнних злочинів. А для цього треба ратифікувати Римський статутОксана Покальчук
Щоб кваліфікувати справи про незаконне утримування людей, катування та зґвалтування та убивства, скоєні проти громадян України на тимчасово непідконтрольних територіях як такі, що були здійснені через проукраїнську позицію цих людей, вживання української мови, наявність української державної символіки, підтримку української армії чи участь в обороні України – для початку треба віднести ці злочини до воєнних злочинів. А для цього треба ратифікувати Римський статут. Тобто знову повертаємося до цього, про що говорили. Тоді Міжнародний кримінальний суд зможе їх розглядати і кваліфікувати.
Саме прокурор МКС є єдиною особою, яка може надати кваліфікацію цих справ.
Оскільки Україна не ратифікувала Римський статут, то Україна визнала юрисдикцію МКС тільки на певний період часу. І зараз ми очікуємо, коли прокурор МКС розгляне передані Україною «епізоди» – це період Майдану, анексії Криму і події на усій непідконтрольній після 2014 року території України.
Усі ці три частини, які складаються із сотень справ, вивчає Міжнародний кримінальний суд і оцінює чи можна їх вважати міжнародними злочинами, злочинами проти людяності чи, навіть, злочинами проти людства.
Дякуючи прекрасній роботі українських юристів, переважно правників недержавних громадських організацій, безліч матеріалів було передано у Міжнародний кримінальний суд. І тепер ми чекаємо на кваліфікацію цих злочинів і рішення МКС.
У звіті Служби прокурора Міжнародного кримінального суду за 2016 рік, зокрема, визнається наявність міжнародного збройного конфлікту на сході України, а також анексія Криму Росією. Прокурор МКС не збирає докази самостійно, а використовує інформацію, отриману з достовірних джерел, якими є, зокрема, державні інституції.
