Львів – 25 лютого на Львівщині близько 200 представників польської громади в Україні і громадяни Польщі вшанували жертв Другої світової війни. 28 лютого 1944 року у колишньому селі Гута-Пеняцька (село було спалене дотла) німецький каральний підрозділ убив мирних мешканців-поляків. Кількість жертв становила, за різними підрахунками, від кількох сотень до понад тисячі. Українські та польські історики по-різному тлумачать причетність українських вояків до трагедії. Поминальні заходи вперше за останні роки відбулись під посиленою охороною українських силовиків, щоб не допустити провокацій. Серед присутніх на панахиді були високопосадовці Польщі, але їхній візит не був офіційним. Від України на вшануванні були чиновники Бродівського району.
Польські посадовці на трьох машинах змушені були два кілометри до пам’ятника у Гуті-Пеняцькій повільно їхати за групою «свободівців», які з червоно-чорними прапорами йшли до хреста загиблим у роки війни українцям.
Націоналісти вигукували дорогою – «Бандера, Шухевич – герої України». А у найближчих селах до Гути-Пеняцької – Голубиці і Жаркові – на парканах приватних садиб і біля сільських пам’ятників вперше за всі роки були причеплені близько 30 червоно-чорних прапорів.
Стяги з’явились за кілька годин до початку панахиди. Поляки, які їхали до пам’ятника, упродовж дороги могли бачити з вікон автомобілів і автобусів червоно-чорні прапори, які називають «бандерівськими».
«Я зранку подивилась у вікно і побачила у сусіда на паркані причеплений «бандерівський» прапор. Сільський голова просила людей їх розвішати, роздавала ті прапори»; «Зранку вийшов із хати і побачив біля пам’ятника червоно-чорний прапор. Це місцеві «свободівці» їх привезли і вчепили», – говорили мешканці села Голубиця.
Всю ніч на місці і упродовж проведення заходу була посилена охорона. Начальник поліції у Львівській області Валерій Середа пояснив Радіо Свобода, що одразу кілька громадських організацій і ВО «Свобода», а з іншого боку – громада Римо-католицької церкви подали заявки про проведення заходів біля двох пам’ятників, які розташовані неподалік один від одного. Представники українських націоналістичних сил анонсували вшанування жертв війни-українців, а польська релігійна громада – поляків.
«Оскільки було заявлено про багатьох учасників заходу – близько 300, – тому ми посилили охорону задля безпеки людей і недопущення провокацій», – пояснив керівник поліції Львівщини Валерій Середа.
Адже минулого року, 8 січня, невідомі особи підірвали пам’ятник загиблим полякам у Гуті-Пеняцькій. Тоді обласна влада Львівщини відновила меморіал самостійно і брала участь у заходах. Цьогоріч посадовці Львівщини не приїхали у Гуту-Пеняцьку, а українську сторону представляла місцева влада Бродівського району.
«До нас були надіслані офіційні листи від польської громади з проханням посилити охорону, щоб не допустити провокацій. Усі попередні роки у нас уточнювали, хто саме приїде від керівництва на вшанування у Гуту-Пеняцьку, і нам надсилали запрошення. Цього року ніхто нічого не уточнював, і нам не було надіслано запрошення», – повідомила Радіо Свобода заступник голови Бродівської райради Віра Підгрушна.
Польський президент звинуватив українців у злочині
Поліція розвела учасників заходів, щоб унеможливити навіть словесну перепалку. Громадянина Польщі правоохоронці попросили зняти стрічку з написом «Армія Крайова», щоб не спричинити конфлікт. Українські праворадикали через п’ятнадцять хвилин розійшлись. Біля пам’ятника загиблим полякам представники трьох релігійних конфесій – РКЦ, УГКЦ, УПЦ КП – провели панахиду за невинно убієнними жертвами. Польська громада запалила лампадки і поклала квіти до пам’ятника. Представники польської влади, які приїхали з Варшави, не виступали. Державний секретар Канцелярії президента Польщі Адам Квятковський лише зачитав лист польського президента Анджея Дуди з нагоди 74-ї річниці від дня трагедії у Гуті-Пеняцькій.
Вперше президент Польщі заявив, що вбивство поляків 28 лютого 1944 року – це злочин, який скоїли українці: «Геноцид, скоєний українськими вояками і поліцейськими на службі гітлерівського Третього рейху і українськими націоналістами, призвів до знищення близько тисячі людей: польських мешканців Гути-Пеняцької, а також євреїв і втікачів із інших місцевостей Волині та Поділля, яких вони переховували».
У президентському листі трагедію у Гуті-Пеняцькій названо «різаниною», і Анджей Дуда наголошує, що «майбутнє має спиратись на солідний фундамент правди, а не бути на основі брехні, забуття, заперечення». Обидва народи, польський і український, взаємно потребують один одного, щоб обидві держави були сильні і безпечні, мовиться в листі польського президента, але для цього Польщі також потрібні пам’ять і правда про те, що сталось у Гуті-Пеняцькій 28 лютого 1944 року.
Українські історики не погоджуються із твердженням польської сторони, що злочин у Гуті-Пеняцькій скоїли українські націоналісти. Не один рік тривають суперечки по обидва боки кордону. У лютому 1944 року у Гуті-Пеняцькій, тоді польському селі, розташовувались радянські партизани і діяло польське підпілля. 28 лютого 1944 року німецький каральний загін знищив усе село – це була відплатна акція після того, як в бою загинули кілька німецьких поліцейських. Карателі увійшли до села 27 лютого і наступного дня спалили людей живцем – за різною інформацією дослідників, від 500 до 1000 осіб. Чи були на службі у німецькому підрозділі чи у допоміжній поліції українці, коли був скоєний злочин в Гуті-Пеняцькій, українські історики не мають впевненої і одностайної відповіді.
Заступник голови Інституту Національної пам’яті Польщі Кшиштоф Швагжик, відповідаючи на запитання Радіо Свобода, чи польська сторона має підтверджувальні архівні документи про злочин у Гуті-Пеняцькій, відповів: «У Польщі немає жодного сумніву, що особами, які довели до цієї трагедії, були українці на німецькій службі. Те, що чуємо від українських істориків, прикро, але ми не можемо це прийняти. Фактів не вдасться заперечити. Думаю, що зараз слушний час, щоб ми собі сказали, що не втечемо від правди, навіть якщо боляче про неї говорити і її сприйняти. Якщо будемо пробувати цю історію оббріхувати, то за 10–20 років будемо про це говорити знову і вперед не рушимо».
Цілковитою несподіванкою для польської сторони була інформаційна таблиця неподалік пам’ятника загиблим полякам. Вона з’явилась у переддень вшанування пам’яті загиблих. Українською, польською, англійською мовами подана українська версія того, що сталось у Гуті-Пеняцькій 28 лютого 1944 року, що злочин скоєний німецьким каральним підрозділом, а польські підпільники і радянські партизани діяли спільно.
Донині на місці трагедії не проведена ексгумація, невідоме точне місце вбивства селян і достеменна кількість жертв. Пошуково-археологічне дослідження дало б чимало відповідей.
Заходи у Гуті-Пеняцькій продемонстрували, що відтепер українці у Польщі, а поляки в Україні вшановуватимуть місця трагедій років Другої світової війни від посиленою охороною і ще більшим непорозумінням довкола історичного минулого.
