Київ – Побої, психологічний тиск, сексуальні домагання, голод – це щоденні реалії тих українських бійців та волонтерів, хто потрапляє у полон на окупованій частині Донбасу. Щодня вони готуються до найгіршого, але сподіваються, що їх «витягнуть». Так, на початку російської агресії проти України з полону російських гібридних сил на Донбасі були звільнені 902 українські військовослужбовці (2014–2015 рік). Але чи звільнились вони з полону проблем психологічного характеру? Чи всі з них повернулись до мирного життя?
22 липня 2014 року «айдарівці» Гайде Різаєва, Сергій Захаров (колишній «афганець»), капелан «Айдару» Валентин Сіровецький і журналіст телекомпанії «ZiK» Юрій Лілявський везли гуманітарну допомогу для батальйону. До того ж, отець Валентин мав відспівати загиблих бійців. Але замість розташування «Айдару» їхня машина виїхала на ворожий блок-пост, розповідає Радіо Свобода Гайде Різаєва.
Два з половиною тижні нас десь утримували – ми були із зав’язаними очима, у наручниках, і нас постійно били. Били страшенноГайде Різаєва
«Я задрімала в дорозі. Прокинулась, коли ми зупинилися на блок-посту, і я, вийшовши з машини, привіталась: «Слава Україні!». І тут побачила, що у бійців, вдягнених у камуфляж, з автоматами у руках, на шевронах напис: «Новоросія». Нас затримали, приймав нас «генерал» «Всевеликого війська Донського» Микола Козіцин разом з батальйоном «Восток». Два з половиною тижні нас десь утримували – ми були із зав’язаними очима, у наручниках, і нас постійно били. Били страшенно. Я потрапила у полон вагітною, але мене так били, що дитина не вижила», – згадує Різаєва.
Через більш як два тижні бранців перевезли до Луганська, до «військової комендатури», зняли з них наручники і зачитали «вирок»: розстріляти. Як згадує Різаєва, щодня вона готувалась до смерті, кожен вихід з камери міг стати останнім. За місяць Сировецького бойовики відпустили, за два з половиною місяці обміняли Лілявського, каже Різаєва.
Незабаром сама вона дізналась, що переговори про обмін «айдарівців» веде відома українська співачка, волонтер Оксана Білозір, яка працювала у справі звільнення українських заручників разом з радником голови СБУ Юрієм Тандітом. Останній в ефірі Радіо Свобода заявив: рішення про звільнення кожного українського заручника на Донбасу ухвалював і дотепер ухвалює Кремль.
Після полону – «обнулене життя»
Різаєву звільнили, точніше, обміняли 28 жовтня 2014 року.
Вона неохоче згадує тортури та психологічний тиск бойовиків на ув’язнених, після чого, повернувшись з полону, люди потребували серйозної психологічної реабілітації, щоб «вписатись» у мирне життя, зазначила Різаєва в ефірі Радіо Свобода у липні минулого року. За її словами, у більшості тих, хто перебував у полоні, після повернення додому життя «обнулене»: людині доводиться долати психологічні проблеми і призвичаюватись жити «з нуля», часто – не знаходячи спільної мови з донедавна рідними людьми.
Про психологічний і моральний тиск у полоні бойовиків та необхідність серйозної реабілітації після цього згадує головний сержант 1-ї аеромобільної роти 90-го окремого аеромобільного батальйону Анатолій «Спартанець» Свирид, який перебував у Донецькому аеропорту в останні дні його оборони. Після того, як бойовики підірвали летовище, Свирид лишився з пораненими, а тоді пішов на переговори до бойовиків: попросив «коридор» для вивезення важко поранених бійців. Свиридові вдалось врятувати побратимів, але сам він місяць провів у полоні у Донецьку: ввечері 21 лютого 2015 року він потрапив у групу на обмін, після повернення додому лікувався.
Для допомоги своїм побратимам, родинам загиблих бійців Свирид заснував громадську благодійну організацію «Серця кіборгів», яка, серед іншого, опікується проблемами реабілітації бійців, які перебували у полоні.
Свою історію після повернення з ув’язнення на території Росії в інтерв’ю для Радіо Свобода згадує активіст громадський активіст, політв’язень Геннадій Афанасьєв: заарештований у Сімферополі 9 травня 2014 року, він відбував покарання на території Росії у колонії суворого режиму у місті Сиктивкар. Був звільнений (у процесі обміну) 14 червня 2016 року. Як розповів Афанасьєв, після повернення в Україну йому довелось починати життя з початку, бо повернутись в окупований Крим він не мав змоги, а наявні до арешту фінансові збереження родина витратила на оплату адвокатів та передачі до в’язниці.
Після допитів, тортур, переслідувань я абсолютно нікому не вірив, після двох з половиною років ізоляції я був неначе чистий папірГеннадій Афанасьєв
«Додому повернутись не можу, доки Крим анексований Росією, а там лишились майно, особисті речі… Повернувся з ув’язнення до Києва – а тут, доки не було житла, було скрутно, а треба ж на щось жити, купувати їжу та якісь речі, – розповідає Афанасьєв. – Друга серйозна проблема – психологічна: після допитів, тортур, переслідувань я абсолютно нікому не вірив, після двох з половиною років ізоляції я був неначе чистий папір, це навряд чи психолог зрозуміє, який того не пережив. Більшість з тих, хто мене оточували, не розуміли, що я змінився, вважали, що я такий, яким був раніше. Тож перший рік після ув’язнення я жив за неймовірного особистого психологічного тиску».
Активісти винесли «вирок» суддям Росії, які причетні до справи Сенцова і Кольченка (фотогалерея)
За словами Афанасьєва, потрібен час, щоб людина могла повернутись у соціум, але це не кожному вдається.
Як у хаосі війни знайти і звільнити людину?
Про переговори з представниками угруповання «ЛНР» у 2014 році народний депутат, голова міжфракційного депутатського об’єднання «Сприяння захисту прав і соціальній реабілітації учасників АТО» Оксана Білозір в інтерв’ю для Радіо Свобода розповідає: Україна тоді не була готова до війни, не були готові й самі українці: багато хто з них, ідучи за передову за покликом серця, і гадки не мали, наскільки війна страшна, смертельно небезпечна й кривава.
«Ви кого хочете забирати?» – питали бойовики, а у нашої команди на руках цілий список, там тисячі прізвищ, і ми не завжди знали, чи вони справді у полоні, чи вони загинулиОксана Білозір
«Звільнення полонених – це не просто сісти і поїхати в обумовлену точку, звідки їх можна забрати. Спершу треба їх знайти, перевірити, де вони перебувають. «Ви кого хочете забирати?» – питали бойовики, а у нашої команди на руках цілий список, там тисячі прізвищ, і ми не завжди знали, чи вони справді у полоні, чи вони загинули. Треба з’ясувати, чи людина жива, чи вона десь «на підвалі», чи у СІЗО. Врахуйте, що це початок війни, на окупованій частині Донбасу був хаос, окрім російських найманців, там вистачало кримінальних груп і банд, які брали у полон наших бійців, волонтерів, пропонували їх за гроші відпустити і так далі», – згадує Білозір.
Один з представників команди переговірників, голова громадської організації «Група патріот» Олег Котенко розповідає: до 2016 року питання обміну українська сторона обговорювала не лише з «офіційними» представниками угруповань «ЛДНР», а й з окремими польовими командирами, до яких потрапляли у полон українські бійці та волонтери. Тобто тоді централізований переговірний процес був відсутній, каже Котенко.
«Існував певний ризик, що якомусь із «новоросійських» командирів може не сподобатись, яким тоном я з ним розмовляю, або ж не влаштовувало, кого я хочу витягнути з полону. Для мене ці всі «воєначальники» були і залишаються ворогами. А вже десь із початку 2016 року процес звільнення або ж обміну полонених отримав централізований характер і увійшов у рамки «мінського процесу». Перший великий обмін після тривалих переговорів та узгоджень ми провели 26 грудня 2014 року, до того це були обміни або звільнення невеликих груп людей, або й окремих осіб, за згодою сторін», – згадує Котенко у розмові з Радіо Свобода.
Найскладніше і найважливіше у процесі переговорів було – вибудувати довіру поміж сторонами, а також – буквально повернути до життя звільнених заручників, згадує Оксана Білозір.
Я їм казала, що не має значення, як ви потрапили у полон, бо ви герої, ви були на передовій у цей моментОксана Білозір
«Коли я вперше поїхала забирати людей, була вражена: то були покалічені люди, і душевно покалічені, і фізично покалічені. Мала враження, що у них не лишилось нічого живого, життєдайного. Я коли заходила в автобус, казала їм: я така-то, я від імені народу та президента України хочу сказати, що кожен з вас для нас є героєм. Адже, з їхніх слів, їх там готували, що вони будуть ув’язнені і у них майно заберуть за те, що вони потрапили у полон! А ще я їм казала, що не має значення, як ви потрапили у полон, бо ви герої, ви були на передовій у цей момент. Тож ми вас чекаємо, ми вас шануємо, за вами стоїть вся Україна», – розповідає Білозір Радіо Свобода.
Пізніше група переговірників брала з собою священика, який заходив до тих, кого звільняють з полону, і надавав їм духовну та психологічну підтримку. А у пункті, куди приїздив автобус, людей оглядали медики, з ними працювали психологи і працівники СБУ.
Як повернути учорашніх заручників у мирне життя?
За словами Білозір, на початку війни у країні не вистачало психологів та психотерапевтів належної кваліфікації, але на сьогодні в Україні працюють кризові служби, що надають психологічну допомогу і вчорашнім бранцям, і їхнім родинам. На порядку денному – підготовка програми державного рівня для реабілітації усіх, хто брав участь у бойових діях на Сході, вважає Білозір.
Як зазначають фахівці з питань реабілітації, учасникам бойових дій, включно з тими, хто перебував у полоні, необхідно позбутись психологічного і душевного тягарю, виговоритись, щоб «виплеснути» біль.
Пригнічений стан психіки, фізичний біль можуть відіграти роль детонатора, який може погано скінчитись і для самої людини, і для її оточення, і для суспільстваТамара Бунтова
«Людина, повертаючись, перебуває у шоковому стані. Людина тривалий час перебувала у небезпечних для життя і здоров’я обставинах, не менший стрес – це очікування в автобусі, допоки її довезуть до місця обміну, перевірять по списку і передадуть українській стороні. Людину треба нагодувати, дати змогу помитись, бодай мінімально прийти до тями. Пригнічений стан психіки, фізичний біль можуть відіграти роль детонатора, який може погано скінчитись і для самої людини, і для її оточення, і для суспільства», – зазначає у розмові з Радіо Свобода психолог Центру практичної допомоги захисникам України «AxioS» Тамара Бунтова.
Тож фахівці мають «вести» людину, яка має змінену психіку і змінений погляд на життя, не лише з перших годин волі, але й пізніше, каже Бунтова. Не менш важливо підготувати рідних до повернення заручника, тому що з людиною, яка пережила ріні тортури та знущання, родині доведеться «з нуля» налагоджувати життя.
«Це вже інакша людина, яка по-іншому дивиться на життя, на свою родину, на своє оточення, яка іншим чином визначає для себе пріоритети і часто виявляється безпорадною перед довкіллям. «Ти як чужий», – бідкається дружина. «Ми вас на війну не посилали», – ріже вухо фраза водія маршрутки чи касирки у магазині. Ці слова можуть спрацювати як спусковий гачок, за яким – спроби забутись в алкоголі або наркотиках, або й бажання покарати тих, хто людину не розуміє», – застерігає психолог.
Водночас, за її словами, людина, яка повернулася з полону, може бути зламаною і становити небезпеку для держави. Або ж – вона може володіти інформацією, важливою для звільнення інших бранців, тож із звільненим з полону має працювати СБУ, каже Бунтова.
27 грудня відбувся єдиний у 2017 році обмін полоненими: Києву передали 73 заручники, українська влада передала сепаратистам 233 особи.
Після повернення їх оглядали й лікували медики, з ними працювали психологи, їх розпитували працівники українських спецслужб. Але процес реабілітації і справжнього повернення з полону у цих людей може тривати роками, визнають фахівці.
