Видання Financial Times цитує президента України Петра Порошенка про те, що популісти можуть прийти до влади в будь-якій європейській країні, однак треба працювати, щоб змінити країну. Як Україні далі працювати з Німеччиною за нової-старої коаліції? – низку рекомендацій опублікували аналітики Центру «Нова Європа». А про сплеск виноробства в Закарпатті пише AFP.
Видання Financial Times оприлюднило у вівторок текст інтерв’ю з президентом України Петром Порошенком. За словами Порошенка, реформи в Україні тривають, незважаючи на наближення виборів.
Президент визнав, що багато українців, які зіткнулися зі зростанням цін через девальвацію й попередні підвищення цін на газ, яких вимагало МВФ, не відчувають ефекту реформ. «Коли я змінюю країну, коли я [беру участь] у реформі, я не думаю про переобрання чи рейтинги. Я думаю про свою країну і роблю все можливе, працюю сім днів на тиждень. Зазвичай я йду додому пізно, після опівночі. Я б не сказав, що в мене багато вільних субот. Неділя – так, але ніколи не субота. Подивіться, я просто намагаюся зробити все можливе, щоб змінити країну», – каже Порошенко, відповідаючи на запитання, «наскільки великою є небезпека того, що популісти будуть обрані на наступних виборах, а наступний уряд матиме суттєво інший склад і в ньому не будуть домінувати реформатори»? За словами Порошенка, «це може статися в будь-якій європейській країні».
Президент сказав, що ще не визначився, чи буде брати участь у наступних виборах. Однак «якщо люди хочуть бачити популістів, якщо вони хочуть економіку в стилі Венесуели, вони не мають за мене голосувати», – цитує президента України видання Financial Times.
Як приклад успіху Петро Порошенко навів освітню та пенсійну реформи, а також реформу охорони здоров’я.
На запитання, чи втручатиметься Росія в українські вибори і чи готова Україна протидіяти цьому, Порошенко відповів: «Ми намагаємося зробити все можливе, але нам знадобиться досвід наших німецьких і французьких колег, які розробили законодавство проти фейкових новин. Росіяни використовують величезну армію провокаторів і агентів у соцмережах. Тому я заборонив російські телеканали та соціальні медіа, тому що вони використовуються для пропагандистської війни».
Із нагоди завершення коаліційних переговорів у Німеччині між Християнсько-демократичним союзом/Християнсько-соціальним союзом та Соціал-демократичною партією і формуванням у тій країні нового уряду, Центр «Нова Європа» підготував низку рекомендацій – як зміцнити відносини між двома країнами в нових німецьких реаліях.
На думку авторів публікації на сайті Центру, найбільшою помилкою було б зараз дотримуватись підходу «Меркель залишається – значить, усе добре». «Україна впродовж наступних двох-трьох років повинна навчитись системно взаємодіяти з Берліном і поза канцлером Меркель», вважають аналітики Центру.
На їхню думку, «Україні потрібно здобувати нових друзів у німецькому парламенті і активізувати міжпарламентську співпрацю, яка і раніше була слабкою ланкою двосторонніх відносин». Серед нових імен німецького Бундестагу, «які вестимуть українське портфоліо», називають імена Франка Штеффеля (Frank Steffel, ХДС/ХСС), Нільса Шміда (Nils Schmid, СДП, член комітету в закордонних справах), Фрітца Фельґентроя (Fritz Felgentreu, СДП, речник з питань безпеки та оборони), Мануеля Заррацина (Manuel Sarrazin (Cоюз 90/Зелені)).
Українській стороні міжпарламентської групи дружби варто виступити з ініціативою візиту до України німецьких парламентаріїв, які відповідатимуть за зв’язки з Україною. Однак склад міжпарламентської групи з українського боку, на думку авторів публікації, варто переглянути, включивши до неї «найбільш мотивованих та спроможних посилити двосторонні відносини депутатів».
Автори публікації торкаються важливих тем: співпраці з Бундестагом; із урядом та позаурядовими політичними силами; взаємодії з німецькими землями; бізнес-зв’язків; безпекової співпраці; співпраці між громадянським суспільством.
Також вони пропонують, серед іншого, надавати більше ресурсів українському дипломатичному персоналу, який відповідає за двосторонні відносини. Кількість дипломатів – беручи до уваги стратегічну важливість Німеччини для України – має бути більшою, ніж в інших країнах Західної Європи, вважають автори.
Україна завоює більше друзів у Німеччині, якщо розробить та презентує візію з реінтеграції Донбасу, яка охоплювала б, зокрема питання взаємодії з українськими громадянами, що живуть на окупованих територіях, як основу для реінтеграції після того, як Росія покине цю територію. Одним із пунктів двостороннього порядку денного також може бути відбудова Донбасу (на підконтрольних уряду територіях).
Автори публікації вважають, що слід розробити – разом із німецькими аналітичними центрами – пояснювальну записку (коментар) щодо того, чому санкції щодо Росії мають залишатися і навіть посилюватися. Опублікувати документ у провідних локальних мас-медіа східних земель (Бранденбург, Мекленбург-Передня Померанія, Саксонія, Саксонія-Ангальт і Тюрингія), чиї лідери недавно виступили зі зверненням скасувати санкції щодо Росії. Аналогічний документ для поширення в Німеччині варто підготувати і щодо «Північного потоку-2».
На думку аналітиків Центру «Нова Європа», варто «децентралізувати» взаємодію з німецькими землями, особливо східними, де рівень підтримки України є нижчим, ніж у центральному уряді.
Вони радять «не забувати про партнерство між містами. Чимало парламентаріїв із обох сторін обрані на виборчих округах, до яких входять міста із більш-менш розвинутими міжміськими партнерствами». Автори наводять приклад Нільса Шміда, який походить із Фільдерштадта. Місто має встановлені партнерські відносини з Полтавою, а сам політик навіть провів частину своєї молодості в Полтаві. «Рідні міста німецьких і українських депутатів можуть стати острівками співпраці, якщо з обох сторін промоцією цих партнерств займатимуться віддані люди», – вважають автори.
Серед порад про співпрацю є й така: «Варто використати потенціал фіналу Ліги Чемпіонів 2018 для промоції туристичного потенціалу та культури України серед німецьких лідерів думок, особливо в ситуації виходу у фінал Ліги німецької команди. Деякі з яких вже планують свої візити до України саме в дати фіналу Ліги чемпіонів».
Видання AFP у статті «Україна відновила виробництво вина після втрати кримських ліз» розповідає про сплеск виноробства в українському Закарпатті. На прикладі одного з виноградарів із Ужгорода, який проводить дегустацію вин для туристів на своєму виногранику поблизу міста, у статті мовиться про те, що після анексії Росією кримського півострова, де залишились основні українські виноградники, виноробна промисловість України все ж «насолоджується відродженням і розгалуженням більш вишуканих вин».
За даними Асоціації виноградарів та виноробів України (AWWU), коли в 2014 році Росія захопила Крим, Україна втратила більше половини – переважно напівсолодких та десертних – вин, які випускаються у пляшках.
«Але втрата Криму та збройний конфлікт на сході іронічно дали величезний поштовх до сухих вин у західному стилі, особливо на Закарпатті та в Одеській та Херсонській областях», – мовиться в статті.
Від 2015 року виробництво сухих вин в Україні збільшується на 7-9 відсотків щороку, повідомляє AWWU.
«Це величезний стрибок уперед», – каже виноградар Олександр Ковач, який зараз випускає 30 сортів вина, а з них лише шість – солодкі.
Винороб вважає, що Україна «нарешті позбулася» своєї радянської спадщини солодких вин під час адаптації до європейських стандартів.
Згідно з даними асоціації виноградарів, експорт негазованих вин у 2017 році збільшився в три рази, порівняно з 2014 роком, до 332 тисяч декалітрів.
«Коли у 1995 році тут (на Закарпатті) відбувся перший винний фестиваль, кілька виноробів навіть розрізняли червоне й біле вино», – говорить Ковач.
«Виноград просто зростав сам, люди збирали його і обробляли, не розуміючи, що вони роблять». Винороб називає це спеціальним мікрокліматом.
Для українців відроджений інтерес до місцевого вина, як мінімум, частково пояснюється політикою, мовиться в статті. Після початку збройного конфлікту на сході України, багато українців почали купувати місцеві бренди для підтримки нестабільної економіки.
Девальвація національної валюти української гривні допомогла місцевим винам конкурувати з недорогими винами чилійських, аргентинських, французьких та італійських вин. Середня пляшка українського вина коштує близько 100-200 гривень (3-6 євро, 3,5-7 доларів США).
«Коли покупець вибирає між імпортним вином за три євро та українським вином за три євро, він розуміє... що таке якість», – каже власник бару в Києві Сергій Климов, якого цитує автор статті.
Однак невеликі винні заводи стикаються з бюрократичними перешкодами. Лише 50 великих українських компаній мають ліцензію на продаж вина, а приватні винороби можуть продавати свій товар лише у власних дегустаційних залах.
Винороби кажуть, що важко отримати ліцензію в країні, яка страждає від корупції. «Ви повинні зібрати 136 документів із семи міністерств і заплатити 10 000 доларів за хабарі, щоб купити ліцензію», – скаржаться підприємці.
