Як кримським татарам вдалося зберегти народну музику в умовах депортації, які особливості народних мелодій кримських татар та які перспективи розвитку кримськотатарської музики і культури в Криму й на материковій частині України?
Про це в ефірі Радіо Крим.Реалії говоримо з кримськотатарським композитором і музикантом, Заслуженим діячем мистецтв України Джемілем Кариковим.
‒ На яких музичних інструментах ви граєте?
– Я закінчив музичне училище, клас акордеона. Потім навчався на факультеті хорового диригування, закінчив консерваторію як композитор. Ближче до сорока років я почав займатися нашими етнічними інструментами. Але, на жаль, вони не збереглися в Криму. Після першої анексії, яка сталася наприкінці XVIII століття, поступово з побуту кримських татар почали зникати музичні інструменти. У ХХ столітті, коли йшлося про «радянський народ», мали стертися національні межі, що теж не сприяло відродженню нашої музичної культури.
Я почав займатися пошуком, вчитися грі на наших традиційних музичних інструментах. Тоді не було ні інструментів, ні методів викладання, ні шкіл. Мені довелося більшу частину своїх інструментів придбати в Туреччині чи Ірані ‒ там, де ця традиція не була перервана.
‒ Ви сьогодні прийшли до нас у студію з музичним інструментом. Розкажіть про нього.
‒ Правильна назва цього інструменту ‒ узун сап баг'лама, або баг'лама з довгим грифом. Існує ціле сімейство цих інструментів, є баг'лама з коротким грифом, мейдан сази та диван сази. За старих часів на цих інструментах грали ашик'и, або ашуги. Це музиканти, як в Україні це були кобзарі. Вони співали та описували те, що відбувалося.
‒ Тобто, це була документалістика в музиці?
‒ Абсолютно вірно! За допомогою музики та співу вони також розповідали народну мудрість, наставляли молодих, розповідали про життя.
Свій інструмент я придбав у Туреччині, тому що там ця традиція не переривалася. Більше того, з консерваторій щороку виходить ціла армія виконавців, які грають на національних інструментах. Завдяки цим інструментам я, перебуваючи в Києві, упродовж трьох років неодноразово виїжджав до Німеччини, Польщі, Бельгії, і скрізь був непідробний інтерес до музичного мистецтва кримських татар. Я був своєрідним послом від культури.
‒ Як кримськотатарському народу вдалося в умовах депортації зберегти народну музику? Як ви знаходили мелодії?
Упродовж століть ми втратили не просто якісь окремі зразки народної музики, у нас «випали» цілі жанри
‒ Знаєте, з одного боку, це дуже просте запитання, з іншого ‒ дуже складне. Наскільки ми зберегли мелодії? Упродовж століть ми втратили не просто якісь окремі зразки народної музики, у нас «випали» цілі жанри. Якщо зараз запитати багатьох кримськотатарських музикантів, що таке таксім, пішах... У переважній більшості випадків ми не почуємо відповіді. А це справжнісінька кримськотатарська музика, яка була написана за сто років до Баха та Генделя.
Ми мали свою музичну культуру, в Хан Сараї (Ханський палац ‒ ред.) були оркестри, у палацах кримськотатарської аристократії звучала музика. Була музика й релігійна, представлена таким жанром, як іляхі. Існувала музика військових походів ‒ мехтер. Попереду війська йшов великий оркестр з виконавців, які грали на зурні (дерев'яний духовий музичний інструмент ‒ ред.), їм акомпанували ударні інструменти ‒ великі барабани. Уявляєте, який психологічний вплив мали такі оркестри на противника? З іншого боку, вони піднімали бойовий дух кримського війська.
Як ми зберегли? Дуже багато ми втратили, звичайно. Де в місцях депортації могла звучати музика? Ні радіо, ні телебачення не було тоді. Тим більше, не було своїх навчальних музичних закладів. Музика звучала на весіллях, урочистостях. Щось весільні музиканти встигли зберегти. І це зіграло велику роль. Був також інший шлях: ходити до старих, записувати й потім це обробляти.
‒ Це робили?
Коли я займався розшифровкою цих співів, отримав колосальне моральне задоволення: було відчуття, ніби п'єш мед, стикаєшся з чимось дуже чистим
‒ Робили. Але це було набагато складніше. У мене вийшли 10 збірок, присвячених кримськотатарській музиці. Там інструментальна музика Ханського періоду, обрані вокальні твори, музика степового Криму ‒ збірник, який я випустив разом з відомим співаком Дилявером Османовим. Вийшли духовні піснеспіви ‒ іляхілер. Маю сказати, що коли я займався розшифровкою цих співів, отримав колосальне моральне задоволення: було відчуття, ніби п'єш мед, стикаєшся з чимось дуже чистим. Я розшифровував переважно голоси людей, які давно пішли в світ інший, старі великі бобінні касети. Також у мене вийшли чотири фортепіанних збірника кримськотатарського матеріалу.
‒ Наскільки кримськотатарська молодь цікавиться народною музикою?
‒ Я за всю молодь не можу, звичайно, відповісти, але зараз намітилася тенденція, коли наші молоді музиканти, аранжувальники намагаються поєднати елементи фольклору з найсучаснішими напрямками поп, рок-музики, джазу. Наскільки перспективним є цей шлях ‒ час покаже. До цього треба підходити з дуже великою часткою відповідальності. Ще Вольтер говорив: «Немає поганих жанрів, окрім нудного». Якщо це зроблено майстерно, грамотно, зі смаком, тоді це матиме право на життя й сприятиме тому, щоб молодь через таку музику прийшла до фольклору.
Нещодавно сталася дуже визначна подія: уряд України ухвалив рішення про відкриття філії Донецької консерваторії в Києві, при ній буде відкритий факультет східної тюркської музики. Мене запросили викладати. Але тут виникне проблема: нам потрібні викладачі, досі в Україні таких фахівців не готували. Нам, швидше за все, доведеться просити на рівні посольств викладачів з Туреччини, Азербайджану, щоб вони надали нам методичну допомогу.
‒ Які особливості народних мелодій кримських татар?
Одна з якостей нашої музики ‒ це духовність і теплота
‒ Крим географічно розташований на перехресті доріг. Кажуть, що в Криму представлена флора та фауна з усього світу: море, степи, гори... Це не могло не позначитися на музиці кримських татар. На мій погляд, одна з якостей нашої музики ‒ це духовність і теплота. Є дуже багато трагічних пісень, це пов'язано з долею народу. Хто такі кримські татари або киримли? Це – місцевий народ, який виник на цій території. Крим бачив дуже багато народів: це й скіфи, й сармати, й готи, й греки. У цьому казані все перемішалося й утворився такий етнос ‒ кримські татари. Ми дуже різні за типажем: у нас є степовики й представники південного узбережжя, вони один від одного відрізняються.
‒ І музика в них відрізняється?
‒ Звичайно! Музика гірських татар більш орнаментована. Музика степового Криму більш діатонічна.
‒ Коли ви повернулися до Криму?
Будь-яка народна пісня чи інструментальний наспів для мене ‒ це закодована інформація, за допомогою якої наше покоління спілкується з попередніми поколіннями
‒ Я повернувся в 1982 році, а вперше приїхав до Криму в 1975 році. Ми були на півострові 10 днів, це було одкровення для мене. Я працював на ДТРК «Крим» музичним редактором, потім був головним диригентом в нашому Кримськотатарському музично-драматичному театрі, а коли відкрився телеканал АТР, працював музичним редактором і керував ансамблем телеканалу АТР. На свій страх і ризик я створив ансамбль «Maqam». Багато музикантів працювали на совість, без всякої зарплати. Тоді я вперше привіз із Туреччини музичні інструменти, для всіх нас це було абсолютно нове.
Основна мета була така: повернути народу те, що ми взяли в народу. Адже будь-яка народна пісня чи інструментальний наспів для мене ‒ це закодована інформація, за допомогою якої наше покоління спілкується з попередніми поколіннями. І раз народ у своїй мудрості вирішив залишити ці зразки, значить, в них щось є. Я ж знаю, що в них є. Для мене це, в першу чергу, величезний заряд духовності. Це жива історія мого народу.
‒ Які перспективи розвитку кримськотатарської музики та культури в анексованому Криму і на материковій частині України?
Наша музика має розвиватися в Криму. Дух рідної землі допомагатиме нам у цьому
‒ На жаль, зараз набагато більше перспектив на материковій частині. У Криму... Я працював там, і досі там є музиканти, ми дружимо... Але на цьому етапі, я думаю, набагато більше умов на материковій частині України для розвитку та збереження нашої музичної культури. Хоча основна маса мого народу живе там. Безперечно, ми повернемося, і, звичайно, наша музика має розвиватися в Криму, на батьківщині. Сам дух рідної землі допомагатиме нам в цьому.
Оригінал – на сайті Крим.Реалії
